ЦВІРІНЬКАЮТЬ «ГОРОБЦІ», А ТИ, ХЛОПЕ, ВІР…




               ЦВІРІНЬКАЮТЬ «ГОРОБЦІ», А ТИ, ХЛОПЕ, ВІР…
                                             (Фейлетон)

Ой, правдиве, куме, народне прислів’я: «Не мала баба клопоту, то си купила пацьи...» Ну, чи не суща то правда, куме, га?
Не мав би си клопоту і редактор газети «Нафтовик Борислава» Роман Соловчук, якби си той «гісторичний» роман не встругнув – «Барабський міст» називає-сі. Правда, до того його ж «дітищами» були, кумцю, аж дві «Грімниці»: повість та роман. Уривочки з повісті «Грімниця» були «напечатані» у «кишеньковій» газетці редактора. Ну, в тому ж таки «Нафтовику Борислава», – так (№№ 109-122, вересень-жовтень 1982р.).
Згодом «Грімниця», але вже як роман, мав, кумцю, вийти у 1992 році у видавництві «Радянський письменник». І слава Богу, що не вийшов, а то би прогримів і автор, і той роман. Не вийшов, хоч Р.Соловчук добру половину гонорару все-таки хапнув. Любить чоловік гроші! А ще дармові...
Не вийшов, бо про «золотий вересень – 39-го» він, знаєш... Видавці, мабуть, чуби собі добре чухали, аби не пустити книгу в світ! Безбарвна книга оця, антинародна... І добре зробили. Гадали: може, пан Роман колись ще щось гідне напише і моцним письменником стане... Подумали, кумцю, отак, і «Грімницю»-роман зразу – під ніж! Зарізали. Як когута, знаєш.
Дак ні, у Романа Івановича, знаєш, характер не той: ніяк не заспо­коїться на досягнутому. Переробив, значить, «Грімницю»-роман на «Барабський міст» – теж роман. Довго переробляв: кажуть, двайцять літ старався... Тепер «Барабський міст» не просто роман, а ще й «гісторичний», хоч, правда, там справжньою історією і не пахне.
У тому ж таки «Нафтовику Борислава» (№79 від 14 жовтня 2005р.) появився уривок з нового, тепер вже «історичного» роману «Барабсь­кий міст» – на дві сторінки: третю і четверту. Що ж, читайте, люди добрі, читайте! Твір добротний, якщо не геніальний. Читайте! Про Борислав писав і Іван Франко, і Стефан Ковалів, пишу і я, Роман Соловчук. А як пишу – порівняйте. Може, не так пишу, але майже так. Як ті ж Франко і Ковалів. Я – класик, гей! Де ще такого знайти, як я?..
І порівняли люди – хто як. Одні, знаєш, куме, в писанині уздріли краплю таланту (все ж «капає» чоловік...), інші, звиняй, куме, навсібіч плювалися... Як чому? Бо роман цей, як жид, – неправдивий, з багать­ма неточностями і перекрученими фактами. А щодо стилю, мови – то вже мовчу, куме. Сам прочитай, якщо зможеш. Марудно і сіро написа­ний. По-школярськи, ага. Аж нудить...
Хе, питаєш, а де його, той роман, взьити? Скажу: хіба що, куме, у двох провідних журналістів – із Дрогобича. Але і від них, куме, манни не жди, бо роман не покажуть. Бо нащо їм, бідолахам, безробітними бути, а ще у судах лавки витирати? Споднями, ага. Так-от, куме, «Барабський міст» таки світ ввидів. Ні, не у Львівсь­кому видавництві «Кобзар», а у редакції таки народного часопису «Нафтовик Борислава». Гой, добре, куме, що робота тота у Бориславі робилася: набір тексту, складання – робота дружини автора книги, ко­ректура – дочки, а от анотація, зміст – то вже мудрація самого пана Ро­мана, звісно. «Кобзар» – лиш для форми!
Ага, забув сказати, що надрукована книженція ся на редакційному цифровому дуплікаторі «Duplo». Із видавництва «Кобзар», куме, автор роману хіба ISBN та ББК взьив – все! Нічого більше! Капурис!
Може, вже досить, куме, га? О, якщо хочеш слухати – слухай Ось той же, куме, «Нафтовик Борислава» – №96 за 14 грудня 2005р. У ньому, знаєш, великий «анонс»: «Барабський міст» читають і оцінюють у Львові”. Знаю, спитаєш, а чому лиш у Львові? Не поспішай! Далі читаю: «Минулої п’ятниці у Львові, у приміщенні актової зали облас­ної організації Спілки письменників України, відбулася презентація історичного роману бориславця Романа Соловчука «Барабський міст...» І так далі. Наприкінці – дрібненький підпис: «власна інформа­ція».
Ге, прочитав я, знаєш, куме, сю «власну інформацію» (Соловчука, себто) – і за голову взьивсі: чому ж то тов. Соловчук не згадав за застіль­ну «імпрезу», яка перед тим відбувалася у редакції рідної йому газети? Була ж вона, була – із пишною радістю, скромним самохвальством, ріжними напоями.
Куме, та зачекай трохи. Чекай. Ось читачеві, мов грім на голову, нова писанина. У тій же газеті (№98 від 21 грудня 2005р.).
І, бач, той самий заголовок «Барабський міст» читають і оцінюють у Львові». Знову спитаєш: чому у Львові? А тому, куме, що ні у Бориславі, ні у Дрогобичі, ані у Трускавці і Стебнику «Барабського мосту» зі свічкою не знайти. Кажуть. його можна придбати на різних там підприємствах.
Хочеш – маєш, із підписом автора, але за «двайцятку». Подейкують, що навіть не показав свого роману п. Соловчук ні бібліотекам, ні кни­гарням, ані поважним міщанам. Лише у торбі показує. Отій, що до грізних «кумів» ходив... Не раз і не два!
Знаєш, отакі-то справи, мій куме. А ти як гадав? Га? Ото письмен­ник! Ото роман! До речі, із тої ж газети дізнаємося, що всі, хто був на «імпрезі» у Львові, «Барабський міст» (ну, і автора – теж) трохи хвали­ли. Хто як, але хвалили.
Оден, читаю, професор журналістики зізнається: «Я цей роман уважно передивився. Навіть прочитав декілька десятків сторінок...» Чуєш? Недочитав, значить... Мабуть, зрозумів, що щось в тому романі не те, куме, не те... Далі слухай: «... Я більше буду говорити не стіль­ки про роман, як про Романа Соловчука. Його добре знаю. Знаю чудо­во, як порядного журналіста (ого, куме, ого: порядного!). Хоча ці два слова – «журналіст» і «порядний» – не завжди стикуються.» Ой, правда це: не стикуються... А чому – знаєш? Куме, ти слухаєш, ні? Ось: «Що­до роману скажу таке: наскільки я пробіг очима... «Барабський міст», я назвав би його соціально-побутовим романом.» Чув, куме, га? Пробіг очима... І, значить, не гісторичний він, той роман, а соціально-побутовий.
Інший професор того ж таки університету (однокурсник Р.Соловчука) підказав романісту, що Клим Гутковський «очолив не товариство «Січ», а власне Січових Стрільців». Його, професора, при­кінцеві слова такі: «Сподіваюся, що Роман подивує нас ще одним тво­ром». Чуєш, куме: подивує... Але, знай, дива – різні бувають! Досить одного дива!.. Аби останнього!
А от один прозаїк і собі встругнув. Так, так, куме, таки встругнув. Ось слова його: «Я схильний бачити українського письменника більше не як майстра (мабуть, у романі «майстра» так і не побачив), а як... громадянина, сина своєї нації, який думає, як свій народ, свою націю захистити». Отак-то, куме, отак: захистити... І «захищав» свою націю п. Роман: коли – підлим словом на партзборах, коли – галанівським «золотим пером». А ще міг би, може, й «сокирою»... Були ж у його памфлетах «головорізи», «сокирники», «бандерівське охвістя».
І далі, куме. Слухай: «Я написав рекомендацію Р.Соловчуку у Спі­лку письменників України. І не покривив душею – він цього заслуго­вує...» – отаке-то каже відомий прозаїк. Ну, як ти, куме, на це, га ? А я-си га­даю, що не «дотягає» роман Соловчука до Спілки – ні змістом, ні те­мою, ба навіть мовою. Правда, і там, він собі своїх «коришів» має!
А от один найчільніший в області журналіст Р.Соловчуку ось що проспівав: «І ось сьогодні для одного нашого «бойового штика» (чуєш, куме: «бойового штика» – як у Галана) закінчується ера журналістська і розпочалася письменницька: віднині Р.Соловчук споживатиме хіба письменницький хліб...»
І далі той журналіст каже: «На превеликий жаль, письменником Р.Соловчук буде за сумісництвом, бо сьогодні від літературної праці на хліб не заробиш»... Отакої втнув, куме. Тепер-бо, куме, знаєш, який хліб їстиме п. Роман? Він вміє не тільки їсти, але й заробити на ньо­го...
Ага, ще одно, куме. Порівняв один пан зі Львова «Барабський міст» із «переношеною» дитиною, яка «завше має більшу вагу, ніж інші ді­ти». І далі: «І ми можемо потвердити: «переношений» роман Соловчука має велику художню вартість». Так, так, роман таки «переношений» – аж на двадцять років... Сюжет кілька разів перемотаний... Кажуть сім-вісім...
Йой, куме, як у воду дивився той пан. Бо роман свій писав п. Ро­ман майже чверть століття! Теперішній «Барабський міст» мав собі, правда, посестру – «Грімницю», яка теж, знаєш, «переношена»... Оту, що на роман перемотана...
А один львівський поет змотовилив таке: «Барабський міст» напи­саний у кращих традиціях нашого реалізму». Ну, куме, він просто під­тягує Р.Соловчука до І.Франка та, знаєш, і до С.Коваліва, тобто до кла­сиків. Ще й закликає новоспеченого романіста «боротися за українську душу, за українське слово». І...боровся п. Соловчук, ой, боровся – і за слово, і за душу... Майже сокирою... І все проти «мізантропів», знаєш, проти українських буржуазних... І – проти Бога!..
Одна симпатична леді теж хвалить роман: «Дуже гарно виписано епоху, середовище». А чому б ні? Мав же святу можливість Р.Соловчук той Борислав, як «галицький Вавілон», вивчити – ну, у ге­ніальних творах Франка і Коваліва. Далі пані поетеса робить далеко­сяжні висновки: «Пропоную керівництву відзначити Р.Соловчука пре­мією... (не Шевченківською часом? – А.Г.). Ну і, само собою, Р.Соловчука треба прийняти у Спілку». А ти, куме, як гадаєш: вартий той «Барабський міст» Спілки? Га? Я впевнений: не дотягує!
Інша пані заперечила згаданому нами пану-професору: «Барабський міст» не «соціально-побутовий», а «соціально-політичний». Як на мене, куме, він, роман цей, і не той, і не той, тим більш не «історичний». Він – хвора уява автора... і несусвітня плутанина, яку світ не видів.
Ага, забув. Згаданий раніше мною прозаїк рекомендує «Барабський міст» передати керівництву Київської Спілки: «Зробити все для того, аби роман Р.Соловчука могли придбати на сході України. Таку книжку прочитають – і не один задумається...» Над чим, куме, задумається – хоч знаєш? Можливо, куме, над тим, що навколо керівника «невиди­мого фронту» політв’язнів Федора Сивокіпа «згуртувалися представ­ники різних партій – комуністи і націоналісти. Й одні, і другі виборювали волю своєму народові. Хіба різними шляхами йшли до неї…» Ой, файна то, куме, була би історія для дітей Сходу. Далебі, файніша за «Історію України» Михайла Грушевського, наприклад. Історія фальші і зради!..
І – на «закуску». Тобі і собі, куме. Лише один пан про книгу Р.Соловчука сущу правду сказав: «Перше – у деяких місцях поглибити письмо, аби воно було густіше зроблено. Друге – потрібно подумати про те, що сьогодні читає молодь». Далі: «Треба писати більш модер­но, аби молодь зацікавити». Свята правда, куме, можна б і модерно, але для того Божий талант треба мати! Не позичений, а власний... Ще далі: «Ну і в епізодах про усусів, зокрема про бої на Маківці, виписати об’ємніше ті історичні події». Боже, як «виписати», коли Р.Соловчука ще тоді й на світі не було, до того ж, він і в боях не брав участі... Може, і в подружньому плані не був...
Ой, біда, куме, біда: Р.Соловчук у своїм романі усе грішне з праве­дним переплутав. І як, скажи, куме, можна ще «об’ємніше» писати, коли він, роман, і так вже занадто об’ємний – аж на 356 сторінок! Великими буквами і на товстім папері – щоб об’ємнішим був! Куди йому, грішному, більше? Куме, гей, ти мене слухаєш? Ні?!
Ні, немає кума – пішов. Не витримав, мабуть. Наприкінці статті «власна інформація» інформує про «складний шлях народження рома­ну «Барабський міст», про нові творчі задуми Р.Соловчука, про його творчу хрестомаційну цінність...
Куме, гей! Ой, нема кума, нема. Ага, про Соловчукові «нові творчі задуми»... Чи не мав часом на думці автор другий том «Барабського мосту»? Та ні, пане Романе, одного «Барабського мосту» нам досить! Може б, «Карпатською Брамою» нову книгу назвали – як ото радить один бориславський фільозоф – ну, той, що на Карпатській Брамі жиє... Бігме, файна була би то назва, ой, файна!
Що, куме, не віриш? Йой, я й запімнув, що мій кум на Барабський міст пішов – на той самий, де колись либаки з бідаками збирали-сі. Аби не мовчати...
Ади, куме, гой, де ти? Ой, нема кума, нема. Піду – пошукаю. Може, ще щось послухає. Про «Барабський міст» послухає…
«Брама»
22 грудня 2005р.
«Золотоперий підголосок»,
«Пόсвіт», Дрогобич, 2007р.



Создан 16 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником