ФАРИСЕЙСТВО РОМАНА СОЛОВЧУКА




                                          ФАРИСЕЙСТВО РОМАНА СОЛОВЧУКА
У «сімейній рептильці», якою є нині, на жаль, часопис «Нафтовик Борислава», надрукована досить «поважна» інформація, заголовок якої такий: «Ігор Нижник – лауреат конкурсу імені Мирона Утриска» (№ 72, 12 вересня 2008 року).
Цікаво, що на першому плані фіґурує лише І. Нижник. Чому? Адже він тепер лише трохи бориславець, а більше – киянин! Правда, наприкінці згадані ще й інші конкурсанти – Євген Титикайло та Ольга Сидорак.
Так, згадані. Але як? Ігор Нижник став лауреатом за книги «Легенди гір» і «Корона». А твори останніх, як пише Роман Соловчук (він автор замітки. – А.Г.), «відзначено дипломами різних ступенів»... Чому було не сказати, що Є.Титикайло та О.Сидорак нагороджені дипломами відповідно першого і другого ступенів? До того ж, можна було назвати і їхні книги, що удостоїлися такої високої честі. Не назва! Спеціально, ади!
І ще одна цікавинка. Р.Соловчук пише: «І радісна новина: наш краянин (І.Нижник. – А.Г.) став лауреатом цього конкурсу». Бачите, автор радіє з приводу лише І.Нижника, котрий, по суті, не є «нашим краянином», бо народився у с.Добрівляни Дрогобицького району. Чому не стали «радісною новиною» для Р.Соловчука
(і для читачів!) справжні бориславці – Є.Титикайло та О.Сидорак? Оце вже загадка... Позаяк, а фразою «... на конкурсі відзначено і твори Є.Титикайла та О.Сидорак» автор трактує згаданих бориславців та їхні книги, – як другорядну подію... Зважте: одна буква «і», а яку має силу! Зневажливу силу...
Втім, Р.Соловчук кривить давно грішною душею, коли пише, що «це вже друга така висока відзнака у Бориславі...» Не забув автор нагадати, що «минулого року відзначено нею і роман Р.Соловчука «Барабський міст». Отже, виходить, що перша висока відзнака у Бориславі – це роман Р.Соловчука! Ось така арихметика!
Нічого собі! А хіба книги Євгена Титикайла та Андрія Грущака у 2005 році не були відзначені у Бориславі першими? І... дипломами першого ступеня. А ще торік вони нагороджені Почесними грамотами – за значні досягнення у літературно-мистецькій творчості та громадсько-суспільній діяльності, поіменовані достойниками «Золотого фонду Бойківщини». Чомусь не говорить про це Р.Соловчук – свідомо, умисно, а, може, вже старчеську пам’ять має?..
Ще одна деталь. Чомусь «золотоперий» галанівець не спромігся назвати ще одного цьогорічного володаря диплому першого ступеня – Андрія Грущака... Чому? Може, А.Грущак уже не бориславець, чи, може, в Безмежжі?!. Ну, й діла, знаєте! Мабуть, образи чи заздрість душать чоловіка... Однак я глибоко переконаний, що особисті образи, які б не були між людьми, не повинні домінувати над доконаним фактом незаперечної істини та фактом об’єктивної правди. У засобах масової інформації, звичайно.
У дипломі І.Нижника чомусь не догледів Р.Соловчук, що літературний (треба: літературно-мистецький. – А.Г.) конкурс був не XI, а XII! Втім, у тому нічого дивного немає, адже полум’яний «правдолюб» ще не стільки прикрих блудів наробив у своїм антиукраїнськім «історичнім» романі «Барабський міст», які колись досить фахово «виловили» Євген Титикайло, Роман Пастух і автор цих рядків (дивись книгу «Золотоперий» підголосок» – Дрогобич, «Посвіт», 2007). Не кажу вже про силу-силенну помилок у газеті, яку редагує тов. Соловчук. Є купа помилок і в книгах, що видає видавництво, яке Р.Соловчук заснував при «Нафтовику Борислава» – як запасний трамплін, коли вийде на пенсію. До речі, різноманітна продукція – книги, реклама, агітація – друкується на цифровому дублікаторі «Duplo», який закупила Бориславська міська рада виключно для видання газети. Отака петрушка, знаєте. Позаяк у Р.Соловчука все виходить з точністю до навпаки: те, про що він пише, – абсолютна і неспростовна правда... Альтернативній думці в газеті – зась! Не можна!!! І то не дивно, адже міська газета давно вже «окупована» «сімейним підрядом» Соловчуків: Романом – чоловіком, Дариною – дружиною, Наталею – донькою... При цьому журналісти Євген Титикайло, Андрій Грущак, Тетяна Шеремета, Ніна Чернишова та В’ячеслав Цвєтков ось уже роками не мають змоги будь-що надрукувати у виданні, в якому багато років пропрацювали. І яких вірний ленінець виставив, як непотріб, готуючи місце для своєї родини... Чому так сталося? Бо там «господствує» колишній товариш, а нині пануньо Соловчук! Незмінний і непотопаючий... Скажіть, хіба це не фарисейство, га? Не цинічний диктат?!. Пора в Президенти!
Що ще додати? Шкода, звичайно, дуже шкода, що представники «четвертої влади», як ото лікарі, не приймають присяги на дотримання абсолютної правди і бездоганної журналістської етики. Якби так було, то Роман Соловчук, певен, давно би позбувся не лише керівного крісла у газеті, але й щомісячної багатотисячної зарплатні, яку він сам собі нашкрябує перед майбутньою пенсією держслужбовця...
І насамкінець. Прикро (ще й як!), що такого горе-журналіста, яким є насправді Р.Соловчук, підтримують не тільки посткомуністичні ортодокси, але й національно-патріотичні сили Борислава, а також демократична міська рада, яка є засновником і «донором» наскрізь соловчуківської газетки. Газетки тепер сірої та суціль нецікавої. Такої, у якій рука редактора – владика.
Так, прикро, дуже прикро, панове!
Р.S. Відомо, що на наступний рік знову мають затверджувати редактора народного часопису «Нафтовик Борислава». Подейкують, що теперішній редактор так трясе портками – що аж! Йой, хоч би затвердили... Ляже, як хвойда, під кожного, аби лиш затвердили!.. Заради посади ляже!
Гадаю, теперішній депутатський корпус та виконком міськради виправлять помилку своїх попередників: звільнять газету від «сімейного підряду» і призначать редактором нову людину. Тим більше, що є з кого вибирати! Ігоря Юринця чи Петра Магура, наприклад. Можуть знайтися й інші кандидатури – з числа тих, хто живе або жив у Бориславі, а тепер працює в інших містах.
«Тустань»,
№ 27, 23-29 вересня 2008 р.



Создан 16 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником