ЧАСОСЛОВ-2

Євген Титикайло







 Євген Титикайло

ЧАСОСЛОВ-2

Поезії


















2012
УДК 821.161.2-1
ББК 84.4УКР6-5
     Т45















Квіти на могилу поета
Ця збірка сонетів наступна і, на жаль, остання у творчому доробку видатного поета України Євгена Титикайла. О, як він чекав на неї – не передати! Не дочекався...
«Часослов – 2» – це, по суті, попередня збірка «Часослов» (Дрогобич: Відродження, 2009), у якій автор, «пересіваючи», окремі поезії вилучив, а натомість нові додав. Пам’ятаю, з яким болем говорив він про нові твори, що мали побачити світ у «Часослові – 2»: «Вони – моє життя, життя інших. Можливо, останні...» Либонь, у цих його словах відчувалось гірке передчуття відходу у Вічність.
Є. Титикайло ніколи не був байдужим до того, що діялось і діється в Україні – колись і тепер. Кожну негативну подію чи факт, що торкалася рідної землі, переживав, як власну трагедію.
Поганять зайди мову нашу й славу,
А милиш мовчки чухаєм лоби.
Та про красиву маримо державу:
Якби ж ото і в нас така... Якби!
(«Дума про єдність»)
Не зміг миритися зі злом, насильством, цинізмом. Особливо переживав за долю дітей війни, бо й сам до тієї соціальної категорії належав:
А діти пухли – звісно, не від сала,
Прийшла біда в земляночки тісні.
Тож виручав той щавлик навесні,
Хоч і його було тоді замало.
(«Діти війни»)
Поет завжди захоплювався тими, хто, відмовившись від особистого благополуччя , йшов на прю з ворогом, хто у часи гнітючої окупації закликав бути свідомим і небайдужим до власної долі. І в цій збірці згадав і В. Симоненка, і І. Кандибу, і М. Руденка, і Т. Бульбу-Боровця, і Т. Чупринку-Шухевича, і Е. Ходоса (автора книги «Єврейський фашизм»), і братів Горинів, Є. Свертюка, і М. Сома, інших. Згадав й ворогів, чужинців та зрадників: Лєніна-Бланка, Н. Вітренко, М. Хрущова, О. Голуба, О. Бузину, П. Сімонєнка, Г. Стеців-Герман, С. Шустера.
Та чи не найбільше боліло йому, що Україна не в українських руках. Бувало, при розмові дорікав і нашому братові: мовляв, не може навіть і перед розстрілом Об’єднатися! Усе життя наше, як у тому прислів’ї: «У мене здохла корова, у сусіди най дві-три здохне...» А ще ота віковічна «хатокрайність» наша йому допікала.
Все ж поет вірив у Воскресіння України, закликаючи:
Воскресни, мамо, і помнож нам сили
На тій землі, що кров’ю ми зросили,
Вона хоч наша, тільки не своя:
Ще править бал тут сила зловорожа!
Невже поснула вся твоя сторожа,
Прирікши люд на ласку холуя?..
Тут варто нагадати книги поета і прозаїка. Це – «Крайка» (1968), «Тривожні громи” (1986), «пролог» (1991), «Три суті надії» (1998), «Бориславські сонети» (1999), «Дні і ночі Волині» (2001), «Одкровення» (2004), «Трагічні пам’ятники» (2007), «Сто сонетів і один» (2008), «Сонети» (2008), «Часослов» (2009).
Звичайно, Євген Титикайло міг більше написати, але, знаю, він був надто вимогливим до слова, до тем, які його хвилювали. Але й ті книги, які устиг видати, увійдуть в золотий фонд української літератури.
І насамкінець скажу таке: нехай ця книжечка буде свічкою пам’яті та нев’янучими квітами на могилу талановитого поета. Незабутнього поета-українця, поета-патріота, поета-страждальця!..
24 листопада 2012 р.
Андрій Грущак,
член національної спілки
письменників України














   
   
    © Є. Титикайло, 2012 р. 



                                                                                 ...Хто знає, що діється
                                                                        В нас на Україні?

                                                                               Тарас Шевченко

ДУМА ПРО ЄДНІСТЬ


Поганять зайди мову нашу й славу,
А ми лиш мовчки чухаєм лоби
Та про красиву маримо державу:
Якби ж ото і в нас така… Якби!

Тоді б і ми зійшлись в єдину лаву,
І в нас козацькі виросли б чуби.
А поки що… сивієм від журби
І згадуєм минувшину криваву –

Повстанські ночі й Запорізьку Січ.
І по-старому тягнем врізнобіч,
Як нам звелять із Заходу чи Сходу.

І так живем, мов риба на плаву,
І ділимо гетьманську булаву,
Святий клейнод Великого Народу.










НОВИЙ БЕДЛАМ


Торгуєм всім, що Бог послав до хати,
Все продаєм – і оптом, і вроздрнб,
І тішимось, що в нас свої магнати
І став дорожчим повсякденний хліб.

Вже й ниву рідну нікому зорати
Чи в перевесла пов’язати сніп…
А хтось знічев’я грошенят нагріб
І відчайдушно рветься в депутати.

Кортить бідненьким керівних висот,
Щоб запопасти булаву в десницю.
А тут морози знищили пшеницю,

На мовнім полі вибуяв осот…
Співці ж новітні, плюнувши на маси,
П’ють блекоту і творять прибамбаси.










ХОХЛАЦЬКІ РОЗВАГИ


Давно Франкова висохла криниця,
Не б’є на сполох Севастополь в дзвін*,
А на екранах – «мискоборців» лиця,
Тих, що не встали досі із колін.

Ще по-хохлацьки хлипає столиця,
Чекаючи глобальних перемін,
Щоб до Москви податись на поклін,
Коли набридне рідна паляниця.

Там пригостять пельменями з Уралу,
Кобзон про матір заспіва,
Ту, що недавно ще хохли співали,

Тепер забули навіть і слова…
Яке їм діло до Криниць і Дзвонів? –
Їм до пельменів дайте ще кобзонів!







_____________

  * Маються на увазі часописи «Франкова криниця» та «Дзвін Севастополя», що свого часу користувалися неабиякою популярністю серед українців.
ГІМН КАПУСТІ

Сумний жарт

За ціною наша качаниста у 2010 р. обігнала вартість деяких екзотичних плодів, що їх завозять з теплих країв.

Такої ти ще і не знала слави –
Звершилось врешті диво на землі!
Тепер з капусти найдорожчі страви
Їдять прем’єри й бізнес-королі.

Як субпродукт і рятівник держави,
Ти утвердилась міцно на столі,
Принісши многим зиски чималі
Опісля гречки, тютюну і кави.

Нема тобі, капустонько, ціни, –
Ти подолала кризи та облави!
Тож недарма державні «пацани»

І гріш чужий капустою назвали.
А хто із злиднів вигребтись не може,
Дай качаниґсті голови їм, Боже!






«СОБІРАТЄЛІ» ЗЕМЕЛЬ


Немов гаддя, сичать із підворітні
Катів нащадки, зайшлі і свої.
Ще їх діяння, може, й не помітні,
Аби назватись просто – холуї.

Але потершись в батьковій дровітні,
Звідкіль пливли червоні ручаї,
Вони – гей-гей! – аж рвуться у бої,
Ні розуму, ні серцю не підзвітні.

Усе довкіл належить їм «по праву»:
Земля і води, місто і село…
Вони, мовляв, творили тут державу,

Коли Москви й на світі не було.
Гребли щомога і здирали шкуру,
Свою азійську ширячи культуру.










ВЕСЕЛІ СУСІДИ, АБО ТИЖДЕНЬ


Шість днів у нас – це той же день, до речі,
У них – «нєдєля», себто – вихідні,
Тому й не варт розпалювати печі,
Щоб свіжі «щі» зварити на вогні.

Хай відпочинуть рученьки і плечі –
Не вік же їм гребтись у бур’яні...
Поглянь, браток, чи є там що на дні?
Дав днину Бог, то буде ще і вечір.

Так з понеділка геть аж до неділі
Кипить життя у славній цій артілі –
Бутнй, веселе, з матом впереміш.

Там оковиту запивають квасом,
З чужого люблять і покпити часом,
А рідну матір продадуть за гріш.










«ЯЗИК ЛЄНІНА»


Колись чиновник творчої натури
Картав мене за «лєнінський язик»
І був готов віддати на тортури
За те, що я до хитрощів не звик,

Що не злюбив брехні та кон’юктури
І тих, в цитати ряджених, музик,
Які й мені не раз давали втик,
Щоб я горнувсь до їхньої культури.

Мовляв, віднині це найвища планка –
Хвалити мову Лєніна (чи Бланка?),
Що замінив їм Бога на землі.

А я, дивак, в свої ловив їх сіті:
«От не було би Лєніна на світі,
Чим розмовляли б зараз москалі?»










СИТУАЦІЯ


Ні, не вляглись імперські апетити
В сусідів наших, ласих на чуже.
От їм би ще Прибалтику підбити,
Яку Господь надійно стереже,

Та у Криму горілочки попити, –
Там Чорномора* кінь їм заірже,
Та в Придністров’я заповзти вужем
Як миротворці чи, сиріч, бандити.

Усе б стягли до власної барлоги!
Відчувши «брата старшого» плече,
Їм сімонєнки стеляться під ноги,

Ну, а вітренкам – просто аж пече
В чужі обійми, до чужої хати
Всіх українців батогом загнати.







______________

  * Чорномор – персонаж поеми О. Пушкіна «Руслан і Людмила».
ТРЕБА!


Коли московські танки й бетеери
Скородять знов нескорений Кавказ,
Щ й на Молдову сунуть мародери,
Щоб доконати «родіни пріказ»,

Коли майстри розбою та афери
«мочить в сортирах» обіцяють нас –
Задумаймось, допоки є ще час,
Як треба нам і Боровця, й Бандери.

Не для порбди – для буденних справ,
Щоб знову люд наш волі не проспав,
Як це було не раз уже й не двічі.

Що нас різнило – хай тепер єдна,
Бо так потрібна сила провідна,
А не пусті патріотичні «спічі»!









ХРУЩОВСЬКА «ВІДЛИГА»


За гріш плюгавий чи за мірку жита
(Й таке на світі інколи бува!)
Із Соломона став «хохол Микита»,
Хоч і не з мудрих, але – голова.

Поставою подібний до бандита,
Він не скупивсь на жести і слова.
Для нього люди – що ота трава,
Якій лягти судилось під копита

Історії… та ще його затій,
Хоч і не був це жоден лиходій,
А так собі – химерна креатура,

Що заробила не один там ґудз,
З ракет почавши і до кукурудз, –
Та ожила зате література…










БЕРЕЗЯНА «ІДИЛІЯ»


Стійте, гаї ви березяні,
Я похвалюся людьми.

Микола Сом

Від тих бравад аж репала мембрана
В динаміках, підвішених навскіс.
Співали десь про «рощу Леві-Тана»,
Наївний люд розчуливши до сліз.

Боліла ще з війни кривава рана
І відчайдушно боронився ліс...
А буйний вітер над світами ніс
Одне і те ж од вечора до рана,

Один мотив – «берези, білокорі».
А поруч мати побивалась в горі,
Бо не вернуся чоловік з війни,

А син загинув з друзями у схроні,
І ні хреста, звичайно, ні труни –
Так познущались виродки червоні.






ДІТИ ВІЙНИ


Їх доля й так вже досить обікрала
І в час війни, і потім, по війні,
Коли… «мечі кувалося на рала»
І мірялось життя на трутодні.

А діти пухли – звісно, не від сала,
Прийшла біда в земляночки тісні.
Тож виручав той щавлик навесні,
Хоч і його було тоді замало.

Тепер у них і статус є, і статки,
Що в кошику вмістились, як гриби.
Все полічили «діткам» для порядку,

Все до шматка, немов якісь скарби.
Одне забули рідні бюрократи,
Що взяте в борг пора б уже віддати.










БЛЮДОЛИЗ


Ось Голуба вгодована мармиза
Ледь що не весь заповнила екран.
А кажемо, що в Україні – криза,
А кричимо: жирує тільки пан!..

Та по кремлях шукаємо харциза,
А тут такого виплекав наш лан,
Ще й дав йому кебету і талан
Не козака – бридкого блюдолиза.

Він нам про Крути круто заспіва,
Та не згада про Биківню й гулаги,
Ні про скорботи пам’ятні жнива.

На це, либонь, не вистачить одваги
У речника усіх народних справ, –
Він їх давно над Леніном проспав.










ЧОРТІВНЯ В БУЗИНІ

За народним повір’ям


Живе в народі нашому повір’я
В перйказах, а значить, і в душі:
Де бузиною вкрилося подвір’я –
Там чортівня справляє шабаші.

То поміняє шерсть руду на пір’я
І зворохобить дикі комиші,
То, спокусившись на чужі книші,
До хати влізе в тихе надвечір’я.

Тоді шукай свяченої води,
Аби ту нечисть вигнати за двері,
Бо наслідить у хаті й на папері,

Такої вам накоїть тут біди!..
Само на вид плюгавеньке й мізерне,
А догори все дриґом переверне.









ДВА СИМОНЕНКИ


Є СИМОНЕНКО – біль мого народу!..
Є Сіманєнко – ситий словоблуд…
А ми, наївні, маримо про згоду,
Ледь із московських видибавши пут.

Лихі вітри і далі дмуть зі сходу –
Там ще імперський владарює «кнут».
Але і там вже пробудився люд,
Готовий стати муром за свободу.

Валися в прах, імперіє червона,
Що розтоптала міліони душ!..
Є Сіманєнко – сіра парт ворона,

Є СИМОНЕНКО – і борець, і муж.
Це вам не тезки і не побратими, –
Глибока прірва пролягла між ними.










ПУШКІН У «ВИГНАННІ»


На всех стихиях человек –
Тиран, предатель или узник.

О. С. Пушкін

Ні, тут тиран чи в’язень не до речі,
Тут інше слово рветься на папір.
…За всі гріхи й розваги молодечі
Хтось у кайданах вирушить в Сибір,

Комусь петля опуститься на плечі
І стисне горло, наче спрут-вампір.
Один лиш він біді наперекір
Дитям безгрішним вийде з колотнечі.

Його сам цар, той кат і лиходій,
Немов туриста, вирядить «на креси»
Через Молдову геть аж до Одеси,

Щоби циганських тішити повій
І там строчити вірші… і доноси,
Чи не бунтують хитрі малороси.






ПАМ’ЯТНИК ХОЛУЙСТВУ


Придворний бард із баками семіта,
Цнотливих дам сумнівний ідеал...
Таким російська марила еліта –
Таким його звела на п’єдестал.

І от стоїть він в позі неофіта,
Що завітав на сатанинський бал,
Немов поет і наче... генерал,
Закутий в бронзу з осені до літа.

В його поемах корчиться Кавказ,
Спливає кров’ю воля України
На Чигрина й Батурина руїни...

А десь вже Емський пишеться указ,
А там, дивись, гряде новий Валуєв, –
Бридкий холуй, він все перехолуїв.










УРОК КАНДИБИ


Його б, напевне, не зламала й диба,
І суд вагався: розстріл чи Сибір?
Таким він був, отой Іван Кандиба,
Що поривався змалечку до зір…

Це потім вже оралась перша скиба,
І перше слово клалось на папір.
А скільки ж то прозріло недовір,
Коли збагнули, в чому їхня хиба!

Так, сіє смерть орда несамовита,
Та націю не вдасться їм скорити* –
Вона у строфах Стуса ожива,

В рядках Руденка набирає сили…
Її під серцем люди ці носили,
Це – дух стихії, втілений в слова.







______________

  * «Нескорена нація» – часопис, заснований і редагований Іваном Кандибою.
ЛІТЕРАТУРНЕ


О, хліб і кров, стара невдячна тема
Так полюбилась декому з писак,
Що став у них святенником нікчема,
А правдолюбом – перший з посіпак,

Із тих, що в душі в’їлись, мов екзема,
Закуштувавши кров людську на смак.
Та костолома замашний кулак
Не прихова ні повість, ні поема!

Хоч як їх там словами золоти
Чи заплітай в розгонисті сюжети –
Вони були й залишаться кати!..

Ви чуєте, романтики й поети,
Як тут, і там, і зблизька, і здаля
Про них кричить могилами земля?










БІЛИЙ СОНЕТ


В Дрогобичі, в самому центрі міста,
Була катівня. І вершили там
Криваве дійство кляті душогуби
З червоними зірками на чолі.

Ніхто тоді їм не стріляв у спини,
Як це торочать нині із трибун,
А квітом-рястом вистеляли шлях
І зустрічали, мов братів, піснями.*

За це подяка: куля або шворінь
В потилицю від «брата»-костолома,
Що приволікся хтозна звідкіля,

І гори трупів «ворогів народу»,
Залишених у сорок першім році
При відступі по всій Галичині...







____________

  * Див. спогади академіка Петра Тронька, друковані у газеті «Комуніст» за 23 вересня 2009 р.
ДУХ ПРО БОРОВЦЯ,
ЗВАНОГО ТАРАСОМ БУЛЬБОЮ


Віддати б шану Боровцю з Волині,
Його Подільська волелюбна Січ
Живе в народній пам’яті і нині
На тлі вагань, борні і протиріч.

Це ж в люду крила виросли орлині,
Аж освітилась збгравами ніч!..
З волинянками ставши пліч-о-пліч,
Мстить Білорусь за сльози удовині.

Встає Чернігів, а за ним – і Дон,
І от, здолавши сотні перепон,
Зійшлись борці із заходу і сходу.

В стрімкім пориві збратаних сердець
В бій поведе їх Бульба-Боровець,
Творець УПА, улюбленець народу.









БЕЗБАТЧЕНКИ


Рабочіє нє імєют отєчєства.

Маніфест комуністичної партії

«За Ро-о-діну!..» – горлали комісари,
Фуражки хвацько збивши на чоло.
Хоч, крім валізи та рудої «шмари»,
У них нічого більше й не було.

І тільки тінь червоної примари
Їх під своє згромадила крило.
А скільки люду марно полягло,
Які на нього навалились кари!..

Не догодив їм – «родіни прєдатєль»,
Або «куркуль» (придумали ж слівце!)
І всіх у власній доконали хаті,

Почастувавши матом і ... свинцем.
Отак. Нізащо. З тої лиш причини,
Що у приблуд немає Батьківщини.







САРКАСТИЧНЕ


Так потрудились виґслужки чиновні,
Аж на сідницях ствердли мозолі,
Щоб із безмовних стали ми двомовні,
Вже не вкраїнці – ще не москалі.

Спекли, їй-богу, як пиріг в жаровні,
Самі ж нахабно всілись при столі:
Мовляв, посуньтесь, ви ж таки малі,
А ми для вас – брати єдинокровні.

Нехай і старші, та не в тім біда!
Он «дюдя», бач, у вікна загляда –
І їй би теж хотілося до столу…

Та ми її не пустим на поріг –
Самі з’їмо смачненький ваш пиріг,
А крихти – ті залишимо Масолу.










ШУХЕВИЧ


Ім’я Чупринки, вбитого в темниці
Червоними сатрапами з кремля,
Він взяв собі таки не випадково –
Поета слово кликало: помст?!

Помстиґ за всіх! А їх же міліони:
Влизьків, чупринок, зерових – усіх,
Кого скосив страшний голодомор,
Чи є життя поглинули сибіри…

Оточений і загнаний в безвихідь,
Він боронився мужньо доостанку
І згинув сам в нерівній боротьбі.

Зате живе і бореться народ мій,
Що в серці носить імена героїв,
І серед них – Шухевича ім’я.










ПЕРЕДОЩИЛО...


Чєво же іх слушать?
Ані всє ходят пад Хмарой...

З дебатів у Верховній Раді України
першого демократичного скликання

Ріденький дощ пішов із тої хмари,
А бралося ж на зливу, на грозу!..
Тепер погоду роблять яничари,
А патріоти... «водять лиш козу».

Відроджують не звичаї – а чвари,
І дивляться на себе крізь сльозу.
А хижа гадь, гнучкіша за лозу,
Їм знов тюремні обіцяє нари,

І ділить край, як власний коровай,
Мовляв: корись, але не уповай
На те, що хтось підтримає у скруті.

Святі слова! Та ми до них глухі:
А мо’ з тих бід і вийдемо сухі,
Як не потонем в рідній каламуті?






ПАТРІОТИЗМ ГОТІВКОЮ


То Ганна Герман креше «правду-матку»,
Та вже не ту, почуту «за бугром».
Була орлом, а стала – мов курчатко,
Що під московським вигрілось крилом.

А нам, наївним, думалось спочатку:
О, ця підй й до пекла напролом,
Бо має мужність, дружить із пером,
А скаже, гей, мов прикладе нечатку.

Що ж, помилились… Все в житті бува!
А суть проста: платили за слова…
І зараз платять, лиш не з тої каси.

Тож не сумуймо: казці не кінець,
У Ганни правди – повний гаманець,
А гостре слово тільки для прикраси.










ФАБРИКА «ЧЕМПІОНІВ»


Приєднуйся до світу абсолютних чемпіонів.

З телереклами

Вінок з перчин – чим не прикмета віку?
Лиш причастись – і ти вже чемпіон!..
Так день у день товкмачать чоловіку,
Щоб затягти в горілчаний полон.

Так роблять в нас із нації каліку,
Не знаючи ні меж, ні перепон,
Зухвалий «босс» – немирівський барон
І ті на «офф», яких нема вже ліку.

Броварників чужоплемінна рать
Несе свою нам нині «благодать»,
Ховаючись під добочинні льолі…

Ви спрагли так розваг і перемін? –
Ось перчик вам, червоний, як рубін,
Та п’яні мордобої на футболі!







ДИВА ТА Й ГОДІ!


Такі дива!.. Такі метаморфози...
Так з козаків стають попихачі.
На «серп і молот» моляться морози,
В червону дуду грають ще грачі.

І проливають за «Союзом» сльози, –
Це ж ніби в рай загублено ключі:
Без діла он блукають стукачі,
Зійшли на пси цитатні віртуози.

Вже й комунізм – науку всіх наук –
Збагнув нарешті жовторотий внук
І трощить радо ідолів подобу.

А світ живе, і сонце, бач, встає,
А ті і далі трублять про своє,
І так, мабуть, трубитимуть до гробу.










ІНТЕРПАТРІОТИ


«Вам Харкова ми не здамо ніколи!» –
Волає Шуфрич «русским языком»,
Немов з Європи пруть туди монголи,
А він у місті – гетьман чи нарком.

Ну, словом, рицар путінської школи,
Що верховодить не одним полком.
Він правоту довершить… кулаком,
За ним підуть вітренки й чорноволи,

І вся могутня чужорідна рать,
Що не орати вчилась, а – «орать»,
Кричати, себто, мовою сусіда.

Її не звабиш на порожній звук,
Вона пройшла високий курс наук,
Почавши з Маркса і до Білодіда*.







______________

  * Радянський академік, один із творців терміну «совєтський народ».
ПРИТЧА ПРО АГАСФЕРА,
ВІЧНОГО БЛУКАЛЬЦЯ


Чого ми, хлопці, дурня з себе клеїм
І не шкодуєм часу ані пер?..
Таж Вічний Жид давно вже став євреєм,
Хоч звуть його і дочі – Агасфер*.

Він не привик бруднити капці глеєм,
Щоб доконати будь-яку з афер.
Прийшли віки, а він живе й тепер,
Бо зкористався в Бога «привілеєм».

Коли старі ламалися епохи –
Був комісаром і чекістом трохи,
З вождем картатим розпивав чаї,

Моливсь на тору і любив поради,
А скуштувавши розкоші і влади,ї
З пролетарів подався в буржуї.






______________

  * Агасфер – ім’я «Вічного жида», який начебто був приречений блукати по землі до кінця світу.
ЕДУАРДОВІ ХОДОСУ


Авторові знакових книг «У края могилы или дикие хазарские пляски» та «Еврейский фашизм».

Гей, брате мій з давидового роду,
Важкий тягар узяв ти на плече!
Допоки зрушим кляту цю колоду,
Води чимало в море утече…

Світ збайдужів, співаючи про згоду,
І давній біль не так уже пече.
Та й легше, бач відбутися плачем,
Ніж гуртувати сили до походу.

А ти – пиши, коли велить душа,
Буди зі сну цю челядь недолугу,
Що звикла мовчки зносити наругу

Від тих, хто прагне влади і гроша.
Гроша і слави! Хай на них ця слава
Впаде ще раз мечами Святослава!







ТЕЛЕШУСТЕР


О, Савік Шустер – то поважна птиця,
Він хоч не «здєшній», але демократ.
Йому вкраїнська марилась столиця,
І вабив гул словесних канонад.

Він напоумить не одного Гриця,
Як світовий утверджувати лад...
Гордись-пишайся, стольний Київ-град,
Ім’ям нового речника й провидця!

Бо що без нього діяв би наш люд,
Не скуштувавши смаковитих блюд,
Зготованих в Москві чи Тель-Авіві?

А там, скажу вам, добрі кухарі,
Подати вміють навіть сухарі:
Гризіть, панове, праві ви чи ліві!










«КАЙФ» СЕРЕД МОГИЛ


Кайфуєм!
Сєводня ми с табой кайфуєм.

З телереклами

«Кайфує» нині потолоч безлика,
Напившись досить крові і вина,
Мов ожила почвара з Чортомлика
І по Вкраїні гопки витина.

Крутне задком, очицями заблика –
І враз пішла казитися шпана:
Той рідну мову й матір проклина,
А той, дивись, уже не в’яже лика.

Повередує, в пляшечку посвище,
А навкруги – німе лиш кладовище,
Що розрослося геть по небокрай.

Там кожна грудка полинами диха, –
От наробили вороженьки лиха,
Тепер «кайфують», згадуючи рай.







«ЗВЙОЗДИ» НА СЦЕНІ


Після виступу Вєрки Сердючки

Їм до голів ці «звйозди» п’ятикутні
Давно приладив генетичний код.
Отак, мабуть, народжуються трутні,
Отак звика до трутнів тих народ.

Сміятись, кажуть можна і на кутні
І до захмарних рватися висот…
Отак, мабуть, і шириться осот,
Аби глушити паростки майбутні.

Московської обжершись чемериці,
Блазнює бездар, ряджена в спідниці,
Що пропила і совість, і штани,

І власну стать, і мбтерину мову,
І втілившись в почвару двоголову,
Аж проситься на бал до сатани.








ПИТАННЯ ЧАСУ


Де Горині? – нема їх і не чути…
А Тягнибоки? – й тих взяла мара.
А, може, десь готують парашути,
Коли сини скомандують: пора!

Тим часом там, на берегах Славути,
Лаштує шанці гвардія стара,
І вождь із бронзи небо підпира,
Немов прирік усіх нас перебути.

Куди подівсь той запал боротьби?
Чому дочасно опустились руки
У тих, хто радо під пісенні звуки

Трощити брався бронзові лоби?..
Чи, спокусившись на чини і вілли,
Вони й самі уже побронзовіли?










ГЛОБАЛІЗАТОРИ


Ми зробимо так, щоб через десять років нас, мешканців України, було принаймні 50 млн.

З передвиборчих обіцянок

Не хазяї вже – мешканці, братове,
Щось, ніби зайди на своїй землі.
От і глобальне місиво готове,
Яким прийдешні марять «королі».

Ніщо для них народ, земля і мови –
Була б лише ковбаска на столі…
Кують нам долю спритні ковалі
Під гул кувалд і влесливі промови.

Зате собі гребуть усе щомога,
Не вірячи ні в чорта, ані в Бога,
Ні в те «глобальне» марево своє.

Гребуть і руки протирають радо,
Що обернули божий люд на стадо,
Яке до жлукта преться – і жує…






ДО УКРАЇНИ


Живих обдерли, мертвих розікрали –
Такий от, бач, в історії фінал…
За що ж ті хлопці голови поклали,
Орди чужої стримуючи шал?..

Щоб мову нашу кирзаком топтали
Заблудлий хам і рідний чинодрал?
Щоб ми, упавши, більше вже не встали,
Перетворившись з люду на загал?

Воскресни, мамо, і помнож нам сили
На тій землі, що кров’ю ми зросили,
Вона хоч наша, тільки не своя:

Ще править бал тут сила зловорожа!
Невже поснула вся твоя сторожа,
Прирікши люд на ласку холуя?..










НАША ПРАВДА


Правду треба видобувати,
як іскру з каміння.

Євген Сверстюк

Ударте, браття, кременем об крицю,
Допоки жил ще пружаться вузли.
Не проміняйте скарб свій на дрібницю,
Що нам чужі з-за моря привезли.

І не ховайтесь за чиюсь спідницю,
Коли вам в очі тикають – козли!
Та ще й повчають: ворога не зли,
Бо перекриє труби чи границю.

Не варт чекати на чужий калач,
Бо він прогірк од верху і до споду,
А нам і досі іменем народу

Його підносить найманий палач,
Отой, що виліз з темряви і бруду
І став, на поґсміх, оборонцем люду.






ПІСЛЯСЛОВО


Коли в 2009 році вийшло перше видання цієї книжечки, його читачі помітили відразу. Почали надходити відгуки – і усні, й письмові. Один чоловік, що живе аж на Чернігівщині, так і написав мені: «І де все те береться в твоїй начебто тихій, спокійній, урівноваженій натурі, – а воно ж десь клекотить у серці». Були й такі, що казали: «О, твій «Часослов» ми уже напам’ять вивчили».
Це понукало мене ще раз взятися за цю збірочку і, вилучивши з неї деякі вірші, доповнити її новими сонетами. За темами не треба було далеко ходити: щодня життя підкидало їх стільки, що вистачило б не на один грубезний том. Так народилися «Діти війни», «Два Симоненки», «Урок Кандиби» тощо. Вони й доповнили мій «Часослов»», який оце вдруге виходить у світ.
Щасти йому, доле!
І Україні теж!
Автор



Обновлен 17 июл 2015. Создан 16 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником