ТАБУ НА ІМЕНА




                                                              ТАБУ НА ІМЕНА
                                                                    (Репліка)
                                                                                    «Було колись...                                                                                     Та що не минає?..»
                                                                                                                                          Т. Шевченко
21 лютого ц.р. народний часопис «Нафтовик Борислава» відсвяткував своє 70-річчя. Про становлення газети «прозвітував» редактор Роман Соловчук – статею «Вісім тисяч кроків нашого видання» /Н.Б. № 19-20 від 13.02.2010/.
Автор статті «ретельно» перелічив редакторів та журналістів, котрі, як він вважає, «через газету творили частину історії Борислава...» Так, згадав журналістів – та чи усіх? Ні, не всіх. «Забув» про Дмитра Дмітрієва, Анізію Онищак, Василя Становича, Тетяну Шеремету, Ярослава Дзіндзя, Івана Шведа, Ярославу Середницьку, В’ячеслава Цвєткова, Андрія Грущака, Богдана Британа, Богдана Драгуша, Наталку Кучер, Івана Даціва, Петра Магура, Ніну Чернишову, інших.
Правда, не забув згадати і привітати /еге ж, своя сорочка ближче тіла!/ кохану половину – Дарку Соловчук-Охаб, – окремим абзацом!.. – Усі, кого назвав, – це, мовляв, кістяк колективу «Нафтовика Борилава». На жаль, «кістяком» не стали ті, на чиї імена «волохата» рука Р. Соловчука наклала табу. Вони що, «не творили частину історії Борислава?» Га? Ото така, як бачимо, суть соловчуківської доброти і правди!.. Просто-таки галанівська суть! Більшовицька правда!..
Втім, далі автор статті заспокоює: «На початку червня – День журналіста. З Божою (котрого Бога – «так званого»?! – як він колись писав...) допомогою і відзначимо свято разом. Разом?.. Так?! Цікаво, чи так само, як до цього разу?!
На жаль, кінець 80-х та 90-ті роки – період відновлення Української Державності – очільник газети оминув. Чому? Зрозуміло – чому. Бо треба було назвати імена тих, з ким йому нині не по дорозі... Не з їхньої вини, прецінь. А ще й тому, що в часи совєцької імперії він по-галанівськи гостро опльовував усіх, кому була дорога Україна, не одному патріотові поламав долю...
Еге ж, несправедливо повівся Роман Іванович. Несправедливо, якщо, звиняйте, не підло! Але нічого: минеться і це. Як кажуть, Бог йому суддя! Через свою продажність, захланність і скупість він позбавив себе у людей честі й любові. І Неба Господнього – теж!..
І ще одне. Соловчукові «партнерські» оклики: «Будьмо разом!» та «Будьмо дужі!» – й ламаного гроша не вартують! Це фарисейство – не більш! Бо газета, підім’ята ним, давно заангажована його, Соловчука, «мискоборним» сімейством та непомірними апетитами особистих інтересів.
Звичайно, було би не зле, якби Роман Соловчук пішов на пенсію (а вона, пенсія, в нього ого-го значуща яка – аж 4100 грн.) і нових гріхів собі не робив, бо навіть «доктор [Святого] Богословія» йому, словоблуду, їх перед Господом не відмолить! Так, так, не відмолить, бо місце у пеклі йому, грішнику, давно забезпечене! Через його затятий атеїзм та галанівську розправу над Українськими патріотами.
Схоже, як приречені перед смертю хапають, як риба, повітря, так і Соловчук зі всіх сил за керівне крісло хапається. Так, хапається, хоч вже «соціально захищений»! Так, захищений, і то досить солідно: 5-ма тисячами гривень – із доплатами!
Але нічого, нічого... Таки станеться так, що народний часопис очолить інша людина – порядна і чесна, а його, славолюбця, ніхто навіть і добрим словом колись не згадає.
Ади, будьмо певні, що так – не згадає...
«Своя справа»,
№ 1, квітень 2010 р.



Создан 16 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником