ПЕРЕВЕСЛО

Поезії



                                                        Андрій Грущак

 

                                    ПЕРЕВЕСЛО

 

                                                              Поезії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дрогобич

«Пόсвіт»

2010 

УДК 784

ББК 84.4(укр)

Г 91

 

 

Грущак А. Ф. Перевесло. – Дрогобич: Пόсвіт, 2010. – 152 с.

 

 

            «Перевесло» – нова книга галицького письменника Андрія Грущака. Цього разу поетична. Поезіям притаманні глибокий психологізм, висока культура мови, вагоме осмислення дійсності.

            Простота фрази, метафоричність, емоційна напруга, лаконічність – це ті складові, які підтверджують значну майстерність автора. Як літописець Бойківського краю А. Грущак не може бути байдужим до усього того, що відбувається на «нашій не своїй землі».

Для широкого кола читачів.

 

ISBN 978-966-2248-49-4                               ББК 84.4(укр)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

© Грущак Андрій, 2010

© Видавництво «Пόсвіт»,

ISBN 978-966-2248-49-4                   оформлення, 2010

Ігор ЮРИНЕЦЬ

 

ПАМ'ЯТНИК

(Іронічне)

У тім селі, що нарекли Волоща,

Колись давно – ізранку чи зодня,

Задумливо вичовгує по площі

З розумними очима хлопченя.

А час повзе – немов скрипуча фіра...

Дрогобич. Ніч, – не віриться очам:

Повз ратушу волочить срібну ліру

Колишній хлопчик – мудрий волощан.

Падуть у безвість літ важенні брили, –

Вже в Бориславі – Господи, прости, –

Задуманий, у бойківському брилику,

Андрій Грущак – великий і простий...

І знов – вперед. І знов – одне й те саме, –

О ні, то не привиділось мені, –

У кімнатині, поза фіранками,

Ледь блима вогник у його вікні.

То журналіст, талант і літератор,

Досвідчений і впертий, як оса...

Нарешті, так натхненно і завзято

Історію Волощі дописа.

... Пройшло сто літ.

Волоща. Площа. Свято.

Гранітна постать, зліплена сяк-так.

– Що це за пам 'ятник, скажи-но мені, тату?

– Як, ти не знаєш? То ж – Андрій Грущак!.. 

 

 

 

 

 

 

ТЕЧЕ САМОТНІСТЮ ЖИТТЯ 

 

 

*  *  *

Коли я виросту, мій тату,

Собі збудую нову хату.

Буду в ній жити-поживати

І щось собі таке писати…

 

Коли я виросту, о, мамо,

Ровéра осідлаю раму,

Поїду геть собі від хати,

Щоби десь волю відшукати!

Липень 1954, Волоща

 

 

*  *  *

Заснуло поле, снігом вкрите,

Не спить вороння лиш одне,

Морозом й голодом прибите,

Чекає радощів весни,

Щоби діждатися гніздечка,

В якім колиска – хить та хить…

А в ній малесенькі яєчка

Воронням стануть кожну мить.

            12.02.1955, Волоща

 

 

ОЙ ЛЕТІЛИ ГУСИ

Ой летіли гуси попри нашу хату,

Одне гусенятко сіло на загату.

Сіло, зажурилось: крило перебите,

А було щасливе, було гордовите!

Мало силу, вроду, Україну-неньку,

Сидить і сумує собі потихеньку,

Слізоньки втирає, в небо заглядає:

Де той шлях широкий? Немає, немає…

Так хочеться волі, щоб собою бути,

Щоби із батьками зиму перебути.

Не буде з батьками – крило перебите,

Така його доля, кровію полита…

Вернулися гуси, сіли на порозі:

– Ходи, гусенятко, полетиш по змозі.

Візьмем на крилята, понесем в дорогу,

Все ж колись вернемось до свого порогу.

– Не зможу летіти: крило перебите, –

Заплакали очі: доленька побита. –

Тут мене годують, тепло обіцяють,

За рідну пташину мене собі мають.

            20.01.1958, Дрогобич

 

 

*  *  *

Тікають кози через поле,

Тікають – хоч куди!

Стерня їм ноги коле, –

Вже близько до біди!..

 

Котрась втече, якусь злапають, –

Піде на шашлики.

Мисливці совісті не мають,

Бо дбають про мацьки*.

_________________________________

* Мацьки – шлунки (діал.)

            1973, Волоща

 

 

МИТЬ

Ще ранок дневі руку не подав,

Та на порозі зупинилась,

Й «добридень» погляд погляду сказав,

В якому мить спинилась…

І так завжди – на радість чи біду –

Той погляд погляду чекає.

Хоч розум мовить: щастя не знайду,

Та голос серця розуму не має…

Чи є у тім чиясь вина –

Вина очей, що хочуть щось сказати?

У світі білому усе мина,

Не все мовчить, що мусило б  мовчати.

Не треба слів, коли душа болить

За тим, що є, і мало б бути.

Нехай живе ота тривожна мить,

Яку не в силі ми забути!

            06-07.06.1966, Дрогобич

*  *  *

Я – поет,

Ти – поет.

Він, вона, воно – поет.

Ми – поети,

Ви – поет.

Вони – поети…

… Та чи всі поети?

1970, Дрогобич

 

 

ПУСТКА

            Анатолієві Совгірі

Прогнала ніч хмарини сині,

Весела зіронька зійшла!

Ламає руки хата нині:

Було життя, було… Нема.

 

Сини повіялись світами,

А мати в вічність одійшла.

Десь тут стежина споришами

До хати рідної вела…

            1970, Волоща

 

 

*  *  *

            Орестові Косу

Над нами небеса,

Ці вічні небеса!

В воді – теж небеса,

І також вічні –

Допоки хвиля грає…

Між ними ми,

Але не вічні,

Приречені землею стати…

            1970, Волоща

 

 

СПОВІДЬ

Не плачте, мамо, о, не плачте,

Я ще прийду у ваші сни,

А коли ні, то ви пробачте:

Не зміг, повірте, бо сини

Мене  просили в свій неспокій,

Як вас колись просили ми,

І хоч пішов ув світ широкий,

Та не згубив я рідну мить…

Ця мить святково ще зігріє

І нашу хату, і мене.

А коли стежка зачужіє,

То й земля рідна прокляне!

            25-27.09.1970, Звір

(Самбірщина)

 

 

СУМНИЙ СОНЕТ

«В сльози твоєї чистім переляці… »

Володимир Підпалий    

Була радість, та куля нагодилась –

І сум великий небовидом впав

На тихі плечі і на твою вроду,

В малі долоні, де грілася любов…

 

Кому тепер піти і пожалітись,

До кого йти, щоб тугу одвести?

Твій сум – як біль тої осики,

Що зайда вітер в пні її  зламав.

 

Та вкрадна куля зіржавіла чисто

В сльози твоєї чистім переляці

І нидіє в прошитім нею тілі.

 

Бери тепер в свої долоні серце,

Бери і грій – мо′, муці запоможе,

Коли так доля щастям сторгувала…

            23.10.1970, Звір

 

 

*  *  *

На кронах – осінній сум,

На небовиді – втома.

Зі школи діти листя несуть,

Не листя – осінь додому.

Подумалось:

Як мало важить –

            довго висіти,

І як багато –

            впасти…

            23.10.1970, Звір

 

 

*  *  *

Ми тоді собою будем,

Коли мову не забудем,

Розмовлятимемо скрізь:

І у Києві-столиці,

І у селах, і в світлиці, –

Тож у «суржик» ти не лізь!

… А коли такими будем –

Рідну мову не забудем.

            1970, Звір

 

 

ОСВІДЧЕННЯ СКОВОРОДИ

Зі мною Бог – предтечі дух здоровий,

Зі мною Бог – моїх думок потуги,

Мене тепер нелегко збить з дороги,

Як не купить за статки недолугі.

 

Бо мій терем – моїх шукань закони,

Мій власний світ, що досвідом помічений.

Тепер і ти, мій батьку Геліконе,

Для мене – честь, свобода, віче.

 

Я сам собі навічно цар і раб,

Бо так мені од долі полишéно,

Мої пісні – комусь цілющий скарб,

 

Парнасець я, та сила вже не та:

Докіль любові Мельпомена

Мої палитиме літа?..

            07.03.1971, Звір

 

 

 

 

ДО ПОЕЗІЇ

Ти знов до мене йдеш, о музо невситима,

Ти знов до мене йдеш – на радість чи біду.

Жага твоя – то мука незборима,

Тебе, мабуть, окрадену знайду…

 

Знайти б тебе – могутню і сувору,

Без вигідних утіх, поштивості і чину,

Щоби слова твої будили тишу звору,

А в них була громів моїх краплина.

 

Тоді нехай помру, аби тобі лиш жити.

О, музо золота, комусь іще служи ти,

Щоб грім твоїх рядків був судом фарисею,

 

Окраденим серцям щоб слово було ліком.

Не впасти б до слуги, а буть собі суддею,

Поезії й життя. Віднині і довіку.

            24-27.03.1971, Звір

 

 

БЕРЕЗІЛЬ

Всевладно усміхнулось сонце –

Побіг додолу сніг,

Струмків ошатних вокаліз

Галявині в підніжжя ліг.

Бруньок розкриті дзьобики

Ласують сонячну поживу,

Радіючи, ачей,

Пережили вже зиму.

            04.04.1971, Звір

 

 

СУМ

І падав дощ, і було сумно,

І тихий відчай бивсь  крилом,

Коли одне-єдине трумно

Пливло ув безвість за селом.

 

Пливло воно, як знак сумління,

Як знак того, що ти була.

 

Тепер і ти, як те коріння,

Навік у землю одійшла…

 

І де той сум, і радість де,

Що так  тобі були до болю?

Немає їх, нема й тебе, –

Лишився сум на мою долю…

            1971, Звір

 

 

*  *  *

            Аркадію Кашубі

Прийшла знову до нас –

Раптово і врочисто,

Сніги твої щораз

Вдяга село в намисто…

Ти радість нам несеш,

Мов ластівка крилата,

Прийдеш і знов підеш

До когось, як на свято.

Та вірю, ще вернешся,

Щоб згодом знов піти,

Бо снять весною верби

У небо прорости!..

            1971, Звір

 

 

*  *  *

Миколі Вінграновському

А світ такий – безмежний і суворий,

Що не збагнути, ані перейти,

Де істини ламаються не в пору,

Можливості п’яніють од мети.

Де досвід цей сягає правоти,

А вічний порух прагне злету,

Де щастя мусить святість берегти,

Щоб не в журбі вінчатися поету…

На все є право – чистоту вагань,

На переконливість складних утверджень,

На біль і щем нездійснених бажань

І каяття непевних упереджень…

На все є право – вірність, дану слову,

Покуту серця – забувати зло,

Лише на зраду – підлості основу –

Ніколи права не було!

            08-09.07.1971, Звір

 

 

ЧЕКАННЯ

Наталі Гаркуші

Не вимолюй у мене кохання,

І без цього тебе я люблю,

Наче мати, що молиться зрання, –

Так і я на тебе молюсь…

 

Ми шукали себе віками,

Та зустрілися лише раз.

Наші долі сплелися руками,

Щоб розлуки не було в нас.

 

А тепер, коли зустрічі – спалах,

Що нуртують щастям без меж,

Я чекаю тебе на причалах

Бажання… Чекатимеш теж?

            09.07.1971, Звір

 

 

*  *  *

Мав роботу і дружину,

У додачу ще й машину.

Як заглянув чорно в чарку –

Втратив навіть іномарку…

Мораль, знаєте, така:

Ніхто не терпить пияка!

            1994, Борислав

 

 

СВЯТО

            Олі - дочці

Радіють йому люди,

Бо ходить коляда…

Захоплення усюди,

Дітей гука кутя.

 

 

Веселе свято – снігом,

Оселя – теплим сміхом…

            1994, Волоща 

 

 

ЖАРТ

Вночі постукав хтось в вікно,

Ну, що то за морока:

Замість волосся – волокно,

Замість очей – півоко…

Не борода, а вовчий хвіст,

Не ніс, а справжня бруква.

Белькоче щось, танцює твіст,

В руці заціпив бука.

 – Ано, друзяко, йди сюди! –

Командує півоко…

Наїлось, певно, лободи

І ходить одиноко.

Я тут же вибіг на поріг,

Аби йому влопашить!

– Дурний, Миколо, як ти міг?

– Хотів тебе настрашить!

            30.12.1994, Борислав

 

 

РАДІСТЬ КОЛЯДИ

Кожухи сваряться з снігами,

Мороз малює вітражі,

Хати розквітли колядами,

Різдво – у серці і в душі…

Христос родився – тож славімо

Сьогодні, завтра і завжди,

Щасливу мить Різдва ловімо

Й веселу радість коляди!

            04.01.1996, Дрогобич

 

 

СВЯТА ВЕЧЕРЯ

До шибок туляться морози –

Так волохато, наче страх!

Колядка стала на порозі –

Співуча, радісна, мов птах…

Ступила радісно до хати –

І світ побожно подобрів.

До столу кличе усіх мати,

Що вже обрусом забілів.

Свята вечеря пригощає,

А хата просить коляди.

Життя без свята не буває,

Без Бога в серці й доброти.

            06.01.1997, Борислав

 

 

САМОЕПІТАФІЯ

Я теж колись помру, як всі.

І буду там, де інші будуть, –

Розчинюсь в часі і росі,

Моє ім’я теж позабудуть…

Чи жив, не жив – один мотив,

Десь загублюся в чужім літі…

Когось любив і щось робив.

Мабуть, не марно жив на світі.

            1997, Волоща – Борислав

 

 

ЛЕЛЕКИ

            Ігореві Юринцю

А лелеки уже відлітають,

Залишаючи в небі сліди.

Чи надовго – того не знають,

Але знають: вернуться сюди.

 

Рідний край їм долю звіншує –

На гніздечка, малих лелечат,

Бо життя той лиш відчує,

Хто собі народить пташат…

 

А без них жити не варто:

Прийде старість – обсяде журба,

А як осінь покличе до старту,

Щоб летіти, сил вже нема.

 

Прийде час – крила зомліють,

Не заманить вже й небо увись,

 

Хворе серце простори зігріють

України, неначе колись…

            25-26.08.1998, Дрогобич

 

 

МОЄ СЕЛО

Немало сіл на Україні,

Лише одне із них – моє.

Волоща – серця Батьківщина,

Моє коріння вікове…

 

Тут рідне слово мовив вперше,

Що згодом «мама» написав.

Село зціляло моє серце,

Щоб українцем я зростав!

 

Бувало, що скитався світом,

Але села я не забув, –

Воно мені – неначе літо,

Яке я змалечку відчув.

 

Тут все моє: і небо, й зорі,

Старенька церква, ясени,

Поля, родючі, неозорі,

І лісу смуток восени.

 

Тут все було: і вірність, й зрада,

Тугий сувій моїх думок,

І перший гріх, і перша знада

Моїх достоїнств й помилок.

 

Тут жив, любив – усе завчасу,

І я Волощею горджусь:

Як дочекаюсь свого часу –

Навік спочити повернусь!

            19.09.1998, Волоща

 

 

*  *  *

Присів вечір на поріг,

Аби трохи відпочити.

 

Залицяльник місяць-ріг

Зорю мусить покорити…

 

Не покорить – то біда:

Без зорі життя немає.

… Плаче-тужить лобода –

Від роси все знемагає.

            27.02.1990, Борислав 

 

 

ВЕЛИКДЕНЬ

Зірниця вийшла вже на чати,

Звістили радість Небеса.

Великдень, наче гість, до хати

Весело входить – як краса!

 

Вкраїні дзвони молять долю,

Їй Божа ласка із Небес.

Церкви сповняють Божу волю:

– Христос воскрес!

– Воістину воскрес!

 

Допоки світу – буде свято,

Спасенніше усіх чудес,

Вітаннями завжди багате:

– Христос воскрес!

– Воістину воскрес!

            07-08.04.1999, Борислав

 

 

НОВОРІЧНЕ

            Геннадію Морозу

Завмерло все на простирадлі ночі,

Лиш білі мухи – гості ліхтарям.

І сонні сови, наче поторочі,

Тривожать сни притихлим снігурам.

Не спить вороння – марить вже весною,

А дітвора лише Морозом снить,

Казкова ніч сумує за тобою

І Новий рік, що снігом мерехтить.

            30.12.1999, Борислав

 

 

*  *  *

                Михайлові Левицькому

Біжать вітри снігами гонорово,

Ще трохи, трохи – і хати.

Сповзає небо вечорове,

Що аж полошуться коти…

Сварливі кури вже нудьгують,

Все виглядаючи весни,

А діти сплять. Вони не чують,

Як ніжать їх солодкі сни.

            27.01.2000, Борислав

 

 

ДОРОГА

Дорога бігла до причалу

І там впиралась в береги.

І солодко мені кричала:

– Долай мене, бери…

Не взяв її, бо не моя…

На ній спинився, мов колода,

Вона для мене – таїна,

А шкода, шкода…

            Січень 2001, Волоща

 

 

РІЗДВО

Цвіте Різдва велична знадність:

Христос родився – тож славімо!

І коляди прадавню радість

У кожну хату ми несімо.

Щоб святкували Земля й Небо –

Віків одвічне це бажання,

Душі це сутність і потреба,

Сердець натхненне поривання…

            05.01.2001, Волоща

 

 

КОБЗАР

            Ганні Сивіцькій

Так довго він стояв,

На Київ все дивився.

Вмирав у фарбах став,

В якому світ відбився.

 

Та ось прийшла зима –

Москвою зазиміла.

Вже й Кобзаря нема

І дума посивіла…

            2002, Борислав 

 

 

*  *  *

Від хати отої вже й сліду нема,

Лишилась забута колиска…

Ніч ходить кропив’ям –

чужа і німа,

На плоті дірявиться миска.

Собака і кіт давно у степу,

Як баба, уже повмирали.

Стежки визирають

собі з полину

І плачуть, бо жити

ще б мали.

Присяде, бува, стомлений день,

Аби на відлюдді спочити,

Зажурить себе,

            неначе дід Сень,

Як бабу він мав залишити.

            17.02.2002, Борислав

 

 

*  *  *

            Любі Блонар

Порепана корба криницю все журить:

Не вміла ти жити. Мені не дала…

А дідо Степан стежкою блудить

До баби Ониськи, яка вже сама.

А баба до нього щойно на ґанку:

– Зроби то, Степане. Роби як своє…

Село хоч гутарить, що має коханку,

Дід чарочку вип’є, як баба наллє.

За воду забуде, недолю забуде

І бабу ущипне – най трішки болить…

 

 

Як час його прийде, своє він відбуде,

Заплаче на мить.

            17.02.2002, Борислав

 

 

*  *  *

Зайшов старець. І низько поклонився:

– Згоріла хата. Я один лишився… –

Ковтнув слюну, на стіл як подивився.

– Таких багато!.. – дука розізлився.

 

«Та ж щойно був!» – подумав накінець.

Туди-сюди – і дука закрутився:

«Чи той старець – не Бога післанець?

Якби був знав, інакше б поводився».

            17.02.2002, Борислав

 

 

 

ВЕРБА

Стефанії Флюнт-Голик

Рипить верба собі на догоду.

Так добре їй тута – віками б отак!

Відбула вона не одну вже негоду,

Була навіть свідком ворожих атак.

Життя боронила – своїм і чужинцям,

Бо кулі собою ловила не раз.

Була вартовим перехресних гостинців,

Якими бродили віки повсякчас.

Гойдала на вітах воронячі зграї,

Не раз прихистила тінням своїм.

Бува, залізали маленькі «мамаї»,

Аби зазирнути у совинин дім…

Рипить собі й далі – все тихше і тихше, –

Втомилася, мабуть. Літа вже не ті…

Гілляччям донизу – все нижче і нижче,

Аж травами блудить втомлена тінь…

Як прийде той час, коли струхлявіє,

До неба в молитві гілля складе,

В останнє вона, як вітер обвіє,

Вкраїні всміхнеться й на землю впаде… 

            18.02.2002, Борислав

 

БУСОЛ

Рипить собі тихо верба при вербі,

У вербах пташина долю шукає.

Гніздечко було десь там, на горі,

Та де воно нині – бусол не знає.

 

Була би буслиха, напевно б знайшла,

Було їй не важко, бо тут народилась,

Коли прилетіла – раптова зима

Її, молоду, морозом убила…

 

Ходив попідтинню буслик один,

Слізьми умивався, на верб’я дивився,

Замахав крильми – головою об тин,

Аж пір’я  злетіло. Розбився…

            18.02.2002, Борислав

 

 

БОГДАН ЛЕПКИЙ

Стояв над Віслою і плакав –

На серці бралися дощі.

Своєю мовою балакав,

Хоч не було тут ні душі.

Слова летіли на Вкраїну,

Якою змалечку хворів.

Не в Україну, а в руїну –

Святиню власних ворогів…

Думки кипіли, як Везувій,

На схилах сивого Дніпра.

Слова просились, наче з мумій,

На вістря серця і пера.

            27.12.2002, Лази (Польща )

 

 

*  *  *

Ідеш? Іду,

Допоки силу маю.

Мовчиш? Мовчу,

Хоч думка заважає…

Живеш? Живу –

Душа ще не лишає.

Помреш? Помру,

Бо хто з нас не вмирає?..

Будеш на небі

Чи у пеклі? –

Отого я не знаю…

            28.12.2002, Лази

 

 

*  *  *

Тече самотністю життя –

Між простором і часом.

І запізніле каяття

Хвилює душу нашу.

Відбув своє – борги неси

У світлий світ чи темний

І в Бога ласки попроси,

Аби ти був спасенний.

Якщо в багатстві, славі жив,

З убогим не ділився, –

Тоді даремно хрест носив:

Твій глек давно розбився… 

            12.02.2003, Борислав

 

 

ІРОНІЧНЕ

Пишу листа тобі, кохана,

Мені тут добре, ще живу.

Смалю собі маріхуану,

Жую, мов кролик, кропиву…

 

Мене чекаєш? О, даремно –

До іншої любові звик.

Мене кохають тут гаремно,

І маю з того певний зиск.

            19.02.2003, Борислав

 

 

ПІШОХІД І ДОРОГА

1

Ішов пішохід,

йшов.

Поспішав навіть.

Спинився:

            «Я хату замкнув?» –

І додому вернувся.

«Піду іншим разом», –

подумав.

Іншого разу

вже не було.

Може, забув?

            Ні, вмер…

Нагло вмер.

2

Бігла дорога,

бігла,

Поспішаючи навіть.

Спинилась нараз:

«Хто мене через міст

переведе?

Пішохід, може?

Мабуть, за мене забув,

Чи, може, помер?..»

            19.06.2003, Борислав

 

 

*  *  *

Бігла річка, бігла –

весело і хтиво.

Бігла, бігла – і стала.

Мороз тому причина:

Скував тіло й душу…

Тепер чекатиме весни.

І знову побіжить

Своєю дорогою, як

кожного року.

… Так буває з людиною:

Народжується, росте, старіє –

Щоб колись вмерти

І стати порохом,

З якого сама почалася…

            01.11.2003, Лази

 

 

*  *  *

1

Вела стежка, вела,

Раптом зупинилася:

Поріг на заваді.

«Переступити, ні?

Десять літ не бачились…

Живі?»

2

«Живі, блудний сину, живі, –

Мати сплеснула руками,

Як птаха крильми. –

Ходи!» – і заплакала.

3

Батько теж сльози втирав

Руками всохлими,

Що, як боз, сині…

«Ходи! Я простив тобі!»

4

Блудний син теж плакав:

Його всі покинули –

Діти, дружина, друзі.

«Назавше!» – казали.

            18.11.2003, Лази

 

 

КОРИТКО-МІСТО*

Між двох річок – Коритко-місто –

Як княжий постій вартових!

Ламались списи тут двоїсто

І козаків, й татарів злих.

 

Було торгόвище, цегельня, городи,

Шумів-крутив водою млин,

Тікав у безвість часу плин.

Не було дня без боротьби

 

За крихту хліба, долю Батьківщини,

За долю хати і зернини,

Щоб не забрів тут жид…

 

Та жид таки, ади, напав –

І, наче злий гаспид,

Коритко-місто зруйнував.

___________________________________________

* Село Волоща колись було містечком,

яке зруйнував власник дібр жид Йоське Діямантштайн.

            20.03.2004, Борислав

*  *  *

Андрієві Грущаку,

дідові

Здається, вчора дід ще жив

І нас леліяв, пакав файку,

Із сірим песиком дружив,

Розкручував нам байку…

А нині, бач, його нема.

О, як його тепер бракує!

Його ми кличем, та дарма, –

Наш дід далеко, вже не чує.

            11.07.2004, Лази

 

 

*  *  *

Тетяні Шереметі

Хіба не таїна –

Ота природа, люди,

Ось-ось знову весна,

За нею літо буде,

А там, дивись, і осінь

Багрянцем зашумить,

Зими прозора просинь

Тремтітиме, як нить.

11.07.2004, Лази

 

 

*  *  *

«Живу в бабусі, де смішна коза…»

Михайло Левицький

Живу в бабусі, де смішна коза

З собою смішно кізки водить,

Де день-у-день дзвенить коса,

І де дядьки тини городять.

Де дяк Степан – свояк, козак! –

Дівок до себе тихо водить…

Де щука рве на собі сак,

А потороча сиво бродить.

            16.07.2004, Лази

 

 

 

НЕ БУДЬМО БАЙДУЖІ

Прийшов ото Каїн

До нашої хати.

Не Хома, а Хаїм,

Щоб волю забрати…

 

Не будьмо байдужі

До своєї долі.

Ми – воїни дужі,

Поборники волі!

            15.08.2004, Борислав

 

 

І БУДЕ СУД

– І буде день, – сказав Господь, –

І буде все, аби вам жити,

Себе у дітях повторити,

І я пішлю вам свою плоть…

 

І були ми – від плоті плоть –

На всі часи, на всі віки.

Та ми погрузли у гріхи.

– І що за люди? – знов Господь, –

Ото мій Син. Ідіть за Ним,

Бо Він – то Я, аби ви знали.

А ми Його взяли й розп’яли,

Не заперечив навіть Рим…

 

… І буде суд – страшний, як доля,

І буде Бог знов поміж нас,

Та не поможе Його глас,

Бо кожен вволив собі волю…

            23.01.2005, Борислав

 

 

ОСІННЄ

            Іванні Уздиган

А вже по літі – наче й не було.

Село похило коси носить.

І жаб'я в гості вже не просить,

«Ключами» небо зацвіло…

Пташина миється у мисці,

Навколо – жовті вітражі.

І так бентежно на душі,         

Як було мамі при колисці.

            21.05.2006, Лази

 

 

ЖИТТЯ

Трохи дитинства,

Трохи юності,

Решта – дорослих днів.

Все це життям

називається –

Від колиски

до трумна…

            12.11.2006, Лази

 

 

БАГАЧ

Багач я, багач:

Землі маю стільки –

Не снилося навіть.

Землі маю,

Що під стопами ніг…

Де не ступну –

Моя то земля!

            12.11.2006, Лази

 

 

*  *  *

Іванові Шведу

Ходить осінь – сухо і босо,

Замітаючи літа сліди.

І сорока коситься косо,

Бо без листя сади.

 

Пусто в лісі, пусто на полі,

Лишень вітер листя несе.

Спорожніють класи у школі,

Коли снігом село занесе.

            13.11.2006, Лази

 

 

 

 

 

*  *  *

            Ользі Губановій 

Схилився вечір над селом,

Узявши місяць на поруки.

Хмарки тікають напролом,

Ламають руки од розпуки…

 

Дітей малих колишуть сни,

Колишуть їх і забавляють.

А тишу будять цвіркуни,

Бо на весну давно чекають.

            16.11.2006, Лази

 

 

*  *  *

Іванові Тихому

Ідуть дощі. Холодні і сумні.

Вітри, як мерву, хмари носять.

Були б іще погожі дні, –

Село погоди просить.

А осінь стиха наріка:

Пора жнива почати

Дощу не хоче і ріка,

Бо мусить виливати…

            19.11.2006, Лази

 

 

*  *  *

Буде весілля,

І будуть гості,

І зрине пісня,

Як завжди,

І порахують

Комусь кості, –

Не обійдеться

Без біди…

            01.12.2006, Лази

 

 

*  *  *

            Ганні, Володимиру Сенівим

Громи неволять хмари,

Їм нині благодать!

Сполохані отари

Сполохано мовчать.

Трава уже холодна –

Щипає язики.

Немов порожні жорна,

Сумують вітряки.

Їм нині не молоти:

Вітри в полоні хмар.

Ялиць похилі дзоти –

То захист для отар.

            14.01.2007, Лази

 

 

ЗИМА

Іванові Сніданку

Дерева шати розгубили,

Нові пошиє їм весна.

Зима небавом – нема сили:

Чекає доля їх сумна.

Ні сонця їм, ані пташини,

Ще й докучатимуть вітри,

Будуть з вітрами й полонини,

Будуть з снігами і яри.

Буде завія – наче ворог,

З морозом холод напливе.

І зрідка крикне чорний ворон,

Щоб нагадати, що живе.

            19.11.2007, Лази

 

 

*  *  *

Піду я, звісно, в інший світ,

Де милої нема Вкраїни.

Буде останній то політ –

Від хати рідної й Руїни…

 

Що там чекає – я не знаю, –

Чи Боже небо, а чи пекло.

Гріхів, здається, я не маю,

Бо жив я правдою запекло.

 

Що Бог не скаже – все приємлю,

Як чесно жити не зумів, –

Знову повернуся на Землю,

Аби позбутися гріхів…

            13.01.2008, Лази

 

 

ХОЛОДИ

            Пам’яті дружини – Наталі

Зацвіте небо весною,

Заспівають пташки, як завжди.

Я не буду вже більше з тобою,

Бо між нами – одні холоди…

 

Ти далеко нині від мене –

Не дотягнеться більше рука.

Поміж нами – горе зелене,

Поміж нами – вічна ріка.

 

І зарадити цьому не можна.

Як зла мачуха, доля у нас:

Ти в Безмежжі. Сумна і тривожна,

Я чекаю свій час…

            10.03.2008, Борислав

 

 

*  *  *

Життя – то мама, тато,

Які зачали всенький світ,

Мойого роду то політ,

Років якому все ж багато.

 

Так, їх, років, уже немало –

Що вже ніяк не полічити,

А рід почавсь тоді, як рало

Собі могло ще пособити…

 

Звідкіль той рід – того не знаю,

Бо точних даних я не маю,

Та знаю, що він був повік,

 

Інакше б я не був на світі

Перед всіма тепер в одвіті –

Маленький в світі чоловік!..

            07.06.2008, Борислав

СУТЬ 

                «Я відкриваю світ собі щодня,

Хоч, може, він стократ уже відкритий».

                        Іван Гнатюк

Я відкриваю світ собі щодня,

Хоч, може, він давно відкритий.

І так боюся повторити

Його первинні імена,

 

Бо в кожнім імені – життя,

Що почалось від мами й тата,

І ця колиска, рідна хата,

І поколінь мого тертя…

 

Оте тертя, що в моїй долі,

Коли учився ще у школі,

Не раз ламало мою суть.

 

А так хотілось гідно жити

І Богу праведно служити,

Бо далі вже – остання путь…

            07.06.2008, Лази

 

 

*  *  *

Ой розбився збанок,

Та ще із грошима.

Не буде коханок

З хтивими очима.

Не буде й зальотів –

Радісних, сумних,

Буде серця спротив

До повій лихих…

        19.08.2008, Борислав

 

 

ТЕЛЯТНИК

Була то спека – і корови

Водою мучили роти…

І сталось лихо: на Покрову

Не обійшлося без біди:

Судили Йвана за свавілля,

Що не догледів він теля.

А в нього скоро вже весілля,

Та чи відпустять звідтіля?

О, радість Йвану, бо пустили!

Він повернув таки теля.

Весело гості їли, пили,

Телятник теж собі гуляв…

            19.08.2008, Борислав

 

 

*  *  *

Білила мати біло хату,

Стіна хапала мазака.

Теля валило все загату

І витинало гопака.

 

Йому то що – весна на носі,

Уже зима – не судний день.

Боки відлежить на покосі,

Буде за крісло йому пень.

 

Дорогу знатиме додому

І білу хату, що блищить.

Йому так весело одному,

Бо має волю кожну мить…

            19.08.2008, Борислав

 

 

*  *  *

Летить, наче куля,

Дорога в світи.

А дідова «куля»

Не може іти,

Бо дід вже далеко –

Відлежав боки…

Сумує лелека:

Не ті вже роки!

            19.08.2008, Борислав

 

 

*  *  *

Вмерла мама – і хата осиротіла.

Осиротіли вікна, що світ відбивають,

Осиротів комин, що вже без диму,

Осиротіли двері, що не риплять.

Осиротів пес, що не при буді,

Осиротів кіт, що під порогом.

Хата теж, мабуть, розуміє,

Що вона вже самотня,

Бо господарі її – у землі,

А їхні діти – в світах.

Внуки і правнуки – там же.

… Такий-бо закон природи:

Щоб жити – треба народитися,

Щоб вмерти – треба жити…

            04.12.2008, Борислав

 

 

МАЕСТРО

            Василеві Сторонському

Могутній він, немов оркестра,

У храмі музики і слів,

Його всі знають, як Маестра

Дитячих хорів і столів…

Маєтки, гроші – не для нього:

Йому би друзів хоч корець.

В житті зазнав він, знай, усього

І навіть полум’я сердець!

            13.01.2009, Борислав

 

 

*  *  *

Лежу тепер, немов колода,

До мене діла вже нема.

Надворі біситься погода,

До серця тулиться зима.

 

Зима самотності і туги –

Немов прокляття вікове,

Нема ні сили, ні потуги,

Лише нещастя світове.

 

Чи вийду звідси – я не знаю:

Усе у лікаря в руках.

Хоча надію іще маю,

А без надії – просто крах…

            27.01.2009, Борислав

*  *  *

Давно шукаю слід Богдана,

Коли постій мав у Волощі*…

Хтось, може, скаже: то – омана,

А я скажу: він був на площі –

Зеленій площі в Чоновинах,

Козацька міць, коней потуга

Була татарам домовина, –

Те місце звуть Козацька Струга.

___________________________________

*Хмельницький поблизу Волощі

розбив татарське військо

            11.04.2009, Борислав

 

 

ВОЛОДАРКА СВІТУ

Володарка світу – смерть,

Непереможна і всевладна,

Життя позбавляє вщерть,

Боротися з нею марно.

 

Цар ти будеш, пастух, –

Всі перед нею рівні.

Май золота лантух –

Воно їй не потрібне…

            21.04.2009, Борислав

 

 

*  *  *

Ользі, Степанові Стебельським

А батько мій – Учитель і Поет,

Хоча ніколи тому не учився.

Його найвищий піїтет:

Щоб я Людиною лишився…

 

Мене у чомусь сумнів брав,

Але із батьком погодився.

Гординю в собі подолав, –

Тому й людиною лишився!

            24.06.2009, Борислав

 

 

 

ДИПТИХ

1

Поринув подумки в минуле –

У ті часи, як була мати.

Лиш десять літ мені минуло,

Як довелось їй помирати…

Була ж мамуся, ой, була!

Як сумно пахнуть орхідеї!..

На гробі сива ковила

Лише нагадує про неї.

 

2

Нема і батька тридцять літ,

Мені вже тридцять додалося.

То був нечуваний політ,

Коли дитинством лиш жилося!..

Тепер могила часто сниться

І батька мого карі очі.

Либонь, тому мені не спиться,

Що скоро теж  поглинуть ночі…

            06.07.2009, Борислав

 

 

АТЛАНТ

            Вікторові Романюку

Поет, Людина, – диво з див,

Якого б пошукати.

Життя даремно не прожив –

Книжок створив кагати…

Жиди, москаль – його «брати»,

Яким бажає лиш одного:

Аби забрали їх чорти,

І не гнівили Бога.

Йому Вкраїна – надусе:

І вільна, незалежна.

Та ні, це ще не все:

Його любов безмежна

До друзів і дівчат,

Яких не позичати.

Атлант він, хоч без шат, –

Це мусить кожен знати!

            16.11.2009, Борислав

 

 

*  *  *

            «Трусить ранок рушники рожеві…»

                                   В. Захожий

Трусить ранок рушники рожеві,

Гасить сонце ранні ліхтарі.

Вже радіє зайченятко дневі,

Раді дневі браві косарі.

 

Все підвладне сонцю і роботі –

Від учора і по днесь.

Ходить день щасливо у турботі,

Наче поклик. Поклик від Небес.

            14.12.2009, Борислав

 

 

ПОСЛУХАЙ

Послухай: серце б’ється

У сумнівах ідилій,

Усе, що є, минеться,

Минемось ми, як ирій*.

 

Буде на світі зрада

І каяття сльоза,

Та не вернеться знада,

Бо будемо вже за…

_______________________________

* Ирій – пташиний політ

            24.12.2009, Борислав

 

 

*  *  *

Співала синьо птаха

У мене на плечі,

Мовчав лиш паталаха

В куточку на печі.

Котилось сумно серце

У такт твоїй ході.

Хтось перейшов з відерцем –

Я зрозумів тоді,

Що ти – то тая птаха

У мене на плечі.

 

А я – то паталаха,

Знітившись на печі…

            24.12.2009, Борислав

 

 

*  *  *

А сніг іде, а сніг іде –

Немає йому впину.

Різдвяна радість вже гряде,

Про свято пісня лине,

Веселий сміх, коляд яса

Нам душі зігріває.

Радіють люди, Небеса –

Все Бога прославляє.

            08.01.2010, Дрогобич

 

 

*  *  *

Долає сон. Іду вже спати,

Душа сама – нема опéрті.

Собі бажаю лише смерті, –

Ніхто не хоче мене знати…

Берізка я, що серед поля,

Вітрам покинута, сльоті.

Така, мабуть, моя вже доля,

Що розіп’ята на хресті…

            09.01.2010, Дрогобич

 

 

*  *  *

Орестові Сенчину

Ще рік чи два – того не знаю,

Але я знаю, що помру.

Слова свої заповідаю,

Хто розділив мою журу.

Усі маєтки – не для мене,

Бо лиш духовний мені світ.

Прости мені, о рідна нене,

За марноту прожитих літ.

            09.01.2010, Дрогобич

 

 

 

*  *  *

            Гнатові Нечипору

Сумує осені трава,

Спиняючи пориви вітру,

Який сердито повіва,

Щоб розігнать палітру…

 

Сади сумують і ліси,

Журливе небо журавлине.

Сумують навіть гончі пси,

Бо скоро холод лине.

            14.01.2010, Дрогобич

 

 

*  *  *

            Ніні та Сергію Усатовим

Летіть, журавлики, летіть –

Щоб зиму перебути.

Я ще залишуся на мить,

Щоб силоньки набути.

 

Вклонюсь калині, чебрецю,

Порожній нашій хаті,

Згадаю в ній годину цю,

Якою був багатий…

            16.01.2010, Дрогобич

 

 

ГРІХ

Лежу, не спиться – хоч вставай,

У голові якийсь роздрай.

Думки, лишіть мене – благаю,

Гріхів великих я не маю.

А втім, один я маю гріх –

Як пломенів ще від утіх …

Було давно то – серед ночі,

Були то любощі урочі.

… Що не покинув мене гріх –

Тепер живу я без утіх!

            18.01.2010, Дрогобич

 

 

*  *  *

Ой кувала зозуля, кувала

Мені долю й роки.

Вона, мабуть, не знала,

Що життя – вітряки…

Трохи вліво, трохи вправо –

Аж болять боки.

Не куватиме вже браво, –

Пропали роки…

            18.01.2010, Дрогобич

 

 

*  *  *

            Марії та Богданові Монастирським

А хата тишею запахла,

Нема нікого – лише я.

Усе живе у ній зачахло,

Лишилась лиш одна шлея…

Висить собі он на цівочку –

І не потрібна, і сумна.

Бувало, мала заморочку:

Коня водила дотемна.

Коня не стало, вмер господар –

Вже другий рік, як їх нема.

І тільки тиша тут поводир,

Яка, як хата, теж сама.

            22.02.2010, Волоща

 

 

ВІЧНОСТІ ЗАКОН

Ота зима, немов крутій*,

варює,

Все сліпить очі, аж холоне

кров.

Невже весна нічого

не вартує,

Що березень зими ще

не зборов?

Дарма варює –

довго їй не жити,

Бо є в природи

Вічності закон:

Усе старе приречене віджити,

Нове посяде свій

належний трон…

________________________________

* Крутій - вихор

14.03.2010, Волоща

 

 

*  *  *

Писали оду квіти сонцю,

Яке щораз їх зігрівало.

Тепло відбилось від віконця –

І квітам раптом млосно стало,

Що осінь скоро – їх не бути,

Як того листя в високості,

А так ще хочеться побути,

Аби ходити часто в гості…

            02.04.2010, Борислав

 

 

РАНА ГЛИБОКА

Ой плаче тополя в степу край дороги,

Немилі вже їй рідні пороги…

У посестр її життя вже забрали,

А їй, молодій, рости наказали.

Та що їй з цього – її теж змарнують.

Хотіла би вмерти… та хто її чує?

Навіщо їй жити, коли одинока?

Повік дівувати – то рана глибока…

            02.04.2010, Борислав

 

 

*  *  *

А ліс вже коси розпустив –

Такі веселі і цілющі,

Хоча сніги оті ще злющі

Весни знеславлюють мотив…

Зелене царство все ж прийде,

Пташки водитимуть хорали.

Невже ліси того не знали:

Зима не скоро пропаде…

            06.04.2010, Волоща

 

*  *  *

            Оксані Кутній

Стомився вечір. Сів спочити –

Усе болять йому боки…

Зірок не може покорити,

Бо вже не ті йому роки…

Були часи – пісні співали,

Як опускався на село.

Було – закохані вмлівали,

Було, було, та загуло,

Бо час – то, знаєш, хитра штука –

Покличе старість, щоб не жить!

Нехай буде усім наука:

Життя – коротка, звісно, мить.

            06.04.2010, Волоща

 

 

*  *  *

Чомусь так тягне знов додому –

Туди, де світ мені в’язався…

Тісним здавався він малому,

Тепер просторим показався.

 

Напевно, старість тут причина,

Що у дитинство повертає.

Додому тягне лише сина,

Манкурта, звісно, відвертає…

            06.06.2010, Волоща

 

 

*  *  *

Любові Старосольській

Який тут спокій! Тиша!

У житі коник сюркотить.

І небо жайвора колише,

І вітер з полем гомонить…

2004, Лази

 

 

 

 

 

 

 

ЛЮБОВІ ТЕЧІЯ 

 

 

*  *  *

            Ірині Кочерзі

Коли почуєш за вікном

Ридання вітру стоголосе,

Коли чийсь сум ген за селом

В передвесіллі заголосить, –

То знай одне: твої жалі

Мене неволять од розпуки,

Бо не зів’яли тії дні,

Що стали виміром розлуки…

            Жовтень 1957, Волоща

 

 

*  *  *

Ідуть дощі щоднини –

Моя душа гине…

А серце все плаче:

Де ти, козаче?

Вернися – чекаю.

Тебе я кохаю.

Бо зустріч – надія,

Моя давня мрія!

            10.07.1958, Ільник

            (Турківщина)

 

 

*  *  *

А Карпати сині-сині,

Ходить місяць по долині,

Йде Анничка воду брати,

Має нині дýжо прати.

Як попере – зоряниці

Заквітчають їй косиці,

Прийде Йванко під віконце –

Її тихе, ясне сонце:

«Вийди, Анцю, я чекаю,

Повір, серце, я страждаю.

Вийди, доле, на хвилинку,

Бо тя люблю, як малинку…

Не для того, аби звести,

А до шлюбу щоб повести!»

… Як Анничка все попере –

До Іванка ся добере…

Будуть зорі їм світити,

Щоби довго впарі жити.

            12.07.1958, Ільник

 

 

*  *  *

Коломия не горіла,

Тільки сі курила,

Молодесенька Анічка

Йванка полюбила.

Цілувала, милувала

Цілісіньку нічку

І ще собі на покуту

Народила чічку…

Колисала, виглядала

Йванка дні і ночі,

Все чекала і страждала,

Не склепивши очі.

Не приходить у суботу,

Хоча обіцявся,

Не приходить у неділю –

Десь-кудись подався…

У Росію чи до Криму –

Звідки їй це знати?

А Анничка сама мусить

Дитя колисати.

Вже і неньо, вже і неня:

– А де твій Іванко?

– Не відала і не знала,

Що йому коханка…

Плаче неньо, плаче неня –

«Отаке весілля!..»

На запічку цілу нічку

Вмліва породілля.

            1958, Ільник

 

 

 

*  *  *

Як зазоріють в небі зорі,

А місяць шати одягне,

Стою один, немов в дозорі,

Лиш спогад тінню промайне:

Немає того вже тепла.

І я тебе вже не побачу:

Між нами прірва пролягла,

Хоч я тобі усе пробачив.

            04.02.1966, Калінковичі

 

 

*  *  *

Відпахло літо,

            квітами позначене,

Відсумували в небі

                        журавлі,

А ми собі ще й досі

            не пробачили

Оті слова, коли були

                        малі:

Любитися повік

                        у радості,

Як сонце землю –

                        так любить,

Життя прожити

            аж до старості, –

Та обірвалась клятви

                         нить.

Лишилась спогадів

                        предтеча

Із тих далеких юних

                        днів,

А на душі – пекуча

                        порожнеча

Від найсолодших наших

                        слів…

            22.05.1966, Калінковичі

 

 

 

 

*  *  *

            Христі Бунтій

Не муч себе, що не збулося, –

Так мало статися, мабуть.

У світі так вже повелося,

Що полишає юна суть

Кохання нашого. Й розлука

Руйнує близькості мости,

Лишається довічна мука

Й любові зламані хрести…

            21.03.1967, Дрогобич

 

 

СПОГАД

            Ясі Скрипник

А спогад щемний,

Мов лелека зранений,

Неволив пам'ять

Згірклої печалі,

Мовчало фото,

Поглядом обрамлене,

Лиш біль душі

І стіни не мовчали…

Втекла од себе,

Що ж, не доганятиму, –

До снів твоїх

Загублена дорога,

Прийшла журба

До хати на оглядини,

Та знаю:

Завітала ненадовго,

Бо вірю,

Що за буднями, неділями

Знайду оту,

Що клятви не зречеться,

Лиш будеш ти

Тепер навпіл поділена,

В два кольори

Пофарбувавши серце…

            1969, Дрогобич

 

 

*  *  *

                Editi Jernowicz 

З тобою ми – як береги,

Що роз’єднав нас плин води,

Хоч маєм небо над собою,

Але чуже воно до болю,

Бо ми з тобою береги

Уже не нашої ріки…

            1970, Самбір

 

 

*  *  *

Як одлітує те пахке літо

І листя осені напне шалі,

Прийди до мене кохання літеплом,

Прийди непрошено в мої жалі…

Хай дні і ночі засяють спогадом,

П’янкі вуста горять нестямою,

Щоби в душі не було холоду –

Я назову тебе коханою.

            06.07.1971, Звір

            (Самбірщина)

 

 

*  *  *

Ірині Кочерзі

А ти була кохана і щаслива,

З тобою теж таким я був.

Нас розлучила часу злива, –

Тебе я трохи призабув…

 

Від мене йшла ти до причалу,

Чомусь тебе я не спинив.

Душа моя усе благала,

Щоби тебе я не впустив!

 

Ця мить й тепер незрозуміла:

Навіщо так я поступив?

Не раз, було, душа боліла,

Бо все життя тебе любив…

            09.07.1971, Звір

 

 

*  *  *

Не пиши, не треба,

я не прошу.

Нащо слова, коли в душі

зима?

… Малює ніч веселу

листоношу

Й оте сумне –

нема.

            12.10.1971, Звір

 

 

*  *  *

Дружині Наталі,

            що відійшла у вічність

1

Життя біжить, неначе коні,

Назад немає вороття.

Кохання наше у полоні –

І без бажань і каяття.

Ти вже далеко – не почуєш

Ані душі, ані тепла, –

У небі Вічності мандруєш,

Мене покинула, пішла…

2

Прийди до мене хоч у снах,

У душу кинь розради.

Усе чекаю по ночах

Твого тепла й поради.

Прийди – на день, на мить

І порятуй хоч душу.

Життя – тоненька нить.

Порветься – вмерти мушу…

            1977, Дрогобич

 

 

*  *  *

Марії Масяк

Отож, кохана, маєм осінь,

Яка мені й тобі болить…

А я ще досі (чуєш, досі!)

Тебе не можу розлюбить!

Чи наяву, чи так здалося,

Чи так задумано мені,

Що наші долі розійшлися –

Такі короткі і сумні.

Кого, скажи, тепер винити –

Чиюсь байдужість, може, час?

А ми ще довго могли б жити –

І я, і ти – лише для нас…

            27.09.1989, Дрогобич

 

 

ЩАСЛИВА МИТЬ

Пісня

А ми одні, лише одні

В любові загубились,

Розлук гортаєм наші дні,

Які десь забарились.

 

Приспів:

І ти, і я – одна ріка,

Що хвилі буйно носить,

В моїй руці твоя рука –

Нам щастя цього досить.

 

Для нас іще прийде пора –

Щаслива мить дарунків,

Що аж горітимуть вуста

Від ніжних поцілунків…

 

Приспів.

 

І знову пристрасті пора

Огорне нас бажанням,

І ти, щаслива, молода,

Сп’яниш мене коханням.

 

Приспів.

            1995, Дрогобич 

 

 

 

 

МІЖ НАМИ СНІГ

Пісня

Між нами сніг. Холодний сніг.

І так щодня. І без кінця.

Прийди до мене, хоч у сні,

Через сніги, через серця…

Забудьмо холод наших днів,

Сердець не раньмо задарма.

До наших днів, холодних слів

Любові вернеться весна.

 

Приспів:

Холодний сніг – неначе гріх,

Який нас міг би розлучити.

Холодний сніг на серце ліг,

Яким ми мусим дорожити!

 

Займеться радістю печаль,

Серцями будемо дружити.

Мені зорею в будень стань,

Аби міг жити і любити!

Холодний сніг – нам на весну,

Щоб так щодня. І без кінця.

Приходь до мене наяву –

Через сніги, через серця.

 

Приспів.

            1995, Волоща 

 

 

ДВА КРИЛА

Пісня

Ключем зависли журавлі

Над нашим, літом, наді мною

І їхнє «кру», як скрипалі,

Мене озвучують тобою…

 

Приспів:

І ти, і я – навік єдині,

Як плин води і береги.

Якщо загубимося нині,

То більш не зможемо знайтись…

І ти, і я – то два крила,

Що доля нам навік дала.

 

Як два крила, що у ключі,

Отак і ми у нашім літі:

Чужі ми вдома, в суєті,

Свої в розбуханому світі.

 

Приспів. 

 

Такі вже наші два крила:

Ненависті й любові доля.

Любов нам вірності дала,

Ненависть нам дала неволю…

 

Приспів.

            14.09.1995,

            потяг «Львів - Херсон»

 

 

СТРУНА ЖИТТЯ

Пісня

Мов трепет перебитого крила,

Забилось спогадом чекання.

Під саме серце залягла

Щаслива мить кохання.

 

Приспів:

Кохання – щастя глибина,

Яке не осягнути,

Розлук холодна бистрина,

Нас мусить оминути…

 

Печаль не висушить очей –

Як зради в нас не буде,

І радість близькості ночей

Розлуку перебуде.

 

Приспів.

 

З’єднаєм  в щасті два серця –

Між небом і землею,

І забринить струна життя,

Щоб освятитись нею…

 

Приспів.

            26.10. 1995, Дрогобич

 

 

КВІТКА НАДІЇ

Пісня

Цей день не зацвіте ніколи

Для нас, бо осені пора!

Як журавлі на видноколі,

Помимо нас летять літа…

 

Приспів:

Не треба, рідна, сльози лить:

Життя-бо наше – то лиш мить.

Весну кохання бережім

У серця трепеті своїм.

 

Вже інші дні цвісти нам будуть,

Щоб бути святу золотим.

Ніколи зорі не забудуть,

Як посміхались молодим.

 

Приспів.

 

У нашім літі і роками

Нехай співа струна життя!

Як буде щастя поміж нами –

Сердець не ранить каяття.

 

Приспів.

            25.09.1996, Дрогобич 

 

 

ЖАДАЙ МЕНЕ

Пісня

Жадай мене, жадай,

До серця стежку шукай,

Ти душу мені звесели –

Сьогодні і назавжди.

Мене ти пам’ятай,

Моєї ласки чекай.

Я тільки живу тобою –

У щасті і супокої.

 

Приспів:

Бо серця жар – то щастя дар,

Без щастя життя – темниця,

Бо щастя дар – то серця жар,

А щастю треба молиться…

Бо щастя – морська глибина,

Його треба пити сповна.

 

Життя – коротка мить,

Тож треба любов’ю жить,

Коханням зачати світ –

Сьогодні, на многа літ.

Жадай мене, жадай,

До щастя стежку шукай,

До серця міцно тули –

Сьогодні і назавжди!

 

Приспів.

            25.10.1996, Дрогобич

 

 

ОБРУЧКА ЩАСТЯ

Пісня

Не спалюй поглядом очей,

Бо наша доля – разом жити,

Ще не погас вогонь ночей,

Кохання келихи налиті…

 

Нам ще поверне на весну,

А потім буде літо й осінь,

Обручку щастя золоту

Весело вигаптують роси…

 

Приспів:

Без сонця тепла не буває,

Без щастя холодні роки.

 

Без пари кохання не має,

Розлучені – згаслі зірки…

 

Ловімо миті всю красу.

До наших зим іще далеко,

Бо ми ще вірим у весну…

Життя прекрасне, мов лелека.

 

Ще гріє нас вогонь ночей,

Кохання нашого щоб пити…

Обручка щастя – жар очей,

І ми у парі мусим жити!

 

Приспів.

            30.10.1996, Борислав

 

 

*  *  *

            Ірині Шульзі

Твоїх долонь ласкавий хміль

Мою знесилює покуту.

Ми все чекаємо весіль,

Коли серця зіграють нуту…

Ця нута – щастя молоде,

Овите радістю дитяти.

Ми віримо, що так буде, –

Інакше нам розлуку мати…

            20.12.1996, Борислав

 

 

ЗІВ'ЯЛЕ КОХАННЯ

Пісня

Наче літо, зів’яло кохання,

В своїй долі тепер я сама.

Твоя зрада –колюче страждання,

Вже тебе біля мене нема.

 

Приспів:

Я тепер – серед поля тополя,

Що цілують холодні вітри,

Ти для мене – довга неволя,

Яку мушу якось я знести…

 

Не зігрію тепер твого серця,

Не сп’янію від ласки ночей.

Поміж нами – розлуки озерце,

Чужий погляд холодних очей.

 

Приспів.

 

Буде літо, весни вже не буде,

Будем ми, а між нами – зима.

Якось серце біль перебуде,

Оживе ще самотність німа…

 

Приспів.

 

Знав би ти, як на тебе чекаю

Серед тихих і довгих ночей!

Чи люблю ще тебе – я не знаю,

Але знаю: боюся очей…

 

Приспів.

            27.11. 1997, Дрогобич 

 

 

СПАЛЕНІ МОСТИ

Пісня

Так мало статися, мабуть,

Що я – направо, ти – наліво…

Між нами сніг, і в тому суть,

Химерний сніг – на душу й тіло.

 

Приспів:

Чи сніг, чи доля – я не знаю,

Але я знаю, що люблю,

Без тебе я життя не маю,

Хоч пам’ятай мене, молю.

 

Не раз мені приснишся ти

В любові яснім ореолі,

Моє життя вже без мети,

Без нашої уже любові…

 

Приспів.

 

Ну що ж, бувай, усе прости.

Либонь, так з нами мало бути:

Між нами спалені мости, –

Розлуку мусим перебути…

 

Приспів.

            03.08. 1998, Волоща – Борислав 

 

 

ЛЮБОВІ ТЕЧІЯ

Не треба бавитись в слова,

Коли серця іще не наші.

Любов – це ніжна течія,

В якій не може бути фальші.

Любов – то вічна таїна,

Яку лиш вірністю збагнути.

Любов – бездонна глибина,

Яку ніколи не забути…

Любові доля непроста:

Вона зів’яне, як не пити…

Лише із нею два серця

У парі можуть довго жити!

            20.08. 1998, Волоща 

 

 

БЕРЕГ ЛЮБОВІ

Я гукаю тебе. Чи почуєш?

Ще розлуки вогонь не погас…

У самотності, мабуть, нудьгуєш

І гадаєш: вернутися час?..

Моє серце чекає обнови:

Твоїх рук і цілунків тепла…

Ти для мене – берег любові,

У якого стрімка течія.

Повернися – на тебе чекаю

В тихій гавані днів і ночей.

Я без тебе щастя не маю

І спокою – без милих очей.

            27.09. 1998, Волоща

 

*  *  *

Надії Тишківській

Нелегко встати і піти –

Без галасу і без прощання.

Розлука спалює мости,

Що були кладкою єднання.

Піти – то можна, а куди?

Щоб знову гратись у кохання?

Ота дорога – в нікуди,

Позначена стражданням…

Але й не можна не піти,

Коли сердець таке бажання,

Коли вже спалені мости,

Що були кладкою кохання.

            01.09.1999, Волоща – Борислав

 

 

РОЗЛУКА        

            Любові Драгомирецькій

Розчахнув місяць браму ночі,

У хаті тиша залягла.

Згадались раптом твої очі

Й остання зустріч ця сумна.

Була то осінь. Дивна осінь:

Сльоза бриніла на очах,

Глибока прірва, наче просинь,

Слова вмирали на вустах:

– Тепер прощай! Колись любила… –

А потім тиша залягла.

Надії стежка залишилась,

Але вже терням заросла…

Душа все плакала  ночами,

А серце билося, мов птах,

Розлуки холод – поміж нами,

Любові вогник вже зачах.

            6.10.1999, Лази (Польща)

 

*  *  *

Раїсі С.

За ніч з тобою спалю серце,

Впаду в полон твоїх колін,

Де ти і я – музичне скерцо

Й любові нашої камін…

Гасити буду твоє тіло,

Що спопеляє, як вогонь, –

Губів твоїх торкнусь несміло

І ніжних пестощів долонь.

Як стогін твій проріже тишу,

Впаду в обійми… Лиш на мить.

І знову пристрасть заколишу,

Що, наче рана, нам болить…

І попливем в човні любові

До ще незвіданих світів,

Де нас чекає мить обнови

І гостра хвиля почуттів,

Де я і ти – Адам і Єва –

Каратись будем за гріхи,

Щоб нову ніч, цю королеву,

Собі скорити на віки…

            02.11.1999, Дрогобич

 

 

*  *  *

Чи довго ще чекатиму на тебе –

Півдня, чи тиждень, а чи рік?

З тобою бути – то потреба,

Яка для мене, наче лік…

 

Чи ніч, чи день – тебе чекаю,

Свою ревнительку й судьбу.

Прийди до мене, – я благаю,

Бо більш такої не знайду.

 

Для мене ти – і світ, й порада,

Могутній поклик боротьби.

Я так не хочу, аби зрада

Любові знищила мости.

 

Бо що тоді я в світі значу

Самотній вершник суєти?

Без тебе я усе утрачу,

Мій порятунок – тільки ти!

 

 

Як довго ще згоратиму без тебе –

Чи тиждень, місяць, а чи вік?

Твоє кохання – то потреба

Моїй самотності, як лік…

            28.11.1999, Дрогобич

 

 

*  *  *

Твої очі – наче озерця:

пірнеш – не випливеш…

Твої губи – пелюстки ружі –

вік цілувати б!

А руки – гейби веселка,

обнімеш – не вирвешся.

А ноги – ніби промені, –

звабливі і ніжні.

Ще й голос – наче дзвіночки, –

веселий і радісний.

А наші дні – то дивна казка,

до кінця не розгадана.

А ночі – вічна загадка, –

для тебе, для мене…

… А сама – як берізка!

            08.06.2000, Волоща

 

 

*  *  *

                        Олі Кочут

Тебе не вигадав, о ні,

Бо ти, як я, – реальність!

Тебе кохати хоч у сні –

Мого життя тональність…

Йшов час – губились ми,

Як сонце і як тіні,

Обзавелися ми дітьми,

Та почуття незмінні.

Чомусь так сталося, на жаль, –

Лиш спогад нас єднає

Й розлуки час, неначе жар,

Серця обох карає…

            18.01.2001, Дрогобич

 

ВОЛОЩАНОЧКА

Пісня

Вечір над нами все стелиться,

Видно зірки аж до дна.

Бути з тобою так велиться,

Знаю, що ти не одна.

 

Приспів:

Буду чекать до світаночка,

Там, де були наші дні,

Мила моя волощаночко,

Ти повернися мені.

 

Вірю: прийдеш на побачення,

Буде усе, як було.

Бути разом нам призначено, –

Наше щоб щастя цвіло.

 

Приспів. 

 

Знаю: ти ще повернешся,

Так, як вертає весна.

Як ти від нього відвернешся –

Вип’єм  себе аж до дна…

 

Приспів.

 

Вечір знову нам постелиться,

Зірка сіятиме нам,

Як ти до мене повернешся –

Буду тоді я не сам!

 

Приспів.

            2001, Волоща

 

 

*  *  *

            Ірині Глюз

Згадались небо, зорі,ніч,

М’яке волосся, карі очі

І той неспокій протиріч,

Й години пестощів урочі.

Ця клятва вірності – як мить,

Коли цілунком себе пили,

Ця довга мить завжди болить,

Бо своє щастя погубили…

 

Усе було це – і нема!

Лишились спогади далекі,

Як радість юності німа,

Як та весна, що без лелеки…

            12.01.2002, Лази

 

 

ХМЕЛІЮТЬ ЗОРІ

Хмеліють зорі, що на небі,

Нудьгують сонні ліхтарі.

Зустрітись нам – така потреба,

Бо наша зустріч на порі.

Втечем подалі од юрби –

У ніч шалену і високу,

Де два серця, як голуби,

Зігріють душі одинокі.

            23.12.2002, Борислав

 

 

ТИ І Я

Тільки ти, ти, ти –

Мені доля доброти…

Тільки я, я, я –

Твого щастя таїна…

Тільки очі, очі, очі

Поєднали наші ночі.

Тільки ночі, ночі, ночі

Поєднали наші очі.

… І ті очі, і ті ночі

Поєднали нас урочо. 

            2002, Борислав

 

 

МОЯ ПАНЯНКО

Моя панянко, як живеш?

Пишу листа і плачу.

Без мене, бачу, проживеш,

Лише літа я трачу…

Колись любила… Може, ні?

Дорогу киця перебігла…

Твоє життя – на бистрині,

Аж доленька поблідла…

У тебе злото, червінці,

Коханців цілі жмені,

Зі мною тільки горобці

І вітер у кишені.

Гуляй, зозуленько, гуляй,

Ще вроди трохи маєш,

Прийде зима. Зозуле, знай, –

Роки не позбираєш.

Прийде зима. Минеться все:

І врода, й дикі ночі,

Гріхами душу занесе

І спогади урочі…

            19.02.2003, Борислав

 

 

*  *  *

            «Не вбереглися від прощань…»

                        Михайло Левицький

Не вбереглися від прощань,

Причин не мали на розлуку.

Пішла собі, лишила муку

І холод ночі, і бажань…

 

Пішла собі. Ну що ж, іди,

Кохання вмерло в нашій хаті,

Теплом не будемо багаті –

Між нами вічні холоди.

            29.10.2003, Лази

 

 

АЕЛІТА

            Пам’яті дружини –

Наталі

Тебе так жаль, як літа,

Що миттю одцвіло.

Мені ти – Аеліта,

Так радісно було…

Кохання твого очі

Мене тривожать в снах

І зустрічі урочі

В моїх сумних очах.

Сумую дні і ночі,

А ти усе німа…

Шукаю карі очі,

Та їх уже нема.

Немає і не буде,

Як літа без тепла.

І старість не забуде,

Якою ти була.

            2004, Борислав

 

 

*  *  *

            Марії Садовій

Між нами знову осінь –

Холодна і чужа,

Розлук байдужа просинь

Немовби ця межа.

Мабуть, так повелося,

Що втратили любов,

Чи, може, так здалося,

Аби зустрітись знов…

            04.12.2008, Дрогобич

 

 

*  *  *

            Йовгані Черчович

Сади – в полоні. Цвіту і роси.

Либонь, ти цього не забула.

Ця ніжність давньої краси

Мене в минуле повернула.

 

Птахів оркестри вигравали,

Що аж єдналися серця.

Ми цілувались. І не знали –

Вона остання, мить оця…

            28.05.2009, Борислав

 

 

*  *  *

Мене не вистачить для тебе,

Бо ти – моя і не моя.

Тобі сердець багато треба,

Бо ти – неначе течія…

 

Немов ріка, нуртуєш світом

Своїх бажань і суєти.

Ще трохи, трохи – і за літом

Краса зів’яне, з нею – ти.

            14.12.2009, Борислав

 

 

ЯВИЛАСЯ У СНІ

Надії Павлікович

Неждано так і так казково

Мені явилася у сні.

Була весела і бузкова

І, як завжди, у таїні…

 

Твої долоні, наче хміль,

П’янили ніч усе урочо.

І спогад радісних весіль

Надовго щастя напророчив.

            23.12.2009, Борислав

 

 

*  *  *

Навіщо ти мене лишила,

Лишила муку на віки?

Моя любов тобі не мила,

І наші вірності роки?

Вже не життя, а лиш неспокій,

Що спопеляє мене вщент,

Бо я лишився одинокий,

Як непотрібний елемент.

Кровинку маю все ж від тебе,

Та чи потрібен їй? Скажи!

Тебе бажаю, а не неба,

До себе стежку покажи…

            09.01.2010, Борислав

 

*  *  *

Було, не раз мені казала:

– Любов між нами – назавжди!

І у листах мені писала:

«Ти – мій єдиний. Тільки ти…»

 

Я відслужив. Тебе не стало:

Десь подалася у світи,

Либонь, було любові мало

Чи, може, загуляла ти?!.

04.02.2010, Волоща

 

*  *  *

Ользі Гриньків-Лоїк

Цю жінку я люблю,

Любитиму? Не знаю.

Я душу погублю:

Взаємності не маю.

Казала – наче любить,

А може, лиш лукавить?

Кохання наше губить,

Бо іншим уже марить…

            12.02.2010, Волоща

 

 

*  *  *

            Славі Огородник

Привик: тебе немає…

Дзвінка не жду – навіщо?

Самотність серце крає

І мучить спогад вічний…

 

А що ти не тутешня,

То геть собі пішла.

Була – як спіла вишня,

Із ямками була…

            19.03.2010, Борислав

 

 

 

 

 

 

ЧУЖА ХАТА – НЕ СВОЯ      

 

 

*  *  * 

Народе мій, вже годі спати!

Бери своє – пора, пора.

Чи довго нам в ярмі стогнати

Й кричати з ворогом «Ура!»?

 

У стрісі кріси поржавіють,

Якщо не брати їх до рук,

Хати в неволі посивіють,

А ми конатимем від мук…

            05.03.1953, Волоща

 

 

ЧУЖА ХАТА

«І вражою злою кров’ю

Волю окропіте…»         

                        Тарас Шевченко

Чужа хата – не своя,

Неволя та й годі,

Злої долі течія,

Бузина в городі…

 

Щоб не було бузини –

Хату розвалімо

І, як славнії сини,

Нову возведімо.

 

Розженімо ту орду,

Що нас все карає.

Гей, за волю молоду! –

Іншого немає.                                               

            20.03.1955, Волоща

 

 

*  *  *

А день уже погас,

Та зіронька сіяє,

В коморі мама керогаз

Навпомацки шукає.

 

Мабуть, нема – і квит,

Будемо свічкою світити

І на останній тата лист

Будемо сльози лити…

            24.01.1956, Волоща

 

 

*  *  *

Прийшли серед ночі,

Із ліжка стягли,

Викололи очі,

Корову взяли.

 

Як без очей жити,

А ще молока?

З ким тепер дружити,

Доленько гірка?!.

            19.08.1956, Волоща

 

 

*  *  *

Хмаринка билася за сонце,

А я собі корови пас.

Думки прозорі – як віконце:

Була би воля в нас!

            24.09.1956, Волоща

 

 

*  *  *

Осінні дні завжди тривожні,

Немов атаки на війні.

Лелеки, наче подорожні,

Ступають по стерні…

Ще пару днів – і їх не бути,

Бо полетять в чужі світи,

Їм треба зиму перебути,

Аби додому знов прийти.

Далекий шлях – немов неволя.

Не для усіх – коротка мить.

 

 

Когось спіткає гірка доля:

Назад не долетить…

            1956, Грушів (Дрогобиччина)

 

 

ПЕРЕВЕСЛО

В’язало все: снопи і волю

У час кріпацької доби,

Та не могло зв’язати болю,

Що знемагав від боротьби.

Отого болю, що за волю

Мільйони падали не раз,

Щоб Україні – кращу долю, –

Століттями будив наказ…

            22.02.1957, Грушів

 

 

КЛЯТВА

Горить-пала свіча

У свято і негоду.

Болить мені душа

За майбуття народу.

І де би я не був –

Вкраїні сином буду,

Бо ж роду не забув,

Й не маю краплі бруду…

            1957, Волоща

 

 

*  *  *

Коли серце огорне зневіра,

А попереду – ночі пітьма, –

Не вбиваймо себе, наче звіра,

Не вбиваймо себе задарма…

Маєм небо, зорі, блавати*,

Маєм мрії і рідні слова.

Не зрікаймося рідної хати,

Бо лиш нею воля жива!

_____________________________

* Блавати - волошки

1958, Ільник (Турківщина)

 

 

*  *  *

«У нас нема неправди за собою…»

                        Тарас Шевченко           

Була неправда, ще й яка!

Коли нас, як бур’ян, косили,

Коли на свого свояка

Доноси ворогу строчили.

 

Була неправда, Чорна Рада,

Із року в рік – завжди!

Була й гетьманів підла зрада,

Бо все робили «не туди»…

 

Хоч був Шевченко поміж нами,

Та не усі із ним були.

Тому і ми, раби, віками

В ярмі неволі, мов воли…

            05.03.1958, Волоща

 

 

*  *  *

А серце, мов камінь,

Стиснулось в кулак:

Москаль, наче Каїн,

Смерть сіє, як мак.

Наліво, направо

Повзе, як хробак,

Рабує він браво –

Віками отак!

            1958, Дрогобич

 

 

*  *  *

Нас супроводжують століття,

А ми такими, як були.

Маркітним почерком поліття

У нашу долю увійшли.

 

То лише в долю, а насправді

Нас вже немає, а були…

А що служили чужій правді,

То нас у ярма запрягли.

 

Для себе ми не вміли жити,

А лиш стогнали, як воли.

Мо′, навчимось себе любити, –

Але коли? Коли?..

            1959, Волоща

 

 

*  *  *

А стук у двері – тарарах,

Що аж злякався в небі птах.

Чого він хоче, той москвин, –

Чи ще замало домовин?

 

Нема життя вже від орди,

Що, наче танк, повзе сюди.

Іди додому, поволоко,

Засни навіки і глибоко!

            19.08.1959, Волоща

 

 

*  *  *

Бажання ще нас розіп′яти –

Така сумна історія ідилій…

Не впізнає нас рідна мати,

Немов птахів, що відбули у вирій.

Вже вороги усіх нас порізнили,

Ще й виривають з України серце…

О Боже праведний! Де наші сили?

Де волі нашої відерце?..

Невже замулені джерела –

Це помста за байдужі вчинки,

Чи, може,розбрат, як омела,

Неволі нашої причинки?

Що сталося, братове, з нами?

Ми є народ, а чи тупа отара?

Блукаємо, немов сліпці, світами,

Вже Україна – нам покара?

Нас розіп′яти  – це остання кара,

Яку собі, напевне, заслужили…

 

 

Най буде так, як ми, сліпа отара,

В собі не виявимо сили…

            2.05.1962, Волоща

 

 

*  *  *

Народе мій, народе,

Чом гордості не маєш?

Невже ото не знаєш –

Неволять нас заброди…

Коли з колін зведешся,

Щоб жити гідно в хаті?

А ми такі багаті!

А ти не розберешся,

Хто ворог, а хто зрадник.

Підступні яничари

Тебе кладуть на нари,

А ти все безпорадний…

Прокинься – я благаю,

Он біла вже з косою.

Повстань! Мерщій – за зброю!

Бо іншого немає.

            1963, Калінковичі

            (Білорусія)

 

 

*  *  *

Ридали птиці і дерева,

Як ворог трави запалив.

Дим очі виїдав у лева,

І він москвина все корив:

Махай додому вже, москалю,

І не пали мені траву,

Бо того щастя іще маю, –

Що я на волі ще живу.

            19.08.1963, Дрогобич

 

 

*  *  *

О, краю-розмаю,

Як тебе згадаю,

Сльози ятрять душу –

Плакати я мушу.

І дома, і тута –

Неправда отрута.

Воленьки не маю,

Тому знемагаю…

            1963, Калінковичі

 

 

ХТО МИ

Хто ми? Московці, німці,

Осколок давньої доби?

А може, ми таки ті вівці,

Що вже не знають боротьби…

 

Місили нас, немов ту глину,

Свої, чужі – на сором нам,

Та все будила нас калина,

Щоб не корились ворогам.

            1963, Калінковичі

 

 

*  *  *

Отак і ходим по планеті –

Сліпі, зневірені, малі.

В чужій зацуганій вереті,

Чужого щастя ковалі.

 

Пора би вже нам теє знати –

Чиїх ми пращурів сини,

Свою хлібину в хаті мати,

Свого обійстя ясени…

            1964, Калінковичі

 

 

*  *  *

Усе, що маєм, Богу мило.

Та як себе нам віднайти?

Де наш, о Господи, Ярило,

Щоб Україну зберегти?

Хоч маєм ми козацьку славу,

Бандери мужнії тили, –

Розбрату маємо забаву,

Бо, мабуть, розум пропили…

Москва роками нас гойдає,

Неначе віти пташенят.

Дороги там для нас немає,

Де порядкує «старший брат».

            22.02.1964, Береза Картузька

            (Білорусія)

 

 

*  *  *

Ярославі, Степанові Добрянським

Благала мати, голосили діти,

Двигтіла хата од гарячих куль,

Не було права де себе подіти

Від озвірілих і холодних дул.

 

А мами голос лебедів завзято:

– Тікайте, діти, стріха вже горить…

І стеля враз, кулею потята,

Зайнялась полум’ям умить.

 

Що було далі – у кого спитати,

Коли усі у Вічність одійшли?

Нема дітей, ні мами, ані хати, –

Вкраїну знову розп’яли…

            1965, Калінковичі

 

 

*  *  *

            Михайлові Чхану

Народе мій, знедолений, забутий,

Де гордість та і велич де?

До колісниці ворога прикутий,

Невже твій час ніколи не гряде?..

 

Повстань! Прошу тебе, благаю,

Бо іншого тобі вже не дано.

… І буде так (надію маю):

Засяє волі знамено!

            20.01.1966, Калінковичі

 

 

РАБИ

«Так, ми раби, немає гірших

в світі…»

                        Леся Українка  

Не люди ми – воли:

Себе у пута закували…

Колись народом ми були

І навіть деколи повстали.

 

На розум куці не були,

Були ми навіть козаками,

Та об’єднатись не змогли, –

Тому і стали ми рабами.

            26.06.1966, Калінковичі

 

 

*  *  *

Нас не зламає вітер часу,

Не занесе на цвинтарі.

Відродим славу, бо завчасу

Вкраїну збудять кобзарі.

 

Засяє радість в кожній хаті –

У кожнім серці, кожен днесь.

Будемо долею багаті

У себе дома, а не десь.

 

І  «Ще не вмерла» заспіваєм

На всю Вкраїну, цілий світ.

Шевченка слово залунає –

Його безсмертний «Заповіт».

            1968, Дрогобич

 

 

*  *  *

«Бо в людей одне буває просто –

датися на волю течії,

на своїй землі відчутись гостем,

мати дні свої за нічиї…»

                        Петро Скунць 

Справді, не буває просто

Українцем бути в чужині,

Та удома матися за гостя

І за тінь у рідній стороні…

 

Де не глянеш – чобіт, чобіт, чобіт

Топче душу, наче гадь.

Кров невинна припиняє обіг,

Як варварить вишколена рать.

 

Мій народе! Де твої герої?

І чому ми нині без вождя?

Гей, козацтво, до нової зброї! –

Клич єдиний нашого життя!

            07.07.1968, Дрогобич

 

 

*  *  *

            Миколі Пінчаку

А небо плакало ночами,

Де кожна крапля –

            то невинна кров.

Як купу гною, нас кидали в ями,

Вселенські ями фальші і оков.

Раби рабів вмирали за ідею –

Щоб не коритись ворогу пітьми,

За Україну – горду орхідею –

Ішли на страту разом із дітьми…

І рідне слово всує розпинали

Орді в догоду і майбутніх благ,

І нашу душу наскрізь вивертали,

Бо так велів кремлівський маг…

            1968, Дрогобич

 

 

 

*  *  *

Тетяні та Романові

Чорним 

Невинна кров зросила землю,

Що почорніла від біди.

Тебе, москвине, не приємлю,

Ну, залиши мене, іди!

 

Щоби «Червоная калина»

У царстві сплячих ожила,

І щоб не вмерла Україна,

А ще єдиною була!

            24.01.1969, Дрогобич

 

 

*  *  *

У хаті самотньо і тихо –

Чути, як миша біжить.

Підступно закралося лихо:

Забрали батька умить.

Вже не прийде – я то знаю,

Бо взяли його москалі.

Я нині й мами не маю –

Лежить у холодній землі.

Якби не ота моя тітка,

Пропав би, немов лозинá.

Вона – тітка-лебідка –

Для мене радість одна.

            13.10.1969, Дрогобич

 

 

*  *  *

Вже ранок звівся з ліжка,

Умився, як годиться.

В кутку куняє діжка,

Чомусь і їй не спиться.

Все наріка на долю:

Не вміють шанувати…

Мала капусти вволю,

Немає… Знов чекати?

Як неврожаю бути –

Що їй тоді робити?

– Людиська ви, не люди,

Бо не даєте жити…                            

            18.03.1970, Волоща

 

 

*  *  *

Ой плакала хата,

Плакала щосили:

Всіх її посельців

Вороги побили.

Не знесла наруги

Отакої хата –

Рухнула додолу,

Рухнула завзято.

Москалів побили,

Наче шаблі, лати, –

То тобі, москвине,

За усе відплата.

19.08.1970, Дрогобич

 

 

*  *  *

Яр. Радевичу-Винницькому

Піду собі в далекі гори,

Де синє небо – аж дзвенить,

Де буреломи, тихі звори,

Де листя полум’ям горить.

 

Там кожна хата гостю рада,

У статках хата чи в біді,

Усім отут одна порада:

Не покоритися б орді!

            10.04.1971, Звір

(Самбірщина)

 

 

УПА

Ми пам’ятаєм дні і ночі,

Які кровавила орда,

І матерів зраділі очі,

Коли з’являлася УПА.

 

Вона, УПА, – щасливий спомин,

Вона – цілителька доби,

Звитяг далеких славний гомін

І славний поклик боротьби

 

За Україну та її долю,

Бо не раби ми, ми – народ!

 

Ми ще знайдемо свою долю,

Аби нам жити без заброд.

            12.04.1971, Звір

 

 

МОНОЛОГ

І знову ви, новітнії пилати,

Торгуєте чеснотами свойого краю,

Забувши враз, з якої вийшли хати,

Слугуєте за шмат гнилого раю…

Погорда розум полонила,

Що молитесь чужим богам завзято?

Орендарі! Здвигнеться грім стосило –

За фарисейство буде вам розплата!

Чини і слава, вимуцані кров’ю,

Повік не змиють кров із ваших рук.

Мерці живі! Ненавиджу любов′ю,

Ви хоч свої, але пилати мук…

            1971, Звір

 

 

*  *  *

Іванові Кунцю

Настало поліття холодне,

І в душу вп’ялася іржа,

Та віра моя не холоне,

Що житиме вічно межа

Між мовами кожного роду,

Як плуг наші долі зоре.

І як не єднали б народи –

Мова тривкіша, не вмре!

            02.07.1971, Звір

 

 

*  *  *

Ви і нині, гнучкошиї, –

В теплих норах, мов кроти…

Ви не люди – чорториї,

Вам би владу зберегти.

У вас чорне піднебіння

І брехливі язики.

 

Ще прийде те покоління,

Щоби вас – на смітники.

            26.03.1991, Борислав

 

 

*  *  *

            Петрові Кукицяку

Може, то нам сниться:

Маєм Україну. Ми –

                        її сини…

Воля колоситься –

Літом й восени?

Мо′, не маєм волі –

Просто марнота…

Україна наша?

Наша, та не та!

            24.08.1991, Тернавка

                (Сколівщина)

 

 

ДВІ МОГИЛИ

Воякам УПА

Коло хати, треба знати,

Калина схилилась.

Вийшла мати воду брати,

Стала й зажурилась:

«Ой, синочки, як віночки,

Де ваша могила?

Сорок рочків, як поточків,

Спливло, наче хвиля…»

«Не плач, мати, йди до хати, –

Ніби хтось гукає, –

Синів доля, як тополя,

Живе й помирає…»

«Я не плачу, літа трачу,

Синочків чекаю,

Прокидаюсь і караюсь:

Де вони – не знаю».

«Треба жити, не тужити,

Сини славу мають.

Україна, вся родина

Синів пам’ятають».

«Знаю, знаю, рідний краю,

Що маю ще жити,

Дві могили синів милих

Мають мені снитись…»

            04.12.1995, Дрогобич

 

 

РІДНА ХАТА

«Лиш той любов’ю повниться до світу,

Хто рідну землю має під собою…»

                        Микола Вінграновський

За роком рік – і рідна хата

Без нас вже тулиться сама.

Жила собі хоч небогато,

Та все ж жила-бо недарма:

Була колиска в ній і трумно,

Були в ній радощі, жалі,

Та все ж було і їй марудно,

Як появились москалі:

Ікони різали ножами –

Без милосердя і ганьби,

А ми тулилися до мами,

Немов до вікон голуби.

Когось – в могилу, на сибіри,

Хоча вини в них не було!

Селом носилось, наче звірі,

Оте «червоне помело»…

            01.09.1997, Дрогобич

 

 

РЯТУЙМО УКРАЇНУ

            Василеві Сторонському           

Вкраїна – Мати сивочола,

Замучена й воскресла знов…

Вона нам – доля барвінкова,

Країна велетів й дібров.

Її ми маєм, мов руїну,

У неї доля непроста.

Рятуймо нашу Україну,

Бо іншої у нас нема.

Вкраїні воля – як повітря,

Якою маєм дорожить,

Вкраїнська мова – то сузір’я,

Що нам століттями болить.

Ми маєм все, що Богу мило,

Не маєм єдності лише.

Невже нас мало ще давило

Кроваве ворога кліше?..

Вкраїна є. Вкраїна буде,

Її буття не без ідей.

Всі негаразди перебудем,

Бо з’явиться новий Мойсей!   

            22-23.08.1998, Волоща-Борислав

 

 

ТРИМАЙМОСЯ РІДНОЇ ХАТИ

Романові Пастуху        

Холодить нам душу знов вітер –

Ординських північних степів,

В червоно фарбований лідер

Нас кличе до «своїх» часів…

Не даймо себе ошукати:

З Москвою не раз ми були,

Тримаймося рідної хати,

Яку ми нарешті знайшли.

Вкраїна – то зболена рана,

Що помочі просить собі,

Із Божої ласки нам дана

Назавше – мені і тобі!

Життя наше – свято, не свято,

Без заздрощів, зрад і хули.

Тримаймося рідної хати,

Аби в ній чужі не жили!

            Листопад 1998, Борислав

 

 

ОРДА

Умом Росію не збагнути,

Як не збагнути її суть, –

Де все населення – рекрути,

А постріл кулі – то могуть.

 

Сибір, Кавказ і Україна –

Кровавий відгомін орди,

 

Не розвій націй, а руїна,

І гріх довічної ганьби!

1999, Борислав

 

 

*  *  *

Похило ходимо щоднини,

Усе вмиваємось слізьми…

Вмираєм, браття, щохвилини,

Все менше тішимось дітьми.

 

Ще трохи, трохи – нас не стане,

Бо вже зведеться наш народ.

І наше слово в Лету кане,

Закриють нам навіки рот…

            27.02.1999, Дрогобич

 

 

РАБ

Євгенові Титикайлу       

Я – раб. У собі раб…

Та не з своєї волі:

Над моїм родом був прораб

Чужинця злої долі…

Я – син рабів. Рабів з рабів –

У помислах і слові,

Та волі раб завжди радів

Навіть ціною крові…

Бувало, раб раба продав

Чужинцю на догоду,

Та хтось з рабів все ж повставав

За волю свого роду.

Хоч я і раб, та не з заброд, –

Одвіку і понині,

Мені болить, що мій народ

В убогій одежині…

Я й нині раб. Безвільний раб

В своїй-чужій обнові…

Над мною знов якийсь прораб

Чужої мені крові.

Чи довго ще мені, рабу,

В новому рабстві жити?

Пора позбутися табу

Й Вітчизні послужити!

            04.02.2000, Борислав

 

 

ГЕЙ, КОНЮ, КОНЮ

Миколі Гуку      

Гей, коню, коню, де ти нині?

І де ті іскри з-під копит?

Ще наша доля на припоні,

Ще наша воля наче спить…

Вернися, прошу. Ми чекаєм,

Навчи нас волю розбудить!

Як далі жити – ми не знаєм,

Уже своє нам не болить.

Неначе хату рідну маєм,

І Львів, і Київ наче в нас…

Гей, коню, коню, ми чекаєм –

Спіши до нас, бо слушний час.

            17.02.2002, Борислав

 

 

ОСТАННЯ МИТЬ

            Іванові Гнатюку

Настане ця, остання мить,

Коли згорю, як свічка,

Комусь ще, може, заболить

Моя довічна нічка…

Впаду в непам’ять –

                        на літа,

Сплетусь з корінням

свого роду,

Не полонила б лиш орда

Мойого рідного народу!

            16.12. 2002, Лази (Польща)

 

 

ПОТУГА

Ця бойня – злочин «федералів»

І злочин Путіна* доби…

Кровавий почерк генералів.

І вибух гніву і ганьби.

Двоглавий знов карає жертву –

Увесь Чеченії народ:

Усі чеченці мають вмерти,

А хай вже потім хоч потоп!

Ординець знає дике діло:

«Мочіть бандітов у сортірє» –

І робить це кроваво, сміло,

Бо він «потуга в целом мірє…»

_______________________________

* Путін – президент Росії

2003, Борислав

 

 

ЛЮБИ МЕНЕ

«Люби мене. Нікого не люби…»

Микола Вінграновський

Скажи мені, чи я тобі не Мати?

Все мучуся віками – аж болить…

Мене ти мусиш рятувати,

Не ріж, не муч – душа кричить.

 

Дивися: я-бо вже вмираю –

І Київ, Львів, Донбас

                        і навіть Крим,

Рятуй мене – я так тебе благаю,

Бо ким я буду, ким?!.

 

Скажи, яка моя провина,

Що наді мною знак злоби?

Я ще жива чи, може, домовина?..

Люби мене. Нікого не люби!

            23.03.2003, Борислав

 

 

КОСОВИЦЯ

            «Така пройшла тут дика косовиця…»

                        Євген Титикайло

Трава я, трава.

            Маленька трава.

О, скільки мене не косили!

Косили чужі,

            косили свої –

Не маю вже сили…

Росту я, росту.

            Лише підросту –

Знову косовиця…

Ой, косять свої,

            косять чужі,

Немов команицю.*

Трава я, трава.

            Маленька трава.

Для чого косити?

Коли підросту –

            сіном буду, –

Даремно просити!

___________________________

*Команиця – конюшина

            20.06.2003, Стрий

 

 

ХАМАЇ

«На франца я купив кашне…»

                        Михайло Левицький

На франца став я депутатом –

Аби лиш теку волочити?

Чи, може, з ворогом дружити,

Що Україну лає матом?..

Моя робота – просто нуль,

Що не скажу – ніхто не чує.

Свинота лиш себе годує,

Душею вбога як рагуль.

Гребе, мете – усе докупи,

Як тхір до темної нори.

Народ чекає все пори,

Коли напхають свої дупи…

Живуть при Кучмі, як в раю,

Он олігархами вже стали.

Вкраїну-неньку полатали, –

Нема зупину хамаю! 

            02.10.2003, Борислав

 

 

*  *  *

Де підлості оте мірило,

Аби заміряв – і нема?..

До нас вернувся би Ярило,

Якби не Півночі зима.

Зима ненависті й підлоти,

Зима окрадених надій.

І глум ординської голоти,

Якою править лиходій.

Пора нарешті буть собою –

Промінням серця і душі,

А коли ні, то та, з косою,

Нас всіх потне, мов комиші…

            16.12.2003, Лази

 

 

УКРАЇНІ

            «Справжня воля – наче верховина,

            Що тримає рідні небеса.

            Доки є на світі Україна,

Доти поряд – воля і краса.»

                        Віктор Романюк

Україно-нене, зраджена, убога,

Де твої герої, щоб себе знайти?

Живеш попідтинню, як ота небога,

Ні волі, ні долі – лиш одні хрести…

Мов ота сирітка, слізоньки втираєш

І козацьку славу згадуєш щораз.

Хотіла польоту, а його не маєш,

Маєш лиш Голготу, яку мав Тарас.

Твої рідні діти відбились від хати,

Розгубили сили по чужих світах.

Так вони хотіли тепло своє мати,

За нього вмирали у важких боях.

Орда з’їла серце, яничари – душу,

На мову напнули московський аркан.

Повстань, Україно, бо жити ще мусиш, –

Так хоче Шевченко, хоче і Богдан.

            27.12.2003, Лази

 

 

 

 

 

 

 

 

*  *  *

            «Я кричу, та не бачу людей,

            Бачу тільки глухі животи…»                                                               Дмитро Павличко

Знов Москва нас в Союз заганяє,

Ніби там ми іще не були.

Нам вона «щастя» бажає –

На усіх одні постоли…

 

Як в Європу, то разом туди,

Без двоглавого – ані на крок!

Підеш сам – не минути біди:

В Незалежність спустить курок…

            01.01.2004, Борислав

 

 

*  *  *

            Вікторові Романюку

Була війна. Свистіли кулі,

Хати горіли, мов папір.

А дід Степан на своїй «кулі»

Обходив тихо кожен двір.

Комусь казав: «Повстанці в лісі»,

Комусь на вухо він шептав:

«Шукайте, прошу, кріси в стрісі,

Бо помсти час уже настав!»

            24.01.2004, Борислав

 

 

ГОРОБЦІ

Ми – горобці… Цвірінькать вмієм,

Сльозу пускати ув рукав.

З чужого поля зерно сієм,

Бо злодій наше обікрав.

 

Народ в ярмі… І зліва, справа

І навіть в центрі – вороги.

Кучми нап'яли: «Є держава!

А, отже, будуть пироги…»

 

 

 

Хто ми такі –

            хіба ми знаєм?

Якісь засліплені кроти…

Якщо ми гордості не маєм,

Хай буде так… Бо ми – раби!

            24.01.2004, Борислав

 

Я КРИЧУ

Я кричу. Не мовчу,

Я кричу до нестями:

Ми ще є? Каланчу* –

Геть до ями!

 

Іще кілька літ –

України не стане…

Наш до волі політ

В небутті кане.

 

Буде знову ясир

Москаля або жида.

Благоденствію – мир,

Малоросу – корида…

 

Я кричу, не мовчу:

Ми народ чи отара?!

Зупинім каланчу:

Кара їй, кара!

_________________________________

* Каланча – вседозволеність, розгардіяш,

політичний шабаш 

08.03.2004, Борислав 

 

 

МИ 

Миколі Сому

Ми – маленькі, тихенькі, 

Ми такі, як трава.

Ми не мали і неньки, 

Ми – сліпа кропива…

 

Ми такі хатокрайні,

Нас вже ніби нема.

 

Ми такі ліберальні,

Наче рання зима…

 

Ми так любимо сало

І маєтки – що аж!

Нас таких, ой, немало, –

Нас на фіру вантаж.

 

Нарікаєм на долю,

Поглядаєм назад, –

Тому маєм неволю

І чужинця фасад…

 

Ми Вкраїну кохаєм,

Що аж терпне душа…

Ми і далі не знаєм:

Вона – наша, чужа?

 

Ми – тихенькі, маленькі,

Як далекі моря.

Як будем отакенькі –

Згасне наша зоря!

            08.03.2004, Борислав

 

 

БІДА

Гей, патріоте, ти десь є,

Чи, може, пану вже слугуєш?

Глянь – прірва… Біда є:

Магнат Вкраїною торгує. 

Повітря, надра – все хапнув,

А наше те, що під порогом…

Намет неволі нам напнув,

Хоч ходим всі під одним Богом!

Хоч Україна молода –

На зраду мода є…

Біда, вкраїнцю, ой біда,

Якщо свій свого продає!

            21.03.2004, Борислав

 

 

 

ДВОЛИКІ

«Їм все одно якого роду –

            Був їхній прадід, а чи дід,

            Вони лиш візьмуть у народу,

            Та не звеличать родовід…»

                        Євген Титикайло

Таким до шмиги Батьківщина,

Що помирає на очах.

Вони – як черва і личина,

Їх не бере ніякий страх.

 

Бо мають владу, нагороди

І міліончик не один.

Вони – не дзеркало народу,

Бо кожен з них – то сучий син.

 

Якого роду – їм байдуже,

Їм би напхати животи.

Вмирає нація, мій друже,

А в них затулені роти…

 

Нема в них роду, ні приплоду,

Вони – зозуля без гнізда.

Месія явиться народу –

Їх покарає правда-мста!

            27.03.2004, Борислав

 

 

НИШПОРКИ

«Чахнуть без діла і згадують дати.

            Нікому совість нечисту продати…»

                        Євген Титикайло

В них чорні душі, наче пекло,

І ворогу служать запекло.

Продати душу – що плюнути,

Аби себе просунути…

Вони, кляті, не знають,

Що свого серця не мають.

А мали б, сволочі, знати:

У пеклі будуть конати!

            30.03.2004, Борислав

БУЛА БИ ВОЛЯ

Була би воля – все здолаєм,

Бо маємо козацьку кров.

Таку історію ми маєм,

Та ворог нас таки зборов…

 

Ми що, воли? Ми мужні вої!

Покори киньмо лемеші.

Вже час до рук узяти зброю,

Бо Україна на межі

 

І розбрату, і злої долі –

Від ворогів, що нас гнобили.

Якщо бажаємо ще волі –

Зберім докупи наші сили!

            2.04.2004, Борислав

 

 

*  *  *

            В.М.

У темнім царстві сатани

Тобі давно престол готовий,

Тобі готові й казани,

Аби погрітися доволі…

 

Тобі чорти ще нагадають,

Що то є честь, а що терор,

І що для тебе вили мають,

І що ти Стуса прокурор…

 

Згадають все: хто батько, мати?

Будеш ти в пеклі не один…

Тобі згадають Кучми мати,

Що ти, як Кучма, сучий син!

            02.05.2004, Борислав

 

 

*  *  *

Іванові Корнецькому

Отак, Іване, я відбув –

Від твого дому і від тебе,

 

Та дружбу нашу не забув,

Яку намірило нам небо…

 

Були недавно молоді –

Ділили любощі дівочі…

Все ж не скорилися орді,

Яка колола злісно очі.

 

Мо′, ще приїду я колись…

А як зімне мене руїна,

Ти, друже, Богу помолись,

Щоби жила хоч Україна!

            02.05.2004, потяг

            «Нижанковичі – Самбір»

 

 

*  *  *

Лягає вечір на село,

Зоря зорю веде у воду,

В кутку сумує помело,

А мати моляться все Богу.

А тата й ніби не було… –

То я собі отак гадаю.

Аж ні, він був,

            та загуло,

В Москві, Берліні –

                        я не знаю.

            22-23.06.2004, Лази

 

 

*  *  *

            Богданові Британу

В хаті холод. А ще сум,

Он Мольфар за образами.

В мами, Боже, стільки дум –

Заливаються сльозами…

Був і батько, та нема:

Їх забрали в нас облавці,

Спить голодна німина,

Нудять хату давні капці.

Мама кажуть: нема сил –

До життя і до погуби,

З печі зяє кілька рил,

Чортенятко шкірить зуби…

            22-23.06.2004, Лази

 

 

*  *  *

            Миронові Березюку

Життя – мов стрічка у кіно,

Яке ми мусимо прожити.

Воно не модне кімоно,

Аби у шафу положити.

 

Життя дається Богом раз,

Щоб людям правдою служити.

Не можна жити напоказ

І Батьківщину не любити…

            15.08.2004, Борислав

 

 

*  *  *

            «Ах, правдолюби,

чорт би вас побрав!»

                        Євген Титикайло

Він – герой і демократ,

Хоча терся тротуаром,

За будинки ховаючись,

Коли інші прапори носили,

Рискуючи втратити роботу і волю,

А може, і власне життя…

Аби дідько тебе взяв –

Героя такого і демократа!

            30.09.2004, Дрогобич

 

 

СЛЬОЗА УКРАЇНИ

            «Навік притулилась терпкою сльозою

            Тривога моя до щоки України»

Михайло Левицький

Сльоза України завше терпка,

Бо воля віками нас обминала.

Не вміли ми брати чужих барикад,

Хоча боротьба завше чекала…

Бувало, в крові захлиналися ми,

Щоби  у борні героями стали,

Та ми залишились в єднанні дітьми…

Тому і держави, мабуть, не мали.

 

А ворог все кпив з Шевченка, Франка :

Нехай на папері волю ту мають…

Та грянув той день – і хвиля дзвінка

Вкраїну підняла… Хай знають!

            04.11.2006, Лази

 

 

*  *  *

            Миронові Нестерчуку

Не сплять замріяні дуби,

Хоч огорнули крила ночі.

Вони охочі боротьби

І до життя вони охочі…

Їм розірвати б оту нить,

Щоби себе порятувати,

Для них солодка кожна мить,

Щоб захистити рідну хату.

            19.11.2006, Лази

 

 

*  *  *

            Ярославові Михайлюку

Засяють неба вітражі –

Тоді звертаюся до Бога:

Навколо тиша. Ні душі,

На серці лиш тривога

За Україну та її долю,

Що все спиняється з колін.

Не Україна – згусток болю, –

Лише б не згасла, як камін!..

            13.03.2007, Лази

 

 

*  *  *

Прости нас, Господи, прости,

Що ми такі вже недолугі:

 

Чужі шануємо пости,

На своїм святі лише другі…

 

Чому такими – ми не знаєм.

Від діда-прадіда такі.

Вже рідну хату наче маєм,

Але футрини занизькі…

 

Чужинцю нас не тре′ карати,

Самі все нищим, мов кроти.

Нам лише влади трохи дати, –

Прощай, Вкраїно, назавжди!

            18.03.2007, Борислав

 

 

*  *  *

Добравсь таки він до корита –

І все собі гребе, гребе…

Щодня він цмулить оковиту

І так радіє ЕСЕНДЕ!

Наліво гляне і направо –

Немов би справжній середняк.

Москвина славить: «браво!», «браво!»

Європі він лиш потурнак…

Душа оголена дочиста,

Немов пустеля у піску.

Ще хоче щоб йому Пречиста

Привезла небо на візку…

А Україну так він любить,

Як ще ніхто так не любив:

Усе, що рідне – то погубить,

Бо душу в розкошах втопив…

            19.08.2008, Борислав

 

 

*  *  *

Едуарду Ушневичу

О, як болить мені дорога,

З якої батько не вернув!

Просила мати завше Бога,

Щоб нас ніколи не забув…

 

Вже не вернеться він, небога, –

На полі брані десь спочив.

А мати досі просить Бога,

Щоби хоч в пам’яті ожив…

            19.08.2008, Борислав

 

 

*  *  *

            Василеві Кириличу

Заплакало небо дощем –

А пси поховалися в буди,

І горе велике, і щем

Уперлися болем у груди:

Була Україна – нема…

Як є, то хіба що на карті.

Вкраїна – пустеля німа,

Нічого у світі не варта…

В артеріях наших вода,

Водою розбавлені нерви.

Ще нас не навчила біда

І докір повстанця з-під Керви*.

___________________________________

Керва – умовна місцевість у Карпатах.

            20.08.2008, Борислав

 

 

*  *  *

            Анатолієві Власюку

А річка руки заломила

І все голосить до людей:

– Мені життя тепер не миле

Від ваших гульбищ та ідей.

Русло хотіли повернути,

Щоби в Росію я текла…

– Ні, річенько, тому не бути:

Тоді б Вкраїна не жила!

            23.08.2008, Борислав

 

 

 

 

 

*  *  *

            Петрові Сов’яку 

Старенька хата кулю наздогнала:

– Від тебе, хамко, тричі я палала?

Знайшлися люди, що вогонь згасили,

А щоб піднятись – то давали сили.

Ти, знай, недобра, як твоя країна,

Де не піткнешся, то руїна.

– Не я, хатинко, знай, тебе палила, –

Московська люфа, що мене носила.

Я теж, як ти, хотіла б знати,

Чи можна люфу покарати?!.

            20.08.2008, Трускавець

 

 

*  *  *

            Галі, Маряну Наминанікам

Я вмер… У хаті більш нікого.

Лежу на ліжку, як живий!

Мені не треба вже нічого,

Вже світ мені тепер чужий…

 

Та маю Всесвіт ще в запасі,

Куди душа мене веде…

Вона, душа, тепер у страсі:

Буде у пеклі, а чи де?

 

Де б не була – любити буду

Свою Вкраїну – як завжди.

Віддам і там немало труду,

Аби її вам зберегти!

            05.10.2008, Борислав

 

 

*  *  *

            Ларисі, Андрію Лисишиним

Злі помисли не раз мене давили,

Але ставав я сам собою.

Мене не брали темні сили,

Які завжди сприймав із боєм…

 

 

Було, що сумніви ловили,

Неначе жертву маніяк.

Але знаходив в собі сили,

Щоб не зламатися ніяк.

 

Звідкіль оту черпав я силу? –

Це мого роду, певне, борг:

Щоби любив Вкраїну милу,

Яку явив мені мій Бог!

            31.08.2008, Борислав

 

 

*  *  *

            «Хороню я Сталіна –

            І ніяк не можу схоронити…»

Микола Сом

Москвине лютий, азіяте,

Неволиш волю, де буваєш.

Не мову маєш – одні мати,

Вже свого імені не маєш,

 

Бо слово «Русь» собі украв,

Заклав імперію кроваву,

Не маєш совісті, щоб знав,

Лиш маєш зброю – на прославу.

 

Та згинеш ти разом з Москвою, –

Ніхто тебе вже не оновить,

Усе твоє піде з водою,

А час у трумно меч устромить…

            07.09.2008, Борислав

 

 

ЛИЦЕМІРИ

            «Вже світ не світ – жидівська хата:

            Суцільний рейвах навкруги;

            В ній доля правнуків розп’ята

            За кучмівські гріхи й борги!»

                        Віктор Романюк

Отак, панове-супостати,

Де ваша честь і гідність де?

Тепер волієте мовчати,

Коли під себе гребете…

А люд вам вірив, лицеміри, –

Від серця голос відривав,

Бо не цурався тої віри,

Аби заможним кожен став.

Натомість дати – все забрали:

Вкраїні – волю, люду – Храм.

Усі світами поманджали,

Бо порядкує вдома хам…

Але нічого, кара буде –

На ваші голови, ади.

Народ негоду перебуде,

А вас палитимуть чорти.

            2008, Борислав

 

 

*  *  *

            «Горю молитвою сокири…»

                        Богдан-Ігор Антонич

Горю молитвою сокири –

Віддавна і до часу.

Мене не зваблюють кумири,

Що на багатство ласі.

Моє багатство – рідне слово,

Що надихає всує.

Все решта – то полова,

Копійки не вартує.

            27.12.2008, Борислав

 

 

ЧИЯ ЦЕ ЗЕМЛЯ

            «Я не знаю й тепер до пуття,

            По чиїй ходжу землі…»

Микола Холодний

Чия це земля –

                        вже не знаю…

Але знаю, що я її син.

Хоч і докази маю, –

Та загарбав москвин!

            2008, Борислав

 

 

*  *  *

Чи маю право не любити

Свої поля, ліси, озера?

Тобою, Земле, мушу жити,

Хоча у світі інша ера…

Бо та Земля – то Україна,

Яку розп’яли на Голготі,

Хоча Вкраїна ця – руїна, –

Не здасться путінській* голоті!

_________________________________

* Путін – очільник Росії                   

                13.01.2009, Борислав

 

 

*  *  *

«Воскресни, мамо, і помнож нам сили                         

На тій землі, що кров’ю ми зросили…»

Євген Титикайло

О Україно – барвінковий краю,

За що караєшся віками?

Замість купатись у розмаю,

Тебе обмотують ланцами,

 

Свої, чужі – ті недруги жорстокі,

Що одцурались свого роду.

Вони – каліки кривобокі,

Убивці рідного народу.

 

Воскресни, мамо, і помнож нам сили

На тій землі, що кров’ю ми зросили.

Нехай воскресне наш козацький лик!

 

Чужі обійми душу витискають,

Хіба вони, ці нелюди, не знають –

Якщо загинеш, то і їм гаплик…

            01.03.2009, Борислав

 

 

*  *  *

Наснився сон – страшний, як кат,

Що Україна знов в неволі

І що московський знову мат

Всі основні займає ролі

На гульбищі нових ідей,

Які Вкраїні – страшне лихо.

І що Москва, немов Гірей,

Нас добиває, але тихо,

Аби Європа не почула,

Як розпинають Україну

І зловорожі гострі дула

Все перетворюють в руїну…

О Боже! Був би то лиш сон,

Якому б дня і не прожити…

Ми скажем кату в унісон,

Що вмієм волю боронити!

            13.03.2009, Борислав

 

 

*  *  *

Один в палаті, мов в пустелі,

Як та тополя на вітрах.

Зими на вікнах акварелі,

А на душі холодний страх…

 

Страх за минуле і майбутнє

Мойого роду і Вкраїни.

На душу тисне незабутнє

Лещат ворожих і руїни.

 

Державу маєм. А де воля?

Усе зросійщене – аж страх!

Бреде у потемках недоля,

Неначе той безкрилий птах!

            17.03.2009, Борислав

 

 

*  *  *

«Цвіркун струну

            напнув на ковилі…»

Орест Стронський

Цвіркун струну напнув на ковилі,

В тиші цвинтарній тихо грає.

Десь тут лежать Вкраїни ковалі,

Та їх могил уже немає:

Їх зайди потай розкопали, –

Неначе золото знайшли…

Та в пам’яті вони зостались,

Бо всі героями були!

            06.12.2009, Борислав

 

 

СТАРА ХАТА

Сумує тихо стара хата,

У землю вгрузла, як соха.

Колись-бо радістю багата,

Тепер на неї вже глуха…

 

Запались в землю двері, ліжко,

У повнім смутку помело.

Хатина ця тепер небіжка,

Немов життя в ній не було.

 

Та спогад все мене втішає –

Моїм дитинством і селом.

Старенька груша ще вітає, –

Життя було тут, ой, було!

 

Були і трелі солов’їні,

Були і куці трудодні.

Кувалась воля Україні,

Щоб не неволитись в труні…

            13.12.2009, Дрогобич

 

 

ЧОРНОСОТЕНЦІ

Чорно вдарили литаври:

Тридцять третій на порі!

Чорносотенці, що маври, –

Більшовицькі косарі.

Одинадцять міліонів

Накосили «трударі».

Їх немало, отих льонів,

Їм наймення – трупарі…

Груди їхні повні блиску,

А пільг мають – просто шик!

 

 

Замість кари мають «миску»,

Їм би святості ще лик…

            24.12.2009, Борислав

 

 

*  *  *

Попсу співають, дурку п’ють –

Росії на догоду.

Вкраїну-неньку продають,

Бо так було вже зроду.

Посади, срібло, соболі –

Усьому, знай, нагода.

Чужого щастя ковалі, –

Такої ми породи!..

            24.12.2009, Борислав

 

 

*  *  *

Я весь в тобі, я весь для тебе,

Моя Вкраїнонько свята, –

Тебе любити – то потреба,

Моя богине золота…

Я – жид, москаль чи українець? –

Графи такої вже нема.

А може, я таки арієць,

Якого мова в нас німа?..

Ізгой тепéра – моє кредо,

В своїй державі я ізгой.

Іще живеться, та не з медом,

Бо маю кличку тепер – «ґой»…

Немов державу уже маю,

Але в чиїх вона руках?

Чи українець ще – не знаю,

Живе ще тіло чи вже прах?..

            09.01.2010, Дрогобич

 

 

 

 

 

 

 

 

МОВА УКРАЇНСЬКА

Школярику

Як буде мова українська –

Будеш і ти у ній.

Вона-бо наша, не чужинська,

На цьому ти і стій!

Роби усе, аби їй бути, –

Не була б доля їй сумна…

Не маєш права ти забути,

Що Україна в нас одна.

            17.01.2010, Дрогобич

 

 

*  *  *

І лаятись я вмію –

Навчили вороги.

Молитвам їх не вірю,

Бо в них чужі боги,

Яких не поважаю,

Бо маю я своїх.

Одне я серце маю –

Не вділю на двоїх!..

            22.01.2010, Дрогобич

 

 

ЦЯЦЯ

            Г.С.-Г.

Лиха, чванлива, як лисиця,

Як треба, Господа зневажить,

Високого польоту птиця,

І каміняччя розтривожить…

Де чорт не зможе – вона влізе,

Без мила, знаєте, насухо.

І хліба сущого наріже,

Хоч би була й посуха.

А Україна їй – любаска,

Яку потрібно шматувати.

То хто вона? Скажіть, будь ласка,

Бо мусять всі сю цяцю знати!

            11.03.2010, Волоща

 

 

Я МОВА ВАША

Я мова ваша –

            ви забули?

Хіба вже маю

            помирати?

Ви теж, як я,

            негоду перебули.

Розкладку на злочинні

рати*

Де перша рата –

            то Варшава

З своїм пихатим

панством.

Мене косила,

            мов отаву,

І зневажала

            хамством…

А друга рата –

            то Росія

Від Петра-ката

            до Повії**

Себе все має за месію…

Мене убити –

її мрія!

Я мова ваша –

            пам’ятайте

І не кладіть мене

в могилу,

Бо як умру,

то знайте:

Помре Вкраїна мила!..

… Тож захистіть мене –

                        благаю.

Мені ще хочеться пожити.

Крім вас, нікого

            я не маю,

Хто б міг мене ще

            захистити.

___________________________________

*Рати – частини від цілого

**Повія – цариця Катерина Друга

            14.03.2010, Волоща

*  *  *

Світлій памяті

Миколи Холодного

Вмирає віра невесела –

Від чого тішаться чорти.

Вмирають нині цілі села,

Яких не можем зберегти.

 

Нардепам нині – честь і слава,

Брехнею мічені, як дно…

Вмираєм й ми, немов отава,

І Україна заодно!

            14.03.2010, Борислав

 

 

ПРИТЧА

Ой колише мати ляльку –

                        не дитину.

Мала б мати сина,

            та уже загинув…

Били серед ночі,

немовби скотину,

Заодно у лоні убили

                        дитину.

Рве на собі коси

            раз по раз вмліває:

– Хлопчику мій любий,

                        я ж тебе чекала.

Сіла на порозі,

            слізоньки втирає,

Чоловік в Сибірі –

            тож дітей немає.

Сидить собі в хаті і

                        колише ляльку:

– Люляй, мій синочку. Розкажу

                                   не байку, –

Як батька забрали –

            від нього ні слова.

Отака, мій сину,

            сумна передмова!

Кожен день я нуджусь,

                        блукаю світами,

Ти слόва не скажеш

                        до своєї мами.

Виходить, носила ляльку –

                        не дитину –

Вороги убили у мені

                        людину…

            25.03.2010, Волоща

 

 

ХАХЛИ

Ой, хахли ми, хахли –

І нема тому ради:

Ми себе зберегли

Для ворожої влади.

А були козаки!

І себе захищали.

А тепер – батраки

Гей, чужої навали…

Чи повстанемо ми –

Хто то скаже тепéра?

Мабуть, ляжем кістьми

Знов не нашої ери…

            13.04.2010, Борислав

 

 

ГРУША

            На Волощанських дібрах росла

            груша, якій було понад триста років…

А груша ця століттями шуміла,

Давала прихисток – від спеки і дощу.

Вона чомусь ніколи не старіла,

Плодів давала досхочу.

 

Та ось москаль задумав її вбити,

Не піддалась ні кулі, ні пилі.

Хотіли вибухом її скорити –

Оті захланні дривалі…

 

Один крутій узяв до рук сокиру,

Рубнув раз-вдруге – і завмер.

Гілля волало в нього миру,

Та він, крутій, нагально вмер…

 

Пройшли роки – давай знову рубати,

Не піддалась – такий її норов.

Ніхто не зміг цю грушу подолати, –

Була освячена. З кори сочилась кров…

 

… Отої груші нині вже немає –

Її забрав з собою час.

Та пагін з кореня зростає,

Нагадуючи  грушу повсякчас!

            14.07.2010, Борислав

 

 

БУДЬМО НАРОДОМ

Ділять нас між Заходом, Сходом –

І життя наше, і нашу смерть…

Чи будемо нарешті народом?

А як ні – вимремо вщерть!

Пошануймо себе і народи –

Як велика достойна сім’я.

В нашім небі зірка Свободи,

Зірка наша у небі сія.

Киньмо клич Свободи отої:

«Україна – це наша земля!», –

Хай щезають із неї ізгої

І тримаються нас іздаля.

Будьмо дома таки героєм

І веселих, й сумних роковин.

А як ні, то будем перегноєм

Не своїх, а чужих домовин…

            18.01.2010, Дрогобич

 

 

*  *  *

Та їдьмо, брате, у Росію –

Там, кажуть, моцні трудодні.

Там, може, золота насіють,

А мо′, вернемось у труні…

18.01.2010, Волоща

 

 

 

 

Я КВІТОЧКА-ЛЕЛІТОЧКА                                           

 

 

ВЕДМІДЬ

Він зимою не страшний,

Бо у буді  храпа давить.

А при вмерлому – німий…

Все живе умить розчавить.

 

ЛИСИЦЯ

Вона хитра – просто страх,

То й не дивно, бо лисиця,

Ввидить курку – мах та мах, –

Отака-то витівниця.

 

ВОВК

Завжди сірий і голодний,

І жорстокий, як на те, –

Про це має знати кожний,

Хто до лісу забреде.

 

ДИК

Літо, осінь – дику рай:

Що не хоче – усе має.

Як засніжить – йому край:

Від морозу знемагає.

 

ЗАЄЦЬ

Зайцю, знай, взимі запусти:

Ходить-бродить – і дарма!

На полях нема капусти, –

І голодний, і дріма…

            15.03.1954, Волоща

 

 

ДІДИ

Сніги все бігли, вітром гнані,

До теплих хат – як то завжди.

До хати входять, хоч не звані,

Морозом зморені діди.

Що перший дід – то дужий Грудень,

Що все у груддя поверта.

Йому підвладні свята й будні,

Та не підвладна суєта…

Що другий дід – то Січень гожий,

Йому би жити хоч повік!

Йому і лютий допоможе,

Бо непоганий чоловік.

Що третій дід – то Лютий лютий –

Усе снігами заміта.

Йому б весну хоч відвернути,

А коли ні – йому біда!

... Діди зібрались й зажурились,

Як не крути, а їм – біда!

Ще день чи два їм залишилось,

Бо вже на весну поверта.

            05.12.1956, с. Грушів

            (Дрогобиччина)

 

 

КАЗКА

Згортає нічка крила –

Лапаті і страшні.

Вмива голівку милом

Зайчатонько на пні,

А потім йде у поле

Капусту стерегти:

Хвалився вчора кролик

Додому всю знести…

            1975, Дрогобич

 

 

ДИВИНА

Я не можу це збагнуть:

Чи гриби ото ідуть?

– Може, мамцю, то лиш казка?

Поясни мені, будь ласка.

– Не гриби ідуть то, доню, –

Як ото тобі повісти?–

Їх несе їжак додому,

Щоб було що взимку їсти.

            1975, Волоща

 

 

ХТО БОЯГУЗ

В чорноземі чорногуз

По коліна трохи вгруз.

Налетіли тут сороки,

Ці сороки-білобоки,

Насміхалися із нього,

Що короткі має ноги…

І до того ж боягуз –

По коліна аж загруз.

Ось докаже чорногуз,

Хто із них є боягуз,

Помах крил – і наче роги…

Тут сороки швидко вноги!

Усміхнувсь лелека в ніс –

Налякав сорок до сліз.

            1976, Волоща

 

 

ЗАГАДКА

М ає довге волосся,

О бличчя червоне, як рак.

Р ук мати не довелося,

К оріння солодке на смак.

В арять разом з водою,

А також їдять сирою.

            1994, Волоща  

 

 

*  *  *

Та невже це порося?

Ніжки брудні, шия вся.

І голівка у багнюці –

Отаке стряслося в куці…

Ота «куця» – то Михайлик,

В ванні плава, мов кораблик.

Він і плаче, репетує,

Мати миє і не чує…

            27.04.1995, Львів

 

 

 

 

АБЕТКА ВІДГАДОК

Внуку Адріану 

А          Дивна риба, без човна

У воді живе вона,

Може мчатись, наче куля,

Дітки знають, це…

(Акула)

Б          Чорно-біла і струнка,

            Ще й до того гомінка,

            Якщо хтось захоче пити –

            Може соком пригостити.

                                    (Береза)

В          Ой же – мокра і тече,

Як не спиниш, то втече.

Нею можна усе мити,

Якщо дуже забруднити.

                        (Вода)

Г          Кошик любить до нестями,

Часто грається із нами:

Ходиш, ходиш – не знайдеш,

Знайде інший, то зітхнеш…

                                    (Гриб)

Ґ          Невеличкий, як звізда,

Як нема його – біда…

Нитка, голка його знають,

Коли треба пришивають.

                                    (Ґудзик)           

Д          Часто небо підпирає,

Хоча рук своїх немає.

А як бурю наднесе –

То жолуддя натрясе.

                                    (Дуб)   

ДЖ       Жало має, крила має,

Як погода, то літає.

Цвіт збирає за селом

І частує всіх медком…

                        (Джміль)

ДЗ        Я даюся всім почути,

Де потрібно – мені бути.

Якщо мною помахати –

Починаю дзеленчати.

                       (Дзвінок)         

Е          Я – гора. Мене всі знають,

Хоч не легко, підкоряють…

Часом я – фортеця Брест,

Звати мене…

                       (Еверест)

Є          Гріх її – усім наука,

Через неї людям мука…

Через неї і Адам

Рай покинув, та не сам.

                       (Єва)   

Ж         Хоч крилець в нього немає,

Та у небо він злітає…

Як захочеться водиці,

То пірнає до криниці.

                       (Журавель при студні)

З          І красива, і яскрава,

А на небі – наче пава,

Може навіть і літати,

Діти мусять її знати.

                        (Зірка)

И         Його носять журавлі,

а також лелеки,

Повертається додому

і летить далеко.

З усіма він завше в мирі,

Його звати, діти…

                       (Ирій)

І           На морозі я білію,

Хтось зігріє – почорнію.

Брови, вуса – посивілі,

І від мене дроти білі.

                       (Іній)

Ї           Прийде осінь – не дармує,

Він і голками працює.

Любить навіть молочко,

Може звитись кулачком…

                       (Їжак)

Й         Припікає і лікує,

Його в солі не бракує.

Знай, пече, як взяти в рот,

Називається він...

                        (Йод)

К          Має вуха, та не чує,

Як порожня, то банує

За водою, молочком

І вогненним язичком…

                                    (Каструля)

Л          В кожнім домі її знають,

Нею весело махають:

Якщо дуже хочуть їсти,

То до рота мусять нести.

                                    (Ложка)

М         Як намилять – то піна

У воді собі одна,

Якщо дуже довго мити –

Можна все його змилити.

                       (Мило)

Н         Як махне своїм крилом –

Споночіє враз кругом.

Все живе лягає спати,

Не сплять сови лиш окаті…

                        (Ніч)

О         Хоч очей своїх немає,

Але людям помагає,

А на вулицю потрапиш –

Двоє сонечок побачиш.

                        (Окуляри)

П         Перша квітка (я це знаю)

Забіліє в темнім гаю.

Як весною обійти,

То улітку не знайти.

                        (Пролісок)

Р          Назад лізе і навзнак,

Як ущипне – буде знак,

А свою дивацьку вроду

Часто він ховає в воду.

                        (Рак)

С          І кругленьке, і пече,

Всім тепло своє несе.

Як схова його хмарина –

Схолодніє раптом днина.

                        (Сонце)

Т          Вона довга, може бігти,

Її в руки не узяти,

І присяде, як присісти,

Її кожен може мати.

                                    (Тінь)

У          Гори наші – то Карпати.

Мова наша солов’їна.

Батьківщина, мусим знати, –

То є наша…

                        (Україна)

Ф         Він не ходить одиноко,

На плівку знімає.

Хто загляне йому в око –

Фотокартку має.

                        (Фотоапарат)

Х          Він у полі, на базарі

Із петрушкою у парі,

Як доволі попоїсти –

З очей сльози будуть бігти.

                                    (Хрін)

Ц         І червона, і міцна,

Всім потрібна є вона.

Якщо вдосталь її мати –

Можна хату збудувати.

                        (Цегла)

Ч          Довгошия і дзьобата,

А гніздечко – її хата.

Відпочинку їй не знати:

Мусить діток годувати!

                        (Чапля)

Ш         Як торкнутись – то болить,

Як покласти – то лежить.

Його шевчик мусить мати,

Аби чоботи латати.

                        (Шило)

Щ         Що тут можна ще сказати?

Мусить рибка не дрімати.

Як пораду цю забуде –

То у пащі в неї буде…

                       (Щука)

Ю        Тридцять срібників узяв –

І Ісуса він продав…

 

 

Знає Петрик, знає Люда –

Отой зрадник, то є…

                       (Юда)

Я          Не широка, не глибока,

Але всім – одна морока:

Як її не обійдеш,

То забрьоханим будеш.

                       (Яма)

Ь          Він в абетці – як пінгвін,

М’яку вдачу має він.

Не кочерга, не черпак,

Його звати…

                                    (М’який знак)

                        02.03.2000, Волоща, Борислав

 

 

ПЕС І КІТ

Зустрічає пес кота:

– Чого м’явкаєш спроста?

– Бо таку я вдачу маю…

Тепер я тебе спитаю:

Краще ти скажи мені,

Чого гавкаєш вві сні?

– Я не гавкаю, о ні,

Ох, набрид же ти мені!

Якщо зараз упіймаю –

Відлупцюю, покусаю…

– Маєш ти мене кусати,

Іди ліпше в буду спати,

А я піду у хатину,

Замуркочу там дитину…

            06.10.2000, Волоща

 

 

ЇЖАКИ

А у полі їжаки,

На спині в них колючки.

Їжак двига квасолину,

Їжачиха – картоплину.

– Віддай мені квасолину,

Візьми собі картоплину,

Як візьмеш ти картоплину,

То я трохи відпочину.

– Як візьму я картоплину,

Коли маю квасолину?

– Картоплина заважка,

Квасолина – не така…

… Їжаки все ж погодились –

Помінялись, не сварились!

                06.10.2000, Волоща

 

 

*  *  *

М уркоче собі під носом,

У лапки хапає мишку,

Р екса обходить косо,

К аші з’їдає миску,

А взимку бігає босо…

06.10.2000, Волоща

 

 

ВЕСНА

Весна раптом появилась –

І весела, й запашна.

Бігла хмарка, зупинилась

І спитала:

– Це – весна?

Сонце хмарці відказало:

– Це моя весна, моя!

І хмаринка не мовчала:

– Як твоя, то і моя!

            06.10.2000, Волоща

 

 

СНІГ І КІТ

Летить сніг на поріг

І ляга коту до ніг.

Кіт не йде собі до хати,

Бо ще хоче дещо знати:

– Як я маю поступати,

Щоб слідів тут не лишати?

– Що на це тобі сказати?

Сліди мусиш ти лишати,

 

 

Бо для того я і сніг,

Щоб сліди були від ніг…

            06.10.2000, Волоща

 

 

ЛИСТОЧКИ

            Дітям України

Ми – малесенькі листочки,

Однієї мами дочки,

Дочки мами ми одної,

Не зійдемось у двобої,

Бо де бійка, там є зрада, –

Така мамина порада.

Мусим ми у мирі жити,

Рідній хаті послужити,

Послужити рідній хаті,

Щоб були ми всі багаті.

Рідна хата – Україна,

Наша славна вся родина.

Київ – наша це столиця,

Краю отчого дзвіниця…

Ми – листочки українські,

Не німецькі, не російські

І не польські, не австрійські,

Ми – свої, а не чужинські…

Україна – наша мати,

Яку мусим шанувати!

Мусим ми про неї дбати,

Бо вона нам рідна мати.

Що вона нам рідна мати –

Мусим завше пам’ятати!

… Отакі-то ми є дочки –

Древа давнього листочки…

            08.10.2000, Волоща

 

 

Я КВІТОЧКА -ЛЕЛІТОЧКА

Я квіточка -леліточка,

Зелена пора літечка.

І хто нас назбирає –

Віночків насплітає…

 

Я літечко-леліточко,

Веселе свято квіточки.

Як літечка немає –

Віночків не буває…

 

Просімо в Бога літечка,

Аби розквітла квіточка,

А як розквітне квіточка –

Зрадіє їй і літечко!

            07.06.2001, Борислав

 

 

*  *  *

А качата, знай, щодня

Все пірнають – аж до дна.

Зловлять рибку,

зловлять жабку –

Отаку мають забавку…

Мати-курка бережком

І чалапа, і біжком.

Дітей кличе із води,

Щоб не було їм біди.

Де їй зараз теє знати:

Не курчата це, качата…

            28.04.2003, Лази (Польща)

 

 

*  *  *

З очерету: кум та кум…

Йвасик дума – то на глум…

Кинув камінь він туди –

Жаба скік собі з води.

І до Йвася – скік і скік –

«Укоротить мені вік».

– Я не винен, не іди:

Камінь вигнав із води.

            28.04.2003, Лази

 

 

 

 

ДВАНАДЦЯТЬ МІСЯЦІВ

СІЧЕНЬ:

А завія світом крутить,

І в обличчя б’є, січе,

А зайчатко снігом блудить –

Ні, дороги не знайде…

ЛЮТИЙ:

Мороз лютує, холодить,

Не скоро річка скресне,

Минуться дні – як одна мить,

І березень воскресне.

БЕРЕЗЕНЬ:

Сніги сповзають. Ручаї

Собі стежки торують.

Пташки озвучують гаї,

Бо квітень уже чують.

КВІТЕНЬ:

Квітують трави, поле, ліс –

Всі сонцю дуже раді!

А жайвір пісеньку приніс

Й співа на всі рулади.

ТРАВЕНЬ:

А трави вигнали, як ліс,

Була би лиш година.

Дядьки кладуть уже покіс,

Радіють: довга днина.

ЧЕРВЕНЬ:

Черлене листя – аж горить!

Те сяйво гріє очі,

А ліс собі щось гомонить

І явір на обочі…

ЛИПЕНЬ:

Вже липнуть липи до очей –

Ніяк їх не відняти…

Збираймо цвіт. Агей,

Не будем слабувати!

СЕРПЕНЬ:

Серпи в музеях, акурат

До збіжжя себе просять…

Комбайни в полі, наче кат,

Похабно стебла косять.

 

ВЕРЕСЕНЬ:

А ось і верес вже зацвів –

Аж тішиться сорока…

Дзвінок до школи повелів –

Батькам одна морока!

ЖОВТЕНЬ:

Сумує жовто жовтий ліс,

Ще трохи – й шати з себе.

Птахи шукають верболіз:

Їм страшно серед неба…

ЛИСТОПАД:

А листя падає. Агей!

Граблі берім у руки,

Працюймо дружно, мов Антей,

Без лінощів, принуки.

ГРУДЕНЬ:

А груддя коле, як стерня,

Ступнеш – то зраниш ноги.

Вже Новий рік, мов цуценя,

Старий жене з порога…

            30.11.2003, Лази

 

 

ВЕСІЛЛЯ

А весілля, як дозвілля,

Усіх забавляло.

Пахло небо, пахло зілля –

Село ще не знало!

Скрипка грала, вигравала

На усі рулади,

Коза-мати так скакала,

Що не було ради…

Ну, а баси баляндраси

Собі награвали,

Козенята, мов пегаси,

Смішно танцювали.

Козел-батько, щедрий дядько,

Столи накриває:

«Їжте, пийте та багацько –

Най кров файно грає…»

А ті бубни аж марудли

Від отих побоїв,

 

Коти в хаті аж поглухли

Від козлят-героїв…

            11.07.2004, Лази

 

*  *  *

            Волощанським школярикам

Зайшло зайча до хати –

І скіць собі на піч,

Бо хоче тепло мати:

Буде холодна ніч.

Зайча тепла чекає,

А піч собі дріма…

Воно, либонь, не знає –

Соломи вже нема.

            22.12.2006, Лази

 

 

*  *  *

Зустріла Грушка Япко

Й давай його корити:

– Ой ти, дурний Агапку,

Могли би подружити.

 

– То я дурне? Ну, знаєш!

Тобі би вже мовчати.

Мене ти ображаєш,

Тебе не хочу знати…

23.12.2006, Лази

 

 

*  *  *

Мала Цяпа буду,

Та вода забрала.

– Що робити буду? –

В Коцького спитала.

– Не журися, знаєш:

Нову побудуєш,

А поки не маєш –

В моїй заночуєш.

            18.06.2008, Борислав

 

 

*  *  *

А лисиця із мішком

Все ганяє бережком:

Їй би гусоньку хапнути

І до лісу, знай, гайнути.

Біга вліво, біга вправо –

Отаку має забаву.

Кличе, кличе – і не чують,

Ніби вдома не ночують…

Раз наліво, раз направо,

Кричить гусям: браво! браво!

Я гостинців вам принесла,

Ледве з лісу їх донесла.

Не дурні оті вже гуси, –

Знають всі її спокуси:

Якщо їй вони повірять –

Всіх лисиця обезпірить,

Поскладає у мішок

І гайне собі в лісок,

Аби в ньому десь присісти

І смачненько попоїсти…

            18.03.2010, Борислав

 

 

СОНЦЕ І ХМАРА

Хмара Сонце заступила

І чекає, не тіка.

Сонце Хмару полонило,

Що є сили, припіка…

Хмара:

– Забудь Землю ти навіки,

Бо у мене ти в руках.

Сонце:

– Розтули свої повіки:

Осьо промінь – тобі жах!

… Сонце й Хмара помирились,

Усміхнувшися здаля,

Обнялися, не сварились, –

Бо страдатиме Земля…

            13.04.2010, Борислав

 

 

ПЕРЕКЛАДИ ТА ПЕРЕСПІВИ                                      

 

 

ЮРІЙ ЛИТВИН

 

ДО ХРИСТА

Вірю в любов і у Святе Слово

Серце віддаю Тобі з довір’ям.

Хоч не вірю я в Єгову,

Але в Тебе, Боже, вірю!

 

 

*  *  *

Любов і ненависть –

Ось два крила

Моєї Поезії,

Моєї Свободи…

 

 

*  *  *

Коли покидала мужність

І підкрадалась безодня,

До мене з’явилась музика

Твоєї несподіваної пісні.

 

До мене проникає крізь морок

Сумної  жовтневої ночі

Твій погляд в холодній тюрмі –

Майбутнє мені пророчить…

                        Переклад з російської

 

 

МИКОЛА РУБЦОВ

 

ВЕДМІДЬ

В ведмедя вистрілив лісник,

Могутній звір ревнув й поник.

Спинилась куля

в темнім тілі,

І звір заплакав мимохіть:

«За що ж його убить хотіли?» –

Ніяк не міг збагнуть ведмідь.

І він поплівся ген до хати,

Щоб вдома гірко поридати…

 

 

*  *  *

Усе село пливе в тіні,

Пливуть в тіні сади

й дворища.

Ти лиш поглянь ледь-ледь

повище,

Як сильно світяться вогні!

Одна у нас в селі імлистім

Сусідка немічна жива,

І на лиці її землистім

Росте собі якась трава…

І все ж чудесно жить на світі,

Коли хлюпочуть води плес

Й горить-сія ефір в зеніті

І ллється в душу синь небес,

Коли село усе в тіні,

Й бабуся спить. І над ставками

Шурхоче вітер лопухами,

І ми з тобою тут одні!

 

 

ВИПАВ СНІГ…

Випав сніг –

і все забулось,

Що в душі було сповна!

Дужче серце знов забилось,

Наче випив я вина.

І біжить за осокою

Свіжий вітер навпрошки,

Давньоруською красою

Міста світяться шибки.

Сніг летить на храм Софії,

На дітей, на хутірці,

Сніг летить по всій Росії,

Наче радості гінці…

Сніг летить –

дивитись мушу, –

Ось так просто, хитро й всяк,

Хоч життя і ранить душу…

Що поробиш?

Хай вже так!

 

 

*  *  *

Довкола сторожки лісної,

Що проситься в затишок снів,

Збираю насіння левкої

На схилах засинених днів.

Летять журавлі стороною

Під банею синіх небес,

І човен тече осокою,

Тече собі тихо до плес.

Прозоро отут і врочисто,

І променем річка горить,

І хвиля тут хвилі – намисто,

І сонше за обрій спішить…

І наче сніги тополині

Кружляють у світі чудес,

Повисли ключі журавлині

Під банею синіх небес…

 

 

ВОРОНА

А ворона кричить – просто страх:

Всі комори давно на замках…

Вже не чути скрипу підводи, –

Наступає пора негоди.

 

Мабуть, зиму вона не поборе.

Горе їй. Справжнє горе!

Ні зернини нема у ворони

І від стужі нема оборони…

 

 

*  *  *

Я забув,

Як коней запрягають.

А так хочу їх

Запрягти!

Копитами

хоч вбивають,

Та не хочу

Одійти…

Вже не раз мені

й перепало

Від коней –

Рижих, гнідих, –

Вони жалості

Не мали –

Били в зуби

І під дих.

Осідлав би я

Кобилку

І возив би сіно, –

Скільки міг!

А вже потім

Уштрикнув би вилку

Поросяті

Смаженім

У бік…

 

 

*  *  *

Віконце. Стіл. Половики.

            В віконці – вид ріки…

А чорні – як чорновики!

            А чисті – як чистовики!

 

Той час – незвична річ.

            Надворі тихо – нітелень.

Над річкою зоря – то, значить, ніч,

            А сонце – значить, день.

 

Але забуду ніч ріки,

            Забуду день ріки:

Мене присплять чистовики,

            Розбудять все ж чорновики.

 

 

ДОБРИЙ ФІЛЯ

І згадався, як на диво,

            Хутір той, що в лісі,

Там дрімає він щасливо

Серед хат у стрісі…

 

У хатині – збоку, зразу, –

Нарікань немає.

І без ванни, навіть газу

Філя проживає.

 

Філя любить всю скотину,

М'ясо зневажає.

Філя ходить у долину,

На сопілці грає.

 

Світ такий тут справедливий –

Не хочеться жити…

– Філя, чого мовчазливий?

– Про що говорити?

             Переклад з російської 

 

 

Г. КРАСНЄНКОВА 

 

ВІН ЖИВЕ

Здавалось цього вже не буде –

Сумного жаху і ганьби хреста…

О ні, не зможуть уже юди

Розп’яти нашого Христа!

 

Його, що воскрешав із мертвих,

Хто ізціляв і їх дітей.

Чому безумна сила стерла

Його із пам’яті людей?

 

Юрба уже забути вспіла

Чудес Його спасенні дні.

І вирок винести зуміла:

– Розпни Його! Розпни! Розпни!

                        Переклад з російської

 

 

 

 

 

АНАТОЛІЙ ГАЛЬЧЕНКО

 

*  *  *

Летить бджола

У свій медовий рай,

Дзвенять луги

Під важкістю росинок.

Що не кажи, а знай:

Єдина квітонька –

На тисячу травинок…

 

 

*  *  *

Летіли небом сутінки сумні,

А журавлям,

Що відірвались від землі,

Земним поклоном  кланялись

Земні,

Приковані до відер журавлі.                                                                          Переклад з російської

 

 

МАКСІМ БОГДАНОВИЧ

 

ТРІЯЛЕЙ

Як пташка в гінких тростниках,

Стрілою думка миготнула

І тут же зникла, потонула,

Як пташка в гінких тростниках,

Та все  ж душа її почула

І вже співа в таких словах:

«Як пташка в гінких тростниках,

Стрілою думка миготнула».

 

 

*  *  *

Ти не згаснеш, ясна зоряночко,

Ти іще осяєш рідний край.

Бяларусь моя! Країно-браночко,

Повстань, свободи шлях шукай!

 

 

 

*  *  *

Усе проходить – і радість, і муки,

Але будеш пам’ятати ти, –

Брови темні, ніжні руки

І волосся рядок золотий…

 

 

*  *  *

Бяларусь, твій народ дочекався

Золотистого, ясного дня,

Глянь: схід прокидається,

Скільки у храмах волі вогня!..

 

 

ЗАВІРЮХА

У бубни даху вітер б’є,

Гримить на нім, дзвенить-співає

І ллється спів усе міцніше, –

Гульбу ту справив пан Падвей.

У бубен даху вітер б’є,

Гримить на нім, дзвенить-співає,

Захурделило сніжне диво

І білопінну радість породило.

У бубни даху вітер б’є,

Гримить на нім, дзвенить-співає,

На вулиці гуляє хміль,

Гуде-п’янить всіх заметіль.

У бубни даху вітер б’є,

Гримить на нім, дзвенить-співає…

 

 

*  *  *

Колись дививсь на сонце я –

Аж сонце осліпило очі.

Мене не страшить темінь ночі, –

Колись дививсь на сонце я.

Нехай усі тепер почують,

Відповідь та ось яка:

Колись дививсь на сонце я –

Аж сонце осліпило очі.

                        Переклад з білоруської

 

АЛЄСЬ РЯЗАНОВ

 

*  *  *

Вибився із ритму часу –

падаю

у пропасть часу.

Кликав голос –

тому йшов…

І замовкав, коли прийшов!

 

 

*  *  *

Дощ накрапав

здалеку і з високості,

з’єднавши далеч і високість –

світле в погляді твоїм…

 

 

*  *  *

Поміж двома безоднями

мовчання

пульсує думка –

голос про майбутнє.

                        Переклад з білоруської

 

 

ЄВГЕНІЯ ЯНІШЧИЧ

 

ВЕСНЯНЕ

Гіркий запах полину,

Не вип’єш – не заснеш…

Забіжу і загляну,

Чим і як живеш?

 

Володар свята у лісах…

Сніг промине.

Знаю: оця весна розбудила мене.

 

Вже кінчається сон,

Тягнеться вгору бузок.

Молодий це мій день

Дзвенить, як перший струмок…

Переклад з білорусько

МАРЦЕЛІЮС МАРТИНАЙТІС

 

*  *  *

Моя душа не відає,

як їй надалі бути –

Вона, немов метелик,

не знає, чи підвладна

їй наука –

як бути дощем…

Дивлюсь на вируючу воду,

не пам’ятаю,

що означає не бути…

 

 

*  *  *

Коли я дерево, яке зрубають, –

Не робіть з мене колод

і колів.

Краще зробіть міст через

річку,

Хвіртку чи поріг,

Над якими стрічаються руки…

 

 

ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ КУКУТІСА,

випущеного на волю

а) не знаючи

знати

чого не дозволено

знати

б) не бачачи

бачити

чого не дозволено

бачити

в) не думаючи

думати

чого не дозволено

думати…

 

 

 

 

*  *  *

Ні, ти бачиш не мої очі!

Ти бачиш – горизонт,

що відділяє землю,

відділяючи небо.

Ні, ти не мої слова чуєш –

А, дослухаючись до

своїх думок,

вони тобі завжди

мій голос нагадують…

Переклад з литовської

 

 

ПАВЕЛ БОЦУ

 

ХОВАЮ СЛОВО…

Ховаю слово вітру під крило,

аби тобі все ж радісно було.

 

Послів я шлю на зустріч пісні чистій,

аби твій голос був пречистий…

 

аби тепер, ні в пізній час

не смів ніколи посварити нас,

 

аби у свята, навіть в будні

був голос твій, як голос лютні.

 

 

ПОБЕРЕЖЖЯ

А це місяця робота –

Море і небо

горняться до серця.

Чайки – наче різнорідні ноти –

Плюскають в морі, наче відерця…

Я на пристані, мовби на полиці,

Шукаю очима пташині гнізда.

Під час прибою  тебе бачу і птиці,

І краплі, що горять, наче звізди…

Переклад з молдавської

 

 

ЮЛІУШ СЛОВАЦЬКИЙ

 

ОСТАННІЙ ДЕНЬ…

Останній день, останній день –

Неначе птиці, пролітає,

І дуба висхлого вже пень

Від блискавиці знемагає.

 

А птиць почувши, лісовик

Почув говірку Батьківщини.

І духом зразу він поник,

Бо так далеко полонини…

 

Та враз немовби пень ожив –

У ньому соки забуяли.

Слов’янський бог у ньому жив,

І він хотів, щоб ми це знали.

Переклад з польської

 

 

АДАМ МІЦКЕВИЧ 

 

РОЗМОВА

Моя кохана! Та чи потрібна ця розмова?

Чи не найкраще нам радість поділити,

Щоб душу в душу перелити?

Буває, погляд більше важить слова,

Яке до серця долетить.

Дотла змарніє, згасне вмить…

Тебе кохаю – як намисто.

Тобі той сум – скорбота із скорбот.

Тебе любить – клянуся урочисто,

Свою любов я виявляю чисто…

Любитиму – хоч в летаргічнім сні,

Тебе прошу я: ти повір мені…

Вже ті вуста словами відболіли,

Тепер зіллємось ми вустами,

Аби серця нам полум’ям горіли

І нашу пристрасть ми вітали,

Щоб розмовляти нам обом повік,

Докіль для нас не згасне світ!..

 

МАЮ НАДІЮ…

            Кароліні Яніш

Коли птаство втече із вітрами,

А ще пісня нам на розлуку,

Хай радість буде між нами,

Рідний край – то нам на муку…

 

А пісню почуєш, згадай свого друга,

Цвітіння згадай гаїв тополине.

Ув моїм серці, знай, туга, –

Моя надія до тебе полине…

Переклад з польської

 

 

РАЙНЕР МАРІЯ РІЛЬКЕ 

 

РАДІЙ, КОЛИ ЗМОЖЕШ…

Скажи, як кохання пройшло?

Як іній на травах? Як сонця

тепло?

Чи то – як молитва? Чи скажеш?

Щастя від неба давно,

Як рідне слово і як знамено, –

Радій, коли зможеш!

            31.08.1986, Гойзерн

 

 

ВОНА В ЖИТТІ…

Вона в житті пригод не мала,

За роком рік – і так жилось,

Та раптом в душу їй запала –

Чи то любов, чи інше щось…

Як придивилась – то не стало, –

Лиш стрічка річки голуба,

Те, що найбільше хвилювало,

Була любові то судьба…

            1986

Переклад з німецької

 

 

 

 

 

ЙОГАН-ВОЛЬФАНГ ГЕТЕ 

 

ТИША

Тиша. Спокій. Море.

Неба синь, немов вода.

І моряк скучає поряд,

Сумно море огляда…

 

Вітру хвилі, знай, прозорі,

Даль тремтлива і німа.

На безкраїм синім морі

Хвилі жодної нема.

            1788

 

 

ОБІК

Дитино рідна, світе мій,

Для мене ти – весь світ.

Знайду тебе в юрбі людській,

Бо ти – кохання цвіт…

І коли ніч гойдає тишу –

Тобі поему щиру пишу.

            1786

 

 

МОЇ ПІСНІ

Ви радієте, як я,

Кожен час – мої пісні.

Моїх весен течія

Все співає день при дні.

 

Виглядаю спозаранку –

І без жартів, і надій.

Страчу, може, я коханку,

Що болить душі моїй.

 

Як співати у розлуці,

Коли з іншим кожен день?

Все ж тебе згадаю в муці,

Як співали ми пісень.

            1767

*  *  *

Невже була? Не бачив я

Твого волосся золотого.

Мойого зору течія

Тебе минула, як до того.

 

Та певен я: мені простиш,

Як вже не раз було прощала.

Вернусь до тебе, аби лиш

Нікого ти уже не мала…

            1823

 

 

ПАЖ І МЛИНАРКА

ПАЖ:

Куди ідеш?

Млинарко, зачекай!

Як звешся ти?

МЛИНАРКА:

Лізою зовуся.

ПАЖ:

Куди ідеш

З граблями на плечі?

МЛИНАРКА:

На сіножаті йду –

Із дому.

ПАЖ:

Ідеш сама…

МЛИНАРКА:

Невже у цім біда?

Треба хапнути сіно.

Он, бачиш, сад –

Там спілі груші.

Смачні такі – що аж!

ПАЖ:

Чи є альтанка там?

МЛИНАРКА:

Їх є аж дві –

З обох боків, щоб знав…

ПАЖ:

Тоді удвох ходімо,

Там відпочинем

У полудень жаркий,

Де затінок від листя.

МЛИНАРКА:

То все казки! Що, ні?

ПАЖ:

Обіймеш, так?

МЛИНАРКА:

Ніколи!

Млинарку годі цілувати…

Поцілую – усі будуть знати…

А одіж, що гордо носиш,

Білою стане…

Ні, не тре′ жалю,

Я мірошника маю собі,

Я його щиро люблю, –

Отака вість тобі!

            1797

Переклад з німецької

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Обновлен 17 июл 2015. Создан 16 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником