НАКЛЕПНИК, АБО ХТО Ж ТИ НАСПРАВДІ, ТОВАРИШУ СОЛОВЧУК?




 НАКЛЕПНИК, АБО ХТО Ж ТИ НАСПРАВДІ, ТОВАРИШУ СОЛОВЧУК?
                                                    
Перед нами дві публікації в одній і тій же газеті. Перша – «Пан Іван в «оборонцях» («Нафтовик Борислава», 26 лютого 1981 р.), друга – «На Срібній Землі почав будувати Вкраїну» («Нафтовик Борислава», 7 грудня 2005 р.). Автор один і той же – Роман Соловчук.
Дві статті про одну і ту ж людину – Івана Стебельського. Без сумніву, великого патріота, громадського діяча, мецената, якому судилася у житті складна доля.
Але все по порядку.
У першій статті автор жорстоко таврує свою жертву. Виявляється, Іван Стебельський – і поліцай, і український буржуазний націоналіст, і перевертень, і душогуб...
А щоб не бути голослівним, подам витяги зі згаданої статті. Ось вони.
Під час війни «Іван Стебельський у гестапівському галіфе, в начищених до блиску хромових чоботях, тільки піджак був іншого покрою, але також із німецького краму». Ого-го! Як бачимо, Р. Соловчук з І. Стебельського «ліпить» образ не те що поліцая, але й гестапівця... Інші в’їдливі авторові мазки: «На другому поверсі будинку (на вулиці Панській. – А. Г.) досить часто збирався всілякий націоналістично-фольксдойчерівський збрід...». Схоже, там був й Іван Стебельський. А як йому там не бути? Своя ж братія, своя... Отака «свята» логіка Р. Соловчука!
Читаємо далі: «Стебельський-Вінтер розгорнув велику «оборонну» (за кордоном, звісно. – А. Г.) діяльність. Членами і членкинями його комітету «оборони прав людини» стала теща, дружина, діти». Бачите, у колишньому СССР права людини ніколи не порушувалися...
Ще один штрих, що характеризує «нелюдськість» І. Стебельського: «Панові Іванові так було приємно дивитись як убивці з райтерцугу прив’язували до кінських хвостів дітей і волоком тягли по бруківці. Ріка крові текла по дорозі...» Йой, той І. Стебельський – сатана, а не людина!.. То ще й того добре, що сам автор статті дітей до хвостів не прив’язував. А що «так і було» – немає сумніву... Бо Р. Соловчук, що народився в 1949 році, був ніби свідком цього страшного злочину. З далекої Гуцулії він, пуцвєрінок, бачив, що діється у бойківському Бориславі. До речі, він, Соловчук, навіть знає, що «за доносом агента Вінтера (вигадане псевдо І. Стебельського. – А. Г.), який принюхувався, придивлявся, випитував, кому не до вподоби «новий порядок», розстрілювали комсомольців, активістів нового життя, де тепер виріс будинок Палацу урочистих подій». Коли-коли виріс – тепер? Боже, та ж ця будівля ще за Польщі стояла! І розстрілювали енкаведисти...
Отак, пане Іване. Перепало Вам на горіхи. Ой, перепало!.. Втім, Ви не один такий, бо «Не один такий пан Іван на Заході, догоджаючи своїм хлібодавцям, ллє бруд на нашу дійсність». Але «нічого з того не вийде, бо «надувні качки», якими вони (колишні бандерівці і теперішні відщепенці-дисиденти – вислови Р. Соловчука. – А.Г.) наповнюють радіоефір, лопають, як мильні бульки, під промінням нашої великої правди». Тепер зрозуміли? Зрештою, що тут розуміти – усе як на долоні... Совєцької правди...
А тепер час перейти до іншої статті – писаної аж через 24 роки. Так, так, тим самим автором, себто Р. Соловчуком. Нагадаємо її заголовок: «На Срібній Землі почав будувати Україну». Цікаво, чи й тут Іван Стебельський-Вінтер – буржуазний націоналіст, душогуб? Ні, тут Соловчуків Іван Стебельський вже зовсім інший. Він – патріот, меценат, великий українець. Чому така діаметральна переміна у свідомості автора? Може, тому, що запахло американськими «зеленими», га? Бо ж не один раз пан Іван долярами рятував і Україну, і Борислав. Рятував навіть і «Нафтовик Борислава» – та чи ці гроші використовувалися за призначенням?.. Ні вони, осідали в кишенях пасквілянта.
Та, як мовиться, перейдемо до діла. А ще який тепер І. Стебельський? Цілком позитивний. «Власне, із двадцять першого року, – пише автор, – й починається бориславська біографія Івана Стебельського. Він був дрогобицьким ґімназистом. Колишній полковник УГА (треба Січових Стрільців. – А. Г.) Іван Чмола, соратник самого Євгена Коновальця, – він вплинув на юнака таки якнайбільше». Ага, будь і тут мудрий?! У памфлеті «Пан Іван в «оборонцях» – чомусь про це автором не сказано. Як не сказано й про те, що Іванові Стебельському (коли відвідав Батьківщину. – А. Г.) дуже забаглося побувати у ґімназії, в якій він «став національно свідомим юнаком». Бачите різницю, ні? Герой публікацій вже не націоналіст-душогуб, а національно свідомий... Крім того, ми довідуємося, що І. Стебельський і січовим стрільцем був. Дивно, чому раніше тов. Соловчук цей факт приховував? Мабуть, своїх хлібодавців боявся, чи що? Ну, бійців «жєлезного» Фелікса...
Так, то правда, що Іван Стебельський ще й магістер економіки, Мюнхенський університет закінчив. Зі слів автора другої статті, «він – один із найбільших меценатів нашого Бойківського Підгір’я – ґімназії, просвітян, культури. Як правда і те, що Івану Стебельському присвоїли високе звання «Почесний громадянин Борислава». Від себе скажу, що І. Стебельський був одним з ініціаторів й організаторів побудови пам’ятника жертвам Бабиного Яру в м. Денвері (Колорадо, США). Про це Р. Соловчук не сказав – мабуть, не знав. Наприкінці статті автор (уже єлейно) віншує: «Многая літ, Вам, пане Іване, міцного здоров’я, добра від людей і від Бога!» Потішно: затятий атеїст згадує Бога...
Дивно: Іван Стебельський з подачі Соловчука чорт і ангел – в одній особі. Чи це так можливо, га? Ади, для борзописця-галанівця усе можливо!
Насамкінець дозволю собі запитати: хто ж ти насправді, товаришу Соловчук? Наклепник чи правдолюб? Колись, тепер – хто? Скажи, не соромся... Скажеш, ні? А як ні, то хоч покайся. Перед Господом Богом покайся. І перед народом своїм.
Покайся, бо пора вже. Пора! Бо скоро та, з косою, прийде, еге...
«Тустань», № 56-57,
27 листопада – 3 грудня 2007 р.
«Золотоперий підголосок»,
«Посвіт», Дрогобич, 2007 р.



Создан 16 янв 2013



  Комментарии       
Всего 1, последний 2 года назад
Теодор Звільський 18 мар 2015 ответить
Звичайно в радянський час пан робив такі статті для того щоб пройти по драбині, навіть, цілком вірогідно, треба було йти по трупах і здійснювати зраду проти підпілля УГЦ зокрема. Але, ж шановний поете! незабувайте, що історики знайшли німецькі реєстри у Національній бібілотеці в Берліні, де сотні українців фігурують у погромах проти євреїв? Такі речі були і в Польщі, і Внімеччині і всюди. Це називалося колабораціонізм. Термін визнаний на сьогодні. Пардон, але документи німці ніколи не фальсифікували так завзято, як пан про якого ви написали( Вчіться писати історію в істориків, а не в Романа пастуха!
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником