«БОРИСЛАВСЬКИЙ ІЗМАРАГД» – У МОГИЛІ




                               «БОРИСЛАВСЬКИЙ ІЗМАРАГД» – У МОГИЛІ
                                                                  
Ім’я редактора газети «Нафтовик Борислава» більш-менш відоме – у Бориславі, Дрогобичі, Львові і трішечки у Києві. Окрім того, воно, це ім’я, «зависло» і в Інтернеті – книгою «Золотоперий» підголосок». На жаль, журналістська та видавнича діяльність Романа Соловчука абсолютно непередбачувана: часто-густо ставить перед нами безліч тупикових запитань, на які не завжди знайдеш адекватну відповідь.
Ось одне з них. Наприклад, шість років тому побачив світ літературно-мистецький збірник «Бориславський ізмарагд» («Відродження», Дрогобич, 2002), Боже милий, а галасу скільки було, а хвальби якої – світ такого не видів! Про Соловчука як упорядника голосили майже усі засоби масової інформації. Скрізь анонсувалося лише одне-єдине прізвище: Соловчук! Соловчук! Соловчук! (Та й то зрозуміло, адже має чоловік не просте, а галанівське «золоте перо»...). Він, Соловчук, і редактор, він, Соловчук, і упорядник, він, Соловчук, і біограф! Про ще одного упорядника, співавтора та біографа, Івана Шведа, ніде – ані слова! Чому? Бо імідж був потрібен лише Романові Івановичу, аби міг утвердитись як видатний письменник сучасної України.
Природно, виникає цілком закономірне запитання: а де ж наступні номери згаданого збірника? Мали б, звісно, бути, адже, кажуть, що з цього ніби були непогані прибутки... Бо навіть співавтори збірника мусили випорожнити свої кишені, аби собі його купити. У редактора, звісно. Отого кололітературного прихвосня.
Так-так, не появились інші номери. Чому? Адже Р.Соловчук обіцяв, що вони обов’язково будуть! До того ж, більш об’ємні та якісно кращі, ніж попередній. Що ж, то були, як з’ясувалось, обіцянки-цяцянки. Схоже, віз ентузіазму, на якому їхав тов. Соловчук, загальмував... Чому? Оте «чому», власне, і є для багатьох загадкою.
Звичайно, таємницю невиходу подальших номерів «Бориславського ізмарагду» Р.Соловчук сам, звичайно, ніколи не пояснить – не такий він чоловік. А коли так, то мусимо із тим самі собі дати раду. А як? Хіба що певними припущеннями.
Перше. Либонь, не вийшло тому, що у наступних номерах мали би бути твори трьох «опальних» літераторів – Євгена Титикайла, В’ячеслава Літописця (Цвєткова) та Андрія Грущака, з якими редактор «Нафтовика Борислава» давно побив горшки чисто людських взаємин. До речі, яких підступно і хвацько викидав, як і свого колишнього шефа Адама Єзерського, із міської газети. Як, прецінь, виживав Івана Шведа, Тетяну Шеремету, Богдана Британа – журналістів провідних і обдарованих. Кажуть, тепер затіяв непримиренну війну із Ніною Чернишовою та Петром Магуром. Останньому прямо сказав: «Не подобається – пиши заяву!»... Чому такий тиск на журналістів? Мабуть, тому, аби у штаті редакції зберегти свою дочку, професія якої вчитель музики, хоч усім бреше, що вона філолог… Отакий хитромудрий чинуша, знаєте...
Друге. А може, вихідець із Гуцульщини не мав чогось суттєвого, крім «Барабського мосту», запропонувати до наступного номера, га? Та ні, наче мав... Колись-бо один журналіст, показавши мені Соловчукові оповідання, просив, щоби я, як літературний критик, дав їм фахову оцінку. І що б ви думали? Обидва ми зробили один і той же висновок: твори – сірі, нудні, штубацькі!
Тоді-то Роман Соловчук замість оповідань «закапав» уривочком зі свого «знаменитого» роману «Барабський міст». Правда, у збірнику появилась ще одна бутафорна побрехенька «Первісток» – із циклу «Сокровенне». Напевне, ця побрехенька мала би підсилити моцні здібності автора.
На жаль, чимало творчих людей Борислава через «бредові» примхи Соловчука-упорядника не потрапили до збірника. Це, зокрема, Володимир Копись, Роман Тарнавський, Олег Микулич, Анастасія Закидальська, Ігор Мельник, Віра Каморіна-Штих, Валерій Євстєхєєв та інші. Не представлений і гурт «Барабський міст» та інші співаки. Журналісти редакції намагалися переконати Р.Соловчука, що не гоже так поступати. Проте він вперся, як віл: ні і ні! Мовляв, їхні твори безбарвні, сирі, поверхневі... Зате редактор газети «засвітив» себе у кількох іпостасях – як літератор, як біограф, як мистецтвознавець... До того ж, його авторство у змісті збірника зазначене аж тричі! Хочеться запитати: хто дав йому право позбавляти людей про себе творчо заявити тих, хто немало прислужився історії, краєзнавству, культурі рідного міста?
Так, є ще кілька здогадок щодо невиходу збірника «Бориславський ізмарагд». Можливо, цифровий дублікат «Duplo», друкуючи заробітчанську продукцію, не витримує надмірного перевантаження. А, може, така діяльність вже замало приносить прибутків?.. Хто його зна – може.
Та якби там не було, але з усього видно, що «Бориславський ізмарагд» нині вже не над могилою, а давно у ній... І навряд чи колись «воскресне»... А навіщо? Адже журналіст Роман Соловчук, як спритний ділок письменником став – бодай у відділі кадрів та у Довіднику Спілки.
А ще «Нафтовик Борислава» (є таке побоювання!) може бути закритий – як редактор вийде на пенсію. Натомість на повну потужність запрацює Соловчуківське приватне видавництво «Карпатська Брама». На міськрадівській оргтехніці запрацює. Досвід уже є, адже на ній надруковано понад десять книжок. І різних авторів.
Так що будуть і гроші, буде і слава, буде і пиха – геть усе для однієї особи чи, пак, однієї сім’ї. Сім’ї з-під Коломиї, що давненько звела собі тепленьке кубельце у благородному Бориславі.
«Тустань»
21-27 жовтня 2008р.



Создан 16 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником