І слівцем і топірцем




Андрій ГРУЩАК
І СЛІВЦЕМ, І ТОПІРЦЕМ Гумор та сатира
Дрогобич По́світ 2016
УДК 821.161.2 ББК 84(4УКР)        Г 91 Г 91 Грущак А. І слівцем, і топірцем. – Дрогобич: По́світ, 2016. – 120 с. ISBN 978-617-7401-20-8
«І слівцем, і топірцем» – нова книжка письменника Бойківського підгір’я Андрія ГРУЩАКА. Цього разу нового для нього жанру – гумору та сатири. У ній він торкається найрізноманітніших хибних проявів, які трапляються у нашому житті – як в політиці, так і в громадському побутуванні. Такі вірші досить корисні. Бо закликають нас не бути байдужими до себе, до людей, до Батьківщини. Вони висміюють та розвінчують негативні риси характеру тих, хто, нехтуючи національними інтересами рідного краю, вибудовують собі піраміду сумнівної величі, суцільної брехні, надмірного збагачення. Для широкого кола читачів.
За фінансову допомогу вельми дякую: Ніні та Сергієві Усатовим (м. Павлоград, Січеславщина), Кирилові Ляху (м. Борислав, Галичина)
ISBN 978-617-7401-20-8
© Грущак А., 2016 © Поҁсвіт, 2016
5
ПИСАВ, ЩОБ ВІД СЕРЦЯ ВІДЛЯГЛО...
Цього разу я треную руку у не завжди легкому виді творчости – сатирі і гуморі. Оті своєрідні сміховинки зародились у моїй голові ще в далекі шкільні та студентські роки. Дещо з того, що писав, виносив на люди, решту ховав до шухляди, особливо сатиричні речі. Писав про те, що найбільше мені боліло: постійні знущання, хамська зневага, ординська наруга, несусвітні злидні, політична нагота, суцільна невизначеність. Та чи не найбільше непокоїла сумнозвісна окупаційна влада, котра нас, українців, пхала у ветхе комуно-московське болото… Влада, яку я люто ненавидів! Звісно, за оту свою писанину міг загриміти у буцегарню – миттєво і надовго! На щастя, так не сталося: Господь Бог милував… Щось з того, що продукував, десь-колись друкував, переважно те, що вкладалося у прокрустове ложе дикого горківського соцреалізму. Деякі смішні окрушини публікував в обласній та республіканській пресі. Сатиру – у журналі «Перець». Останнє, правда, під псевдонімом. Чому? А тому, що вона, сатира тота, була досить дошкульною – для чинуш, звичайно. А ще, може, й тому, що не зовсім був певний у своїх ранніх творчих можливостях. Редактори друкованих видань вимагали лояльних совєцьких «паровозиків», на які я не був здатен. Ні, не через творче безсилля, а через певну злість. Маю її і тепер до зрадників України!.. Тої України, яка ще не в наших, себто українських, руках. У недавньому шпиталі, що став мені за творчу кузню, відчув у собі певні спалахи до напи
6
сання сатиринок-сміховинок. Одні народила буйна моя уява, інші – сила-силенна анекдотів, які розповідали однопалатівці. Бувало, прослухавши анекдот, за дві-три хвилини гумореску читаю. Хворі дивуються, як оце так скоро в мене виходить… Відповідаю, що й сам цьому дивуюся. Либонь, певним чином підштовхнула книга гумору мого давнього приятеля Романа Пастуха «Типи, типки і антипки». А от про потужний безпосередній вплив класиків нашої літератури – Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Івана Манджури та Степана Руданського – годі й казати. Вони – окраса нашого національного гумору. Дещо почерпнув і в Олександра Ковіньки, Олега Чорногуза, Федора Маківчука, Миколи Білкуна, Павла Глазового, Миколи Петренка, а також у постійних авторів «Перця». Їхня писемна робітня була для мене найвищою школою «смішного» творчого зростання. Тематика оцієї книжки – найрізноманітніша. Може, не все варте пильної уваги, але писав так, як вмію, писав, щоб від серця відлягло... Отже, виношу на суд читачів свою першу «смішну» (й не тільки!) книгу. Мабуть, кожен щось в ній знайде – для себе і для своєї родини. Одним словом, остаточний висновок щодо моєї нової праці зробить читач. І який би він не був – я сприйму його з гідністю! З Богом і Україною! Слава Героям! Смерть ворогам! Автор 20.02.2016 р. Борислав
7
Розділ перший ТИПИ СМІЙТЕСЬ ДОБРІ ЛЮДИ А у того Грущака, Що не треба, з язика… Розпочав він сміховини: Як не жарти, то новини.
Вже він того настругав, – Ледве в торбу заховав! Тепер тішить читачів Й критикує партачів.
Отож смійтесь, добрі люди, В себе вдома і повсюди. Автор ще щось нам утне – І серйозне, і смішне…
НЕ ЗМОЖЕ А Івану не до смішок, Бо він у лікарні. У палаті вісім ліжок І всі вони гарні.
Одну даму Іван просить, Аби приїжджала, Бо одному йому досить, Щоб скука пропала.
– Як приїдеш, то нівроку Будеш раювати… – Не така я вже широка, Аби на всіх спати.
8
ТРЕБА ЖИТИ Спинив па́рох особівку В заборонній зоні. А даішник за вказівку: – Не мож на газоні!
«Щось лягавий той торочить…» – Чом мене спинили? – Мені прикро, пане отче, – Ви-бо согрішили…
– Може, штрафом обійдуся? – Став отець просити. – А як треба, розщедруся: Всім нам треба жити…
НЕ БУДЕМО У ПОКОРІ Зайшов лікар до палати, Та й усіх питає: – Я, як дохтор, хочу знати, Хто з вас зле сі має?
– Ми здорові, як горіхи, – То Адам жартує, – Для кишені ми – потіха, – Лікар те не чує…
– То, виходить, набрехали Дохтору старому. А чорти би вас побрали, Ану геть додому!
– Що, додому? Та ж ми хорі, – Хворі загукали. – Не будемо ми в покорі: Зле нас лікували!
9
ДОСИТЬ МУЧИТЬ А в палаті нам не сумно: Хворі все співають. Хоч на часі, може, трумно, Та коли – не знають…
– Запрягайте, хлопці, коні, – Хворий починає. – Розпрягайте на припоні, – Інший добавляє.
– Я не буду те співати, – Третій в обороні, – Мушу, хлопці, вам сказати: Досить мучить коні!..
НЕ СВОЇ ПРОПИВ – То вже маю я Світлану, Хорошу – що аж! Вона любить ресторани, Я в неї – багаж…
А учора так гуділи, Що аж стіл ожив. Ми обоє так дуріли, Що з нас кожен кпив. – Ой, дурний же ти, Миколю, – Стільки просадив! – Я підтримував їй ролю, – Не свої ж пропив…
БУЛО НЕ ДАТИ – Ой і зимно! Беруть дрижки… – То Тимко Ликері. – То дурниці: гріють кишки, Нащо пропив двері?
10
– Так, пропив я. Що із того? Тре’ було не дати. – Щодня був ти гірше злого, – Втікала-м із хати!
ХОТІЛА КОПА Захотіла Гаська хлопа Кимось замінити. Закохалась вона в копа, Щоб у мирі жити.
Йван холодний і ледащо, На ніщо не годен. Нащо він такий їй, нащо? Завше він голоден.
Як прилип той коп до хати, Став їй докоряти, Що не вміє шити, прати, Тільки варювати…
– Не жона ти, а макуха, Дурень спокусився! І лінива, слабодуха, Краще б був втопився.
– Ану геть мені із хати! – Жене Гаська копа. – Я хотіла-м хлопа мати, Не проблем тих копу.
ТРЕБА МИТИ Народила жона негра. А що скаже мужу? «Не дитина – якась зебра… Щось сказати мушу».
11
– Сином треба дорожити, Хоч ще не моторний. Свій мутатор* треба мити, Щоб не був син чорний…
МУДРИЙ ПЕС Я маю вівчарку, А мудру – що аж! Трима свою марку, І то вже не раз.
Впускає до хати, А з хати – то ні. Про це мусить дбати Щодень і у сні.
А мудрий хвостатий – Своє діло знає: Чужий як йде з хати, За злодія має…
НЕ ЛОВИВ ГАВ Панько хворий на бронхіт, – То для лікаря, як хіт: Має дещо і роботу, І до праці, знай, охоту.
– Треба тепло одягатись, Щоб здоровим завше матись. Хворий той не ловив гав: Куртку в лікаря украв.
* Мутатор – від мутація
12
БЕЗ БЛАТУ – Ти куди мене везеш? – Хворий тут питає. – Ти і так не розбереш, Лікар оце знає.
Завези мене в палату – Там я маю ліжко І шухляду небагату, Не дійду я пішки.
– В морг везу я, аби-с знав, А не у палату. – А я, сестро, так і знав, Бо не маю блату.
МАТИМЕ ПОВАГУ Йван повіявсь до ворожки, Аби взнать майбутнє. Звісно, що боявся трошки, – Скаже щось не путнє. – Ти повагу будеш мати: Скинуть капелюхи, Всі зійдуться знов до хати, Навіть слабодухі.
– А коли то оце буде? – Буде скоро, Йване, – День отой таки настане, Як тебе не стане…
ЛИШНІЙ В місті Лева новина: Леви два побились. То левиці є вина, – З обома любилась.
13
Третій лев, коли дізнався Про оту мороку, Щоб і він, знай, не попався, З дому ані кроку.
А як бійка трохи згасла, Притьмом до вдовиці, Щоб поїсти й собі масла В смачної левиці…
А два леви чатували, Щоб не йшов колишній, Так по ребрах йому дали, Адже він тут лишній!
ЗУБИ ЗАХОВАВ А Іван у свого друга І сміється, і радіє: Як буде година друга, Його жінка, знай, зомліє.
Він довідавсь, що вона З кимось рантку має. Не жона то – сатана: Іншого кохає.
А щоб рантку ту зірвати, Йван на хитрість клепку мав: Щоб жона не вийшла з хати, Штучні зуби заховав…
ДО СУСІДИ УТЕЧЕ – Го́дів маю вже немало, – Каже дід Данило. – Від Килини зиску мало, – Гостра, наче шило…
14
А, бува, що допече Гірше за огниво. А по сварці утече До сусіди живо.
НЕ ЦІЛУВАЛИСЬ А та Оля, ну, Яворська, Жінка та, що треба! З виду ніби Алла Горська, Варта лише Неба…
Як ушкварить нову книгу – Аж читач здригнеться. Та Росія їй до шмиги, – З нею не зживешся!
Україна їй, як мати, В ній УПА повстала. Та повстанча, треба знати, Москаля карала.
А карати було защо, Бо нас убивала… Від природи, знай, ледащо, Тільки б рабувала!
…Я і Оля запізнались, – Як відвідав школу. – Та ти що? І цілувались? – Ні, бо має Миколу!
ХОТІВ НАСТРАШИТЬ Вночі постукав хтось в вікно. Ну, що то за морока? Замість волосся – волокно, Замість очей – півока…
15
Не борода, а вовчий хвіст, Не ніс, а справжня бруква. Белькоче щось, танцює твіст, В руці заціпив бука. – Ано, друзяко, йди сюди! – Командує півоко. Наїлось, певне, лободи І ходить одиноко. Я тут же вибір на поріг, Аби йому влопашить! – Дурний, Миколо, як ти міг? – Хотів тебе настрашить!
ДОБРЕ, ЩО ЗУСТРІЛА Сварилась Стефа і дуріла: – Нащо́ тебе я все ж зустріла? Холодний ти, немов ходак. Не той ти є, не той козак…
– О Стефо, прошу, не горлань, Бо не належиш ти до пань! То добре, що мене зустріла, – Була б у дівках посивіла…
СЛАВИ ЗАХОТІЛА Дівка слави захотіла – Зіркою щоб стати, Аби публіка аж мліла, Щоб в кіно зніматись.
– Нащо, доню, тобі слава? Ти й так її маєш: Ходиш всюди, наче пава, Кого вздриш – кохаєш…
16
НУ І ЛІКАР Не пішло на користь Йвану, – Лікар ввів його в оману: Всі піґулки він спожив, Але хворим ся лишив. – Прошу гроші всі віддати! – Та було мі не давати… – Ви казали, що поможе, – Ну і лікар мені, Боже!..
ЧОЛОВІК ВСЕ ЗНАЄ Скоро Ясько буде вдома. Як жона зрадіє! Гарний муж їй, не сірома, – Серце лебедіє…
Ясько двері відчинив, Ганя чита книжку. І тихенько причинив, Затягнув задвижку.
– Ти знову з романом, люба? Завше з тим самим? Ти із ним себе погубиш, Власне так, із ним..
А у шафі її «князь». /Так не раз буває!/ – Ти, Романе, ну, вилазь, – Чоловік все знає…
БУЛИ Б МОТОЦИКЛИ – А літак цей моторовий, Надто вже високо! – То, напевно, урядовий, – Мітить Феді око.
17
– Мабуть так, що моторовий, До якого звикли. – Якби був він урядовий, Були б мотоцикли…
БОРЩ ВАРИЛА – Ти – корова, ще й рогата, Все додому блудиш… – Я була у твого брата, Нащо за це гудиш? – В брата, кажеш, коров’яко, І що з ним робила? – Поцілуй мене у ср.ку, – Йому борщ варила…
ЗАБУВСЯ Солила Настя сало, Та солі не стало. – Йди-но до сусідки – Позич солі трішки.
Іван як вібув, З годину там був. «А як тепер бути? Біди не минути».
Коли повернувся, Чого йшов – забувся. – Ну як, Галя дала? – Чого-с посилала?..
ІСПИТ ЗДАЛА – Дискотека, кажеш, доню? Я ти не бороню. А хіба ти то не знаєш, – Завтра іспит маєш…
18
Доня радісно сказала, Що вже іспит склала. – Як ти здала, коли вдома, То якась содома… – А ми суму назбирали – Значить, що вже здали.
ГАРНЕ ПТАШЕНЯТКО – Бачиш, Йванку, це яйце? – Мати сина поучає. – В нім курчатко спочиває, І маленьке, як на це.
– Бачу, мамо, що мале, А коли курчатком буде? – Як своє там перебуде, Як йому там стане зле.
Як яйце те розповзлося, З нього вилізло курчатко. Дуже гарне пташенятко, – Так вже чемно повелося.
Те курчатко долі злізло І по хаті все манджає. Тут Івасик знов питає: – Як воно в яйце залізло?
ЛИШИВСЯ ВИХОДОК Не стало баби – і проблема: Як розділить маєтки? Всіх об’єднала одна тема, Яка не є із легких…
Хтось хоче лиш на хліб і сало, Хтось мітить на будинок,
19
А хтось кричить: «Мені замало, Із чим піду на ринок?!»
Коли ще баба мала силу, Ніхто й не потикався. Бувало, що й про щось просила, Не допоміг: встидався…
…Все розтягнули, як могли. Тепер вже не до сходок. А тим, що бути не змогли, Лишився лиш виходок…
ЛЮБИ, ЯК ПОТРІБНО Зустрів кум куму І просить у гості. Хотів би кумі Вділити, ну, млості…
Кум гостю питає: – Любитись ти згідна?.. Кума одвічає: – Люби, як потрібно.
ПЛАТА ТО ОДНА В електричці два дядьки В місто Лева дують… Видно, собі свояки, – Мирно бесідують.
– Що везеш ти – барана? – Тут один питає. – Не вгадаєш… Кабана, Про це син лиш знає.
20
– А кабанчик той кому? Політеху, може? – Ти вгадав: йому, – З іспиту поможе…
Той кабан – то на калим, Бо син мій лінивий. Що робити маю з ним? Якийсь юродивий.
– Чом не взяв ти барана? То калим вартніший. – Плата, знаєш, то одна, Щоб був розумніший.
ДУЖЕ БРУДНА Мати їде аж на море, Щоб там відпочити. Для Миколки то, як горе: Що буде робити?
– Не журись, моя лелеко, Я тобою думна. – А що їдеш так далеко, – Мабуть, дуже брудна…
ЩЕ ДОЗВОЛЯТЬ Приліз Петро до колеги, У кишені пляшка. Хай усе іде до шмиги, – Буде свистопляска…
– Давай вип’ємо, ото, – На це зустріч маєм. – Можу випити лиш сто – За давнім звичаєм.
21
Більш не можна. Ти-бо знаєш: Болячки неволять. – Ти дохторів двох ще маєш, – Ще по сто дозволять…
БУДЕ БИТИ – Вже не буду, жоно, пити, Бо гримучка – горе. – Ти без неї не мож жити, – Випив би і море…
– Дурна була ти тов дівков, Що за мене вийшла. – Правду кажеш, дурний дідьку, Бо ти, як те дишло.
– Що тепер будеш робити? Я-бо випивоха. – Щодня буду тебе бити, Як отого лоха.
НЕ КРОВ, А ГОРІЛКА Жінка: – Йди-но, Йване, лікуватись, Та від пиятики, Бо за вожіль буду братись, – Рознесу ти пику…
Лікар: – Кого маю лікувати, Дорога ти, жінко? В твого Йвана /мусиш знати!/ Не кров, а горілка.
22
ПО КОНТРАКТУ Ой божилась одна панна: – З ніким не лучалась… А що була дуже гарна, З багатьма, знай, зналась.
Їй не скрити того факту, Що ту слабість має… Що кохає по контракту, Вулиця вся знає.
КРАЩЕ Б БУВ ВТОПИВСЯ Одружився Йван нарешті На одній Секлеті. Тепер ходить в однім мешті, В подертім кашкеті.
Зустрів друга він на ринку: – В тебе все в порядку. Ти щасливий: взяв Маринку, Я – якусь вар’ятку…
Цілу ніч би лише спала, – Кохай, Йване, моцно… А для того, щоби встала, Заціловуй сочно.
Нарікає Йван без краю: Сам їсти капарить. – Отаку я жону маю, Ще й мене неславить.
Не жона то, а ледащо, Слабо роздивився… Нащо я вженився, нащо? Краще б був втопився!
23
ДАСТЬ ФОРУ Захворіла одна дама, – Треба лікуватись. Лікувалась трохи вдома, Бодай не казати!..
І ось дама у лікарні: Себе провіряє. Лікарі тут,кажуть, файні, Кожен довіряє.
– Оно ширма. Роздягайтесь, – Лікар її просить. – Якщо хочете, кохатись, А як ні, то досить.
– Я кохатися не зможу, Бо я на роботі. Тій хоробі я поможу В вихідній суботі.
– Я знайду собі дохтора, Першим роздягнеться. Аж тоді дамо ми фору, Як ото ведеться…
СОВІСТІ НЕМАЄ Одна пара в ресторані Смачно споживає, А навпроти дівки файні, Слинку Йван ковтає.
– Ти чого в них очі топиш? – Жінка ’го питає. – То погано оце робиш, Совісті не маєш!
24
Тут Іван своїй Секлеті: – Твоя думка ложна. Хоч я нині на дієті, Глянуть в меню можна?..
ДЖІНСИ НАТЯГАТИ Як зустрілися дві жінки, Стали мудрувати: – Ту, що має рівні ноги, Будуть заміж брати.
–А коли нерівні мати, То що їй робити? – Джінси довгі натягати, Щоб могли любити…
ПРЕКРАСНА ПАРА – А чи знаєте ви, свате, Що суддя хитрун? Він не тільки вміє брати, – Дорогий брехун…
Набрехав він і мені, Що я, Галя – різні люди: Я від, знаєш, сатани, Галя вже від Юди…
Каже: варто нам розстатись, – Сім’ю не зліпити. Краще нарізно зостатись, – Можна якось жити.
А як сунув я «зелені» – То сім’я – не кара: – Хай усе іде до фені, Ви – прекрасна пара!
25
НА ВОКЗАЛ Зайшов москаль до хати Й давай порядкувати: – І то нє так, і то нє так… Єсть водка, єсть табак?
Ґаздиня тута не дурна: – Чи я тобі жона? Щоб була водка і табак, Подбай, щоб було так!
– Нє смєй со мной так ґаваріть! Хачу я кушать, хачу піть. – Щоб мав що їсти і мав пити, То треба, шкуро, заробити.
– Ти что, уже с ума сошла? Когда-то нє такой била! – Була колись, тепер не буду, – Хапнула вожіль – і на юду…
– Іди-бо зараз з мої хати, Вже не тобі порядкувати! Я погашу цей твій запал: Валізу в руки – на вокзал!
ЖІНКА НАПРОКАТ Кожен каже мені так: – Нащо брав красиву, Коли чув, що не козак, Що не буде млива?..
Хіба можу отак жити? Все караюсь, наче кат. Тепер мушу я тужити: Жінку маю напрокат…
26
ВСІХ ПОВИГАНЯЄ А тюрма – як тюрма, Тут свої порядки. Тут бувають й задарма, І що мають статки.
Прийшов новий наглядач, Щоб тут працювати. Круглолиций, наче м’яч, Буде раювати…
А очільник ’го питає: – Чи даси ту ради? А чи, може, покараєш: Будеш бить за вади?
– Ні, не буду я їх бити. Що робити – знаю: Як не будуться корити, Всіх повиганяю!..
НЕ ХОЧЕ КОХАТИ Не любов тота, а кара, – Хто її не знає? Якщо влюбишся, покара Тебе не лишає…
От, приміром, одна дама Коханця приймала, А як суджений додому В шафу заховала.
Муж ту шафу на колодку, Й на село подались. Відпочивши в холодочку, Врешті повертались.
27
Як вернулися до хати, Муж до тої шафи. Не були тут у ній жарти: Любко, наче рафа.
Весь трясеться і холодний – Що й нема вже ради. – Порятуйте, бо голодний, Прошу я пощади!..
Тепер будеш, ціпе, знати, Де чужа колиба*: – Я не хочу вже кохати, Дайте кусник хліба!
РОСТУТЬ В СТАЙНІ Смакота така – аж любо! Галя подругу спитала: – Що ми їли, Любо? – Яйця бичачі, щоб знала. – Я не знала, що бики Несуть яйця файні. – Яйця ті – то близнюки, Ростуть в них у стайні…
М’ЯСО ЛЕТИТЬ Настала жухла осінь, Вже сумно птаство відліта. Навколо синя просинь, Бо вже на зиму поверта.
А небо – дивна зваба, На серці аж щемить. Трагічно собі баба: – То м’ясо он летить… * Колиба – приміщення, будівля, кнайпа
28
НЕ ДОБРЕ – Прийшла біда до мене, – Кум куму повідає. – А що таке, Семене? – Машини вже немає. – Машини? То дурниця, Радій, що теща ціла. А кум як розізлиться: – Не добре, що вціліла…
МОЖНА ПОМІНЯТИСЬ Йван на жінку нарікає, Що велика пані, Вже давно його не знає, Ходить, як в тумані.
Стефко теж, знай, пожалівся, Що й його мудрує… Усе каже: заспокійся, – Все ж вдома ночую.
– Я і так, я і сяк, Та не хоче знатись. – Якщо, кажеш, не той смак, Зможем помінятись…
ЛЮБОВ ТАЄМНА А Іван листи писав, Та усе даремно. Бідолаха ще не знав, Що любов таємна…
Йому Галя хоч писала, Але дуже скупо. І про себе щось казала, І наче не глупо…
29
Коли військо відслужив, За голову взявся: Хто листи ото носив, То з нею побрався.
РОЗТЯГНУВ ПЕЧІНКУ Та політика без мірки Мучить бабу Феську. Щоб пропали ті вечірки, А разом й Онисько.
Все чекає вечорами, Та приходить пізно. І окремо все лягає, Бо п’яний залізно…
…Ледве ноги приволік Уночі Онисько. Баньик в руки, наче лік, Випив все до лишки.
В Феськи голос затремтів І, як двері, рипав: – Вовк би тебе з’їв, Всі помиї випив…
Крім помиїв, ще й ганчірку, Наче м’ясо, з’їв, Розтягнув отак печінку, Що аж поповнів!..
МУСИТЬ ПРОПАДАТИ Був Йван го́йрак – хоч куди! Гейби мав щось від орди. До дівчат мав моцний смак, Колисався, як гамак…
30
І не зчувся, як роки Розтривожили боки. Сам собі тепер, як пан, Збайдужілий той Іван.
Ходить злий, немов щупак, Бо вже нині не козак. Всі дівчата повтікали, Бо нічого з ним не мали...
«Що то буде, гей, із ним? – Отак дума Никодим. – А що Йван творив бедлам, Через те лишився сам.
Тре’ було одну кохати Й свого віку доживати. Хотів весело гуляти, – Тепер мусить бідувати…»
НЕМА НІ КОПІЙКИ Хоче Йван уже женитись, Бо вже досить йому гнити… Він за Юлю буде битись, Щоби разом з нею жити.
Юля Йвану – гарбуза: Не ґосподар він – лоза. Вже не хоче його спілки, Бо немає ні копійки!..
ПОЧЕКАЙ МЕНЕ Муж прийшов з роботи, Жінка на дивані. Спати – то її турбота, Бо велика пані…
31
– А вечеря вже готова? – Злісно він питає. – Йди, коханий, ну, по дрова, Бо їх тут немає.
– Знов вечеря в ресторані? /«Що робить з собою?»/ – Почекай мене, коханий, Я піду з тобою.
МАЄ ЩО ЗГАДАТИ Дід Панас не молодий, Та дівчат він любить. Дехто каже, що дурний: Сам себе погубить.
Так і сталося із дідом, – Взяв і закохався. Зашумів він дурним ділом – За молоду взявся.
Бо згадав свої роки, Повні смаку й сили. Все робив він навпаки, Всіх кохав щосили.
Молода йому згадала, Що був він гульвіса. По судах його тягала: Мав дітей до біса…
На суді, коли згадав Кроки молодечі, Він вину свою признав, Що не був ледачий…
32
Що життя все погубив, Міг жону все ж мати. З молодими таки жив, – Має що згадати!..
ВИСПАТИСЯ ЗМОЖЕ Просить сусід у сусіди Трубу ту позичить. Він-бо має значні біди, Що його морочать. – Ти що, грати на ній будеш? Знай, тобі поможу. – Ні, отут ти блудиш: Виспатися зможу.
НЕ ТІ ЖНИВА Покохаєш молоду – Затишку не буде. Будеш мати лиш біду: Любків тих прибуде.
Жонку візьмуть напрокат, Їй аби годити… Будеш злий, неначе кат: Як то далі жити?!.
Я гадав: не буде так, Тішся, що красива! Та, виходить, не козак, Бо не ті вже жнива…
ЧУЖА В ЧОЛОВІКА Єва скаржиться обранцю: Муж її не любить. Того треба, знай, коханцю: Най його голубить.
33
Не іде вона додому, – Нащо їй публіки? А причина та відома: Чужа в чоловіка…
В МІЛІЦІЇ СЛУЖИВ Чужі хлопи, немов хлопи, А мій – як одоробло. Не вартий і стопи, Характером він – шобло.
Щодня він п’є і п’є, І ключку все шукає. Буває, навіть б’є, Вже спасу з ним немає!
Була в міліції – намарно: Від неї – нема жнив… Сказали: ну, і ладно, Він в нас колись служив.
ЗА САРАЄМ Москаль в ґазди так наївся, – Найбільше котлет. І в ґаздині запитався: – Де тут туалет?
– Його, знаєш, ми не маєм, Бо нащо він нам? Он там – видиш? – за сараєм Будеш лише сам…
Москаль вискочив із хати, А там, ой, шпани! Не зміг далі він чекати, – Наклав у штани…
34
ЖЕБРАКОМ СТАВ Карти, гульки і шинок – То не той тобі танок: Будеш завше бідувати І за дурня себе мати.
Та Яцкові то до лямпи, Бо удався він до мавпи. Що батьки йому надбали, Оті гульки все забрали.
А ще шинок Ясько знав, Тому злидні завше мав. Через карти, які грав, Жебраком, звичайно, став.
НЕ ПРОСТАК Батько дівчини так мовить: – Поки в тебе є борги, Донька, знай, тобі відмовить, Не поможуть і торги… – Допоможуть, ще і як! Ось що я скажу на те, – Оженюся: не простак, А борги ви віддасте!
Б’ЮТЬСЯ МЕТОДИЧНО Двоє друзів грають в шахи Поміж, знай, собою. І, буває, як ті птахи, Б’ються після бою.
Б’ються вони не фізично, А лише словами. Б’ються вони методично, Мовби із панами…
35
– Ти скажи мені, добренький: Чом ти виграєш? – А тому, що ти, дурненький, Часто програєш. ТОДІ ЛЕГКА Мову можна і не знати – Ту, що іноземна. Як її нам не вивчати, То справа даремна.
Українська теж нелегка, – Не всі її знають. Вона, знаєш, тоді легка, Як її вивчають. НАПУСТИВСЬ СЛОВАМИ Негр, що у лікарні, Має рвану рану. Щоб не бути у трупарні, Довірився пану.
А той пан – то знахар*, Не простий, а знаний. Хоч на вигляд бахур, Кажуть, непоганий.
Негр ще спозарану Напустивсь словами: – Нащо зашив рану Білими нитками? ВІДЧЕПИВСЯ БІЛЬ Ой радіє отой Сень, Що біда лишила. Невеселим був той день, Як зуб дістав крила… * Знахар – лікар-філантроп.
36
Так болів його щодень, Що не було спасу. Не так зуб, як отой пень, – Біль тривав з запасом. – Чом радієш ти, Семене? Мабуть, зуба рвав? – Відчепився біль від мене, Як дентиста не застав.
ІНШОГО МАЄ Пише Йван щодня листи До свої дівахи: «Чи кохаєш мене ти, Як кохають птахи?»
А діваха ця йому: «Точно я не знаю. Ти далеко, а тому Іншого я маю».
НЕ ДУЖЕ – Щасливий ти, друже, На жінку свою. – Щасливий? Не дуже, – Себе я ганю.
Вона – чепурненька, До неї я звик, Але не бідненька На довгий язик.
НЕ БУЛИ ДРУГОМ Пригадався отой вечір, – Вечір співу солов’я. Ти сказала лиш дві речі: – Ти є мій, а я – твоя.
37
Я повірив тобі зразу, Що ти чесною була. А тепер маю образу: Ти до іншого пішла.
І між мною, і тим другим Не ходила задарма… Ми не стали тобі другом, Бо любилась з обома.
…Може, третього ще знайдеш І закрутиш з ним роман. Якщо теж йому ти зрадиш, Твоя вірність – то обман.
БІДНА ДУМКА Початківець приніс вірш, Щоб надрукувати. – Так собі, не згірш, Треба надрізати…
– Він у мене сотий. Його назва «Думка». – Гарна назва, я не проти, Але бідна думка.
З’ЇДАЄ Має Стефко, ой, мороку: Все жона хорує. Прикладає п’явки збоку, – Тіла вни не чують.
Прикладає їх чимало – І немає здвигу. Жінка каже, що замало, – То якісь бариги…
38
– Що, ті п’явки не лікують? – Лікар тут питає. – А що тіла вни не чують, Жінка їх з’їдає…
НА СВІЙ СМАК А в аптеці ліків досить, Щоб не слабувати. Їх Іван в кишенях носить, Щоб при собі мати.
Увійшов Йван до аптеки, А там ладна пані. Щось витягує із теки, Мабуть, ліки тані.
– Прошу дати мені ліки, – Така воля Йвана. – А які? Оті, навіки?.. – На свій смак, кохана.
САМ СОБІ ВОЖАТИЙ Дивна звичка в Василя: Не хоче женитись. Все у нього тра-ля-ля, – Навіщо журитись?
Тут сусід його питає: – Чи довго так буде? А чи довго – він не знає, Вік свій перебуде…
– Знаєш, я уже привик Бути нежонатим. Буть самотнім – просто шик: Сам собі вожатий.
39
ВЕСІЛЛЯ ЩЕ ЗАРАНО – Слухай, любий, ми недавно Стали себе знати. Мо’, весілля ще зарано, – Довше тре’ кохати!
– Я кохав ще спозаранку, Ти – кохана, а не трунок. Працював я тоді в банку, Де твій тато мав рахунок…
ГЛУХИЙ – О, ти заміж вийшла! Маєш пристань тиху… Те життя, як дишло, А мені на лихо.
– Правду кажеш, брате, Мій муж є німий. Мушу я кричати, Бо він є глухий…
НЕ БУДЕ ШТОРМИТИ А Іванко хоче знати: Чом море бунтує? Він не буде вже мовчати, – Мама най почує. – Нащо краплі валер’яни – Щоб спокійно жити? – Так, розумний, мій Іване, – Мати не сердито. – Може, краплі оті влити До отого моря? Не буде воно штормити І не буде горя…
40
ЩОБ ЛИШИЛАСЬ СЦЕНИ Тішиться акторка, Що їй аплодують. Грає Недоторку*, Може, всі почують...
Любо їй, бо «браво» Гучать бізнесмени. – То для того, Славо, Щоб лишилась сцени.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 ЯК ІДЕ ДОДОМУ Іван став хористом, Але лиш для жінки. Хвалиться їй хистом, Бо не п’є горілки.
Та він не співає, Лише, знай, пиячить. Жони тут немає, Тож і не побачить.
Якась, знай, собака, Жінці оповіла: Її Йван – пияка, Хор не його діло.
Жінка нарікає: От має сорому! – Коли ти співаєш? – Як іду додому… БУВ ПЕРШИМ – Ти що, Яну взяв? Сень спитав у друга. – Вона – мов удав, І, знай, недолуга. * Недорка – дійова особа казки
41
– Недолугість може мати, Про це чую вперше. – Я ти маю щось сказати: Був я в неї першим…
Усе бігала за мною, – Не міг я ловити гав. І кохалась, як з тобою, – Я тебе тоді не знав.
МОЖЕ ЗАБОЖИТИСЬ – А тепер скажіть мені, – Суд питає вдруге, – Ви стріляли – як вві сні, Що попали в друга?
– То не друг, а олень був, Мав я намір його вбити… Що то друг – я не чув, То що мав робити?
Не ловив той олень гав, Як було не злитись? Що до мене він стріляв, Можу забожитись!
МУСИТЬ СПОЖИТИ Економить – звичне діло, Якщо любиш оце сміло. Та не знає це жона, – Не від того є вона.
Часто ходить до аптеки, Аж збухають її теки. Стільки ліків накупила – Її мужу аж немило.
42
Що тепер йому сказати, Щоб могла запам’ятати? – Мусиш ліки ці спожити, Аби інших накупити.
МОЖЛИВО, ПОСТУПЛЯТЬ Задумали хлопці вчитись    в «Авіценні», Аби славу мати,    як на отій сцені. А щоб там навчатись, треба     іспит здати, – Аж тоді можливість    таку будуть мати. Іспит не складали, бо    дуже захрипли. Усі вони разом, напевне,     погибли… Як тепер їм бути? Не зробили     й кроку, Можливо, поступлять    наступного року.
МУДРИЙ ЛІКАР Муж мовить дружині: – Лікар я – що треба. Що вмирають, винні Ті, що прагнуть неба…
Бачиш хрест той, люба? Я ’го лікував. А що врізав дуба, Лиш недавно взнав.
43
Розділ другий ТИПКИ ХТО ПОЛЮБИТЬ ПИЯКА Мав роботу і дружину, У додачу ще й машину. Як заглянув чорно в чарку, Жону втратив й іномарку. А мораль отут така: Хто полюбить пияка?!. Бо пияк – одна гризота: Ні життя, ані робота. Краще бути вже самій, Ти, пияку, сам дурій!..
ЦІЛУ КУПАЙТЕ Парикмахерка клієнтці: – Волос тре’ помити В оцій сірій мисці, – Буде легше стригти.
– Я не проти того, пані, Але мило дайте. Аби льоки були файні, Геть цілу купайте.
НЕ ТЕ ТОРОЧИШ – Ну й цілуєш мене кльово – Аж я трохи млію. – Ти для мене, як обнова, Мало не здурію…
– За обнову мене маєш? Щось не те торочиш! – Просто так собі я, знаєш, – Може, ще щось схочеш…
44
НАД НИМ СМІЮТЬСЯ Кажуть, Янек – то «проффесор», Знає толк у всьому. Хоч насправді він – агресор І братанич злому. Як щось скаже – кишки рвуться, Хамом величають. Вже над ним чорти сміються, Бо за дурня мають.
ВІД МАВПИ ВРОДИВСЯ Дуже син цікавий, Хоче усе знати. – Тату, будь ласкавий, – Можна щось спитати?
– Люди ті від мавпи? – Син батька питає. – Знати це ти мав би, Про це кожен знає.
– Дякую, мій тату, – Син не забарився. – Значить, що й мій тато Від мавпи вродився…
СНІДАНОК, МОЖЕ Плететься лісом клишоногий, Назустріч йде, знай, невідомий. – Ти хто? – пита ведмідь. – Турист я, – мовить гість.
Довкруг нікого тут немає. Ведмідь слину лише ковтає. – То я турист, – ведмідь вороже. – А ти сніданок, може?..
45
ДАЛА КАСТОРКИ 1. Має клопіт Йван Неділко, Бо заслаб на волю… Нарікає він на жінку І на свою долю.
– То твоя ото робота, Щоб тримався хати. На прогулянку охота, Щоб смуту прогнати.
– Що гуляка ти – я знала, І що ти сірома. Я касторки тобі дала, Щоб сидів ти вдома.
2. Схаменулась жона Йвана: «Що я наробила? Не буду я тепер панна… Що скаже Данило?
Мабуть, буде дорікати, Що я нерозумна. Він би міг мене кохати, З того була б думна.
Тепер я такої думки: Я – дитя зелене… Як пішов би Йван до любки, То Данило – в мене».
46
П’ЄМ ГОРІВКУ – Алкоголь – то хибно діло, – Поучає усіх лектор. – До мети ідіте сміло, – Вимагає це наш сектор.
Сектор наш – то від комуни, Що всім радість лиш несе. Життя буде – як те руно, – Це від Лєніна усе!
– Пане лектор, п’єм горівку, А не алкоголь, щоб знали. Любить бабу, а чи дівку, – Ви про це ще не сказали…
Іван далі все мудрує: – О, не вчіть нас хибно жити, (Лектор того мов не чує…) Хто навчив нас «водку» пити?..
ЛЄНІНОПАД – То якась покара: Лєніна знімають! Буде за це кара: Святість зневажають… – Скніти вже доволі! Мусиш теє знати: «Визволяв» з неволі: Куля в лоб і… ґрати!
ОПУДАЛО Сусід Йвану дорікає: – Нема спасу від шпаків! Уже способу немає, Щоб прогнати крадіїв.
47
Тре’ опудало зробити, Щоб тікала шпаківня, Бо інак не дадуть жити Тобі нині і щодня.
– Не поможе оце, брате, Не поможе, як в бою. Будуть далі варювати, Хоч опудалом стою…
ЗРАДНИК В КаГеБе він був сексотом, В товаристві він – душа! Когось здати мав охоту, Никав всюди, як лоша.
Де не ступиш – уже тут. Усе рідне він забув… Хоча в нас в’язався пуп, – Москві вухами він був!
НА КОНКУРСІ Конкурс – благе діло. Участь бери сміло! Як не маєш грошей, Не будеш хороший.
Перше місце дали, – Досить ото вдало. Лишилось ще два, Будуть ще дива…
В голови якби Були ще доньки, – Не було б біди: То б і їм дали...
48
БУДЕ РАДА Я не рада, хто прийде, Знай, до мене першим. Най тоді він доведе, Що кохає вперше. Вже було таких немало, Що дурну шукали. Як поїли моє сало, – Тільки їх і знали!
Мала я їх за чуму, Лиш яка комизиться. Буду рада лиш тому, Хто назавше лишиться.
ОЙ, НЕ ТРЕБА Славко тута, у лікарні, А медсестри такі гарні! Серце пурхає без меж, Бо очей не відведеш.
Всі вони мов на підбір, Аж псується в нього зір. Хтів би він одну хоч зняти, Та не знає, що сказати.
Як наблизилась Орися: – Я не проти би зійтися. – Ой, не треба, чоловіку: Маю вдома вже каліку…
ФАНИ – Панночко, не йди до лісу, – Мовить їй молодик. – Та іди ти, знаєш, к бісу, Я-бо не лунатик.
49
– Не лунатик – добре знаю, В лісі хулігани. – Я усіх їх покохаю, Бо то мої фани.
ДУРНА ПОТРЕБА – Як тебе то звати? – Нащо тобі знати? – А як тата звати? – Як мене, так тата. – Як до миски звати? Мусиш ти сказати. – То дурна потреба: Кликати не треба…
ДІД ОНУКА МАЄ Дід Панас таки щасливий, Адже внука має: Такий файний, милостивий, Всі науки знає.
Дід учителя зустрів, Зразу запитався: – Не показує зубів? Трохи не зазнався?
– Знаю, знаю, він – не перли, – Таким вже вродився. Він з уроку відпросився, Мовив: ви – померли…
ВОНО Ж МОЛОДЕ Як Олег прийшов додому, То Галина – як судома: – Ти-бо клявся тиждень тому: Будеш вчасно вдома…
50
Як помаду угледіла, Знов – немов орда: – І вона тебе хотіла? Та, та, молода?
– Я нічого, крий мі, Боже, Я нічо й ніде, – І до жінки він вороже: – Воно ж молоде!..
ТАКОГО Б НЕ БУЛО Я не знаю, як ото Бути все жонатим. Ти неначе те авто: Мусиш догоджати.
Хоч шумить усе село: Ти-бо не горбатий. Мо’, такого б не було, – Вродився б жонатим…
НЕ ЖОНАТИЙ Здибав дядько юнака, Що вночі гуляє. – Бачиш, ніч яка! Мати про це знає?
– Що я тут гуляю, Нащо їй те знати? Трохи росту маю, А ще не жонатий…
ВАРТО ЗНАТИ Сумна звістка облетіла: Заслаб знов професор. Та хвороба напосіла, Неначе агресор…
51
Ота слабість – втрата мови. Як бути спудеям? Його лекції – основа Новітнім ідеям.
Втрата мови? Варто знати, Яку він втрачає? Не з’ясують і дебати, – Він їх з десять знає.
НЕ ЛЮБИТЬ СЛОНІВ Зійшлося дві мухи – Оті цокотухи… – Скажу пару слів: Не люблю слонів.
– Дозволь запитати: Чому? Хтіла б знати. – Хвостами лиш водять, По стелі не ходять.
МАЄ МОРОКУ «Купіть-но собаку!» – Об’ява голосить. За ґарнець лиш маку, – Папір лише просить.
Обміняв хвостату – Красиву і щиру. Прийшла біда в хату: Немає Йван миру…
Собаку забрала З міліції служба. І штраф ще наклала, – Скінчилася дружба.
52
Мороку Йван має: Де мак той узяв? Звичайно, він знає: У Мотрі украв…
БУДЕ ГІРШЕ Ой, не зрадь мені – я прошу, Бо зроблю ти гірше. Візьму дівку я хорошу, – Буде мені ліпше.
– А як зрадиш ти мені, Що мені робити? – Будем жити, як у сні, Як чужі, любитись…
ЩОБ НЕ ЙТИ ДО ШКОЛИ Вчитель учня враз питає: – Зуби нам ті нащо? А що учень те не знає: – Ти – якесь ледащо!..
Вчитель всіх тепер вже просить: – Ну скажіть це, діти! Йванко руку все підносить: – Щоб ото хворіти.
– Но і хитрий ти, Іванку, Як оті монголи… – Я кажу так мамі зранку, Щоб не йти до школи.
КЛОПОТУ ЧИМАЛО А та Єва – то секс-бомба: Мужиків знімає. Як танцює оту румбу. Спасу вже немає…
53
Хлопи бісяться від неї – Про ніщо не дбають. І в обіймах, як Енеї, Голову втрачають.
…Часом секс той набридає, Як його немало. Мало часу він займає, Клопоту – чимало…
КАМІННЯ ВИРУЧАЄ А каміння виручає, Якщо закохався. Кожна жінка оте знає, Хто до чого вдався. Часом хилиш однобоко, Як оте відерце. Простим камнем цілиш в око, А коштовним – в серце…
ПХАЮТЬ ДО «КОРИТА» Для Семена та сільрада, Наче рідна хата. Зажурився – нема ради: «Буде карта бита?..»
Знов ті вибори на носі, Агітує знову свита, Пхаючи його ще й досі До того ж «корита».
В ІВАНА СВЯТО В Івана вчора було свято, – Уро́дин день то був! Тож не була порожня хата, Бо домовик таки прибув.
54
По чарці дуже зажурились: «Що буде, як Іван помре?» Не сперечались і не бились: Й домовика смерть забере…
ВСІ СМІЮТЬСЯ А в Андруся гуморини, Знай, не гірші за новини. Як ушкварить – сміху торба, Всі сміються, як із горба…
Є у нього ще поплічник – Пастух Роман – пересмішник. Щось додасть він, щось замінить, Всі сміються, мов відміни…
ХОДИТЬ В КАЗИНО А Гриць ходить в казино, Аби там пограти. Грає жваво, як в кіно, Де там нудьгувати?!.
Може виграти він щось, Може і програти. Як удача, наче лось, Прудко йде до хати.
Як програє – то біда: Житися не хоче. Злиться, наче та орда, Грав би знов охоче…
…Програв жінку і квартиру, Він неначе вже здурів. Не хотів він, звісно, миру, То лишився без штанів…
55
ДРИҐ МАЄ – Йване, як так можеш? – Ти про що? – пита Павло. – Кажуть, ти коханок множиш… Ти ж – старе дупло!
– Я дупло? Що ти городиш? Ти – дурний… Не знаєш? Як коханок множиш, До жони дриґ маєш.
ПРОПАЛИ ДЕБІЛИ Колись ми втікали, Бо тут канібали. Вони тут дуріли – Хитались аж скали…
Оті канібали Були, як шакали… Пропали дебіли, Бо ми їх поїли…
НАЩО ЛЯКАТИ – Ти мусиш те знати, Що буду кохати Тебе лиш одну – Милу, чарівну.
Не тільки щорічно, Але, знай, що вічно. – Хотіла б я знати: Нащо так лякати?!
56
ДОБРА ПОРАДА Жінка має, знай, мороку: Розмовляє Стах у сні… Так триває вже півроку, Все життя – на дні…
– Може, дохтор, дасте раду, Стах набрид мені. – Маю я одну пораду: Не мовчіть у сні.
КУПИТИ МУСИШ Жона Йвана дуже рада: Лотарею має. Відбулася тут нарада: Що купить – не знає.
Муж Галині отут радить: – Сукню, може, купиш? – Лотарея як мі зрадить, Ти купити мусиш!
СІРОМА – Я кохаю тебе, знаєш… – Чи так завше буде? – Аж до того, як кохаєш Ти мене, заблуду.
– Я не знала, що заблуду Я пригріла вдома. Я кохать тебе не буду, Бо ти, знай, сірома.
57
ВЗЯВ НОВУ ДРУЖИНУ Захотілось моди Жінці молодій. Мала дійти згоди, Щоб не буть самій.
Показ тої моди Молодій на руку: Здибала до вроди, Звісно, і перуку.
Здибав й чоловік Долю соколину: Вчасно він утік, Взяв нову дружину…
КОРОТКА МИТЬ – Любов править завше світом, – Лектор всіх повчає. – Тих не ранить динамітом, Хто її не знає. Якщо дуже закохався, То сліпа й болить. Як не дуже їй піддався, То коротка мить…
НЕ ЗАГАДКА Семен отой тямущий: Чого не зна – спитає. До всього хлопець сущий, Розв’язку зразу знає.
– Ви в лісі народились? – Питає хлопець дядька. – Тобі таке приснилось? Дурна твоя загадка.
58
– То зовсім не загадка, Як но́вий ото день. То каже моя матка, Що дядько – старий пень…
КАРЛИК ВМЕР Вже карлик вмер – Жахнулись ув Кремлі. Не цар він і не сер, Сумують дривалі.
– А тіло де його? Напахчене єлеєм? – Домігся він свого: Смердить під мавзолеєм!..
ДИКА ПАЛАТА А в Андрія Грущака Дика, знай, палата: Можуть дати копняка, Хоч не винуватий. – А що буде на обід? – Хтось ото питає. – Суп чи борщ? – то дід. – Перше! – хтось гукає.
БОЯВСЯ НАЛЯКАТИ Шофер їде, як дурний, – Кілометрів з сто. Він на вигляд чепурний, Чепурне й авто.
На дорозі баба біла На «зебру» ступила. Та машина, мов здуріла, – Оту бабу збила…
59
А інспектор тут як тут: – Без сигналу? – хочу знати. А водій той, наче шут: – Не хтів бабу налякати…
Я – КИЄВА ДИТИНА  Москвин – розсадник брехні,  злодійства і тероризму.
…Русь твоя, москвине? Столиця – теж твоя? Я – Києва дитина, А Русь – моя земля!
Аби ти знав, дривалю: Мав Київ храми, мітру. А ти, лихий москалю, Ще ср.в та проти вітру…
КОХАНКУ МАЄ – Гальо! – не може додзвонитись, А треба Йвану догодити… – О, слава Богу, додзвонилась, – До нього все ж добилась.
– То – Слава? Ти, кохана? Привіт тобі від Йвана. – Не Слава я, а Клава, Твоя сімейна пава.
…Тепер-то Клава знає, Що Йван коханку має. О, не вона вже пава, А та таємна Слава.
60
А СТО – ЗАДОВОЛЕННЯ А що тещу побив зять, Має штраф сплатити. Де грошей йому узять? – Став себе корити...
Сто п’ять гривень заробив, – Бо навіщо тещу бив?.. Якби був її не бив, То б нічого не платив.
Суд тлумачить параграф І його продовження: Тих п’ять гривень – штраф. А сто – задоволення…
ТАКИМИ НЕ БУЛИ Ой смачний отой салат, Бо він із капусти, – То їдять сестра і брат На перші запусти.
Хлопець каже: «Ми – козли, Салат – не окраєць.» – Ми такими не були: Козак – ти, я – заєць…
ПРАВ НЕ МАЄ – Ці піґулки – фантастичні! – Мовить лікар пацієнту. – Вони, знаєте, незвичні, Без побічних дій, клієнте.
Можна авто вам водити, Я по собі знаю. – Я не буду вас дурити: Я-бо прав не маю…
61
БУДЕ ПРАТИ Знає баба Ганка, Що в діда коханка. Часто так буває: В неї пропадає…
Якось по вечірку Взяла колотівку, Пішла, ну, на діда, Мов ота невіда:
– Як прийдеш ще тутай, То візьму ще прута. Буду так ті бити, Що не схочеш жити…
– О, яка моторна, Скрипиш, наче жорна. Можу здачі дати, Як будеш кричати.
Писок твій, як дворик, Гострий, як цізорик. Як будеш кричати, Буду тебе прати!
НІ РАЗУ А та зрада не на добре: Сім’ї розбиває. Йван той зраджує вже вкотре, Галя все прощає.
Йван якось жону питає: І ти – зрада? Подумки чи зразу? Галя тут відповідає: – Подумки ні разу!..
62
ТО – ОСНОВА Не завжди панує мир У сім’ї немирній. Бува, навіть тихий вир Не завжди сумирний.
Часто жінка нарікає: Дуже муж байдужий. Хоч, буває, обнімає, Але в тім не дужий…
Має знати він три слова: Лю́блю, ку́плю, обнімаю, – Кожній жінці – то основа: – Значить муж кохає… СИРИЙ П’Є Самогон – то добре діло, Його гонять досить сміло. Поліцай заходить в хату, В хату бідну, не багату.
Хлопець в хаті щось читає, Поліцай його питає: – А чи варить тато гару*? Сам, а чи напару?
Що сказать йому на те? Біда, чує, не мине… – Звісно, сам його жене І сирий, звичайно, п’є. НЕ ІЗ ТОБОЮ У коморі тиша. Кіт пильнує мишу. Кіт порушив тишу, Упіймавши мишу. * Гара – самогон (діал.)
63
– Скажи, жити хочеш? – З ким, якщо попросиш? – Ну, хоч би зі мною. – Ні, не із тобою. – А чому єси? – Ти мене з’їси…
НЕ ТА ПРИЧИНА Пожалівся Петро Скиба, Що не може спати. Сюди-туди, наче риба, Ходить по палаті.
Дохтор вислухав уважно, Блимає очима. – Все, що кажеш, то є важно, Та не та причина.
А причина та, звичайно, – Мушу це сказати: Щоби спати тобі файно, Не тре’ дньом лягати.
ЛИХА ГОДИНА Лектор всіх питає: – Хто питання має? А коли немає, Знову починає. «Мабуть, зле читаю, Що питань немає». Тут один хлопчина: – Котра є година? Лектор тут голосить: – На сьогодні досить. …Лиха та година: Запит той від сина…
64
МАЛА ВРОДУ Теорія Дарвіна гласить: Від мавпи людина… Життя – одна мить, А мить – яко днина. Красуня тут питає: – Я теж із того роду? Учитель їй відповідає: – Так, мавпа мала вроду…
МУСІВ ПОЛОМИТИ Всипали супу діду У жилізну тару. Залишилося з обіду Лиш тих ложок пару.
Дід присунув іншу тару, – Й знов здалося мало. З’їв би він ще пару, Та живіт здувало…
 І чого було ходити Діду нині в гості? Мусів зуби поломити: В супі були кості.
ЙОГО НЕ БУЛО Новий рік зустрів Іван, І зустрів на славу! За столом він був, як пан, Та й приліг на лаву.
Друге січня. Пробудився: – Перше де число? – Жінці в очі подивився. – Не було його…
65
РАМКА ЗОЛОТА Художник тішиться – що аж: Продав картину за п’ять тисяч. /Таке вже мав він. І не раз./ Купив банкір з Лисятич.
То добре, що купив, – Отак цій скнарі треба! Картину ту він підробив, – Така була потреба.
Банкір те виявить, напевно, Що ця картина є не та. Художник скаже йому чемно, Що в неї рамка золота…
ДУРНИЙ ЧОЛОВІК В голові шумить, В животі бурчить… У кишені, як на лихо: На ті гроші – тихо. «Ой дурний я чоловік, Шкода, що поважний вік! Мушу я ся забожити, Що не буду більше пити…»
ЯКБИ НЕ КАША – Діти, що таке брехня? – Вчитель всіх питає. – То якась бредня, – Хтось відповідає.
– О, було б чудово, Якби не та каша… «Бредня» – чуже слово, «Дурня», звісно, наше.
66
ЙОГО ШТРАФУЮТЬ Хтось спалив машину У сусіда Йвана. Милу, як дитина, То було під ранок.
Мент ’го не шукає, Нащо ’му мороки? Все, що треба, має, – Так йому щороку.
Йван то добре знає, Хто і як кришує: Іншого злапає, А його штрафує…
ПІСЛЯ ВИСТАВИ – Коханий, ти скажи: Була комедія чи драма? Ти розібратись поможи, – А може, мелодрама?.. – Вистава ця скінчилась чим? – Одруженням… Ото – комедія! Не будь таким сьогодні злим, – То, знай, була трагедія…
ШУКАВ МОСКАЛІВ Америки вчений На місяць відбув. Був науки певний, Бо там ще не був.
По місяці ходить І щось там шукає. Між камінням бродить І все нарікає.
67
Себе зле він має: Даремно летів. Що робить не знає, Думать й поготів.
Земляки сказали: – Ти, мабуть, здурів, Там одні кристали. – Шукав москалів…
МУСИТЬ ПОПАСТИСЯ Той пануньо – то професор, Ціну завше знає… Доморощений агресор: Лиш про суми дбає.
Вже купив си особівку, – Розкошів заради. Не помажеш – маєш «двійку», Наче об’єкт зради…
Та не завше буде пастись, Щоб носить папашку. Колись мусить він попастись Й сісти в каталашку.
АБИ НЕ ГРАЛА Мала жінка чоловіка, Що її кохав. А тепер якась публіка: Ніби і не знав…
А колись не так бувало: За пальці тримав. А тепер, немов відняло, – Любить перестав.
68
Прикро нині отій Гальці: Піаніно мала! – Я тримав тебе за пальці, Аби ти не грала…
СОТНЮ ПРАВИТЕ Клієнт адвокату: – Ви вділили три хвилини, – Сотню правите з людини. Адвокат клієнту: – Хочу, щоб ви зрозуміли: В коридорі більш сиділи…
ВРЯТУВАВ КОНВЕРТ – Гур-ра! Таки я вільний! – Радіє вголос призовник. – Я маю вурльоп неподільний, Щоби призову я уник.
– Хто врятував тебе для того, Щоб був ти знов із нами? – Та врятував від злого Конверт отой від мами…
ЧУТИ КРОКИ Баба будить діда: – В хаті чути кроки… – Збудиш по обіді, – Обернувся боком.
Баба знов до діда: – Злодій оно збоку. – То якась невіда, Розбуди собаку!
69
ТЕЩЕЮ ЗРОБИВ – Ти кажеш: я – тягар? – То теща мовить зятю. – Дурніший за нездар, І нич в житті не важиш. І зять тут гав не ловить: – Доньку ж я полюбив! Донька до мами мовить: – Вас тещею зробив…
ЩОСЬ НЕ ВПУСКАЄ Має Йвась оту кебету До науки і письма, Покорив би всю планету, Не за гроші – задарма.
Та його щось не впускає, Щоб творити чудеса. Тож від того він страждає – Аж сумують небеса…
Міг би він зробить немало, Якби він оце хотів. Притупив своє забрало, Бо на лінь ту захворів.
НЕ НА ЛАД Вже вечір настав. Тихо навкруг, Одна лише пара коханням цвіте. – Завжди пам’ятай, що я тобі друг. – Коханий, завжди пам’ятатиму те.
На небі он хмари: негода буде. Серця їхні чують: не все йде на лад. – Тікай, бо тато мій йде! – Йому ти скажи, що я тобі брат…
70
НЕ БРАТ Петро та Іван друзі давно, Вони – як чисте вино… Іван в Московії жив, Вернувшись, неслави зажив.
За що не візьметься – одні матюки, Не люблять за те його свояки. – А ми собі, Петре, наче брати, Я певен, що думки такої і ти.
– І я тебе, сука, дуже люблю, Я навіть за тебе душу згублю… – За те, що ти часто згадуєш мат, Не гнівайсь, Іване, тобі я не брат.
УТІКАЄ Я мороку маю: Жінка-бо співачка. Як вона співає, Бере нетерплячка. Я від того злюся, Спокою не маю. Жінки не боюся, З хати утікаю. Спів отой від Юди, Аж, бува, зап’ю… Судять мене люди, Кажуть, її б’ю.
ЛЮБИТЬ КВІТИ – То ви завда́ли шкоди? – Суддя питає жінку. – Так, згідно моди: За любку-дівку.
71
Вазоном… Так, Іване? – Хіба так мож дуріти? – А як інакше, пане? Іван-бо любить квіти!..
ЩОБ ВОНА ПРОПАЛА Вчителька питає: – Що таке Москва ота? Петрик оце знає: – Дика то орда. – А що Січ – теж знаєш? Може, скажеш, ні? – Січ я поважаю: Волі знак мені. Щоб Москва пропала, Замість неї – мерва! Січ ту зруйнувала Катерина-стерва. А Петро – той карлик – В пеклі щоб конав. Й висох він, як равлик, Й слід за ним пропав!
БУДЕ БАГАЧ Микола той радий без меж: Нарешті ожениться! На гойній! І все ж, Гей, добре ’му стелиться…
Він матиме жінку і хату. А хата – неначе палац. Усе те немовби по блату, – Він буде багач!
72
НЕПЕВНА БУЛА Один хлопець на суді Трима твердо марку: Ото каже він судді, Що мав іномарку.
– Іномарка ця – моя, – Твердить наречена. – Ми не бу́демо сім’я, Досвідом навчена.
– Не клялась в любові? Було не брехати! – Я не певна була в слові, Щоб машину мати…
ЩЕ НЕ ВЕСНА Закохана пара Та на перелазі. Любов – не покара У жодному разі. Цілунок – ой, смачно: Горять аж вуста! Але трохи лячно, Що любов не та…
– Пора вже на ложе? – Пита не жона. – Вженитись не зможу. Бо ще не весна.
РВУТЬ КИШКИ Ходять Андрій та Роман    на вечори сміху. І від того, що там роблять,    мають, знай, потіху.
73
Як Роман щось починає,    то Андрій кінчає. Ніби воно і смішне, а сміху      немає. – Щось, Романе, ми не те    винесли на люди. – Так було уже не раз,    але не повсюди. Тепер я, знай, починаю, а ти     вже кінчаєш. – Так і буде. Знай, Андрію,    ти рацію маєш. І як то вони зробили –    торбу сміху мали. Хоч секрет отой простий,    та його не знали. І було усе у них,    як оце по маслу: Було сміху уже так – аж ліхтарі      гасли… І пішли вони гуляти,    як брати опришки. Нехай всі тепер сміються    і рвуть собі кишки… НЄ СТАНЄТ ТІРАНА  «Російський я вивчив тільки за те,   що ним розпатякував Лєнін…»   / Переспів із В. Маяковського/ Путіну закони – То «понятія» страни… Он дітьониш зони І вожак шпани.
Он нє чєловєчний, Ібо от ліхого. А что люді гібнут, Что єму до того?
74
«Русскій мір» і бойня – То єво мєчта. Словно колокольня, Подпєва орда…
Врємя будєт скоро, Как сплєтут вєнец. І крємльовскій воро Здохнєт наконец.
І не станєт «хана»: Сожерут кроти. І на гроб тірана Будуть сцать коти!
У ВСЬОМУ Є МЕЖА Приснився сон: в Кремлі знов похорони. І б’ють тривожно, і непевно дзвони. Хоронять знов новітнього Батия, В якого двоголова шия…
Ті похорони – то кінець епохи «Рускава міра», що створили лохи. Либонь, настане світова порука Вже без насилля і без бука.
Народи стануть, як одна сім’я, А плин життя – єдина течія. Ординська церква нас не переможе, Московський люд покаятися зможе.
За кров і за ординську вдачу, Й за Україну – ще не зовсім сплячу. За те, що нас завжди гнітили, Але народ мій не скорили.
75
…То тільки сон. Та буде віщий: Кремлівський карлик, знай, не вічний! У все це вірить молода душа, Бо є закон: у всьому є межа…
ЯКБИ ЗНАЛА У с. Кам’яне (тепер м. Дніпродзержинськ) стовбичить бюст Л. Брежнєва – як символ самохвальства і нахабної жорстокості комуно-московського окупаційного режиму.
Бюст Брежнєва у місті Пихато голову підняв. З тамтого світу вісті: «Зарано я сконав!..»
Даремно, гимане, отак, Бо ти – довічна рана. Не той ти був козак, Твоя вітчизна – п’яна.
Запізно совість, знай, спіткала… Тобі Росія мила?.. Якби Вкраїна знала, – В колисці б задушила!
З ПЕКЛА Дотепник хлопа знов зустрів – Нужденного, немов пітьма. – Чого-бо ти отак змарнів? Знай, на тобі лиця нема. Змарнів? Я-бо із пекла… А там важкі труди. Дотепник вже запекло: – Шуруй знову туди!
76
І ПІШЛИ ДО ХАТИ Знов зустрілись два п’яниці, Йдуть і галасують, Завітали до пивниці, Бо не так сі чують…
Йван Петра ото питає: – Ти мені ще друг? А дружок відповідає: – Супер, як ланцюг...
А як пива моцно вдули, То давай співати. Продавщиці як турнули, То пішли до хати.
Уже вдома не співали, Бо жінки не дали. Макогоном так їх спрали – Аж в штани наклали…
НЕ ВОДИВСЯ Дід Кирило має внука – Напрочуд шального: Не боїться навіть бука, Здатен до усього…
– Діду, ви були малим? – Був, онуче, звісно. – І також були дурним? І вродились пізно?
– А чи пізно я вродився, Того я не знаю. Із дурними не водився – Добре пам’ятаю!
77
ЗЛОДІЇВ ШАНУЮТЬ  У Волощі в автора цієї  книги бочку вкрали…
Душ скапарив си Андрусь, – Буде раювати… Гоноровий, наче гусь, Буде чистим спати.
Та случилася біда: Бочку з душу вкрали. Повелися, як орда, – Совісті не мали.
Ідуть люди і кепкують: – Тре’ було не спати… Злодіїв вони шанують, Не мож їх карати!
…Кажуть, бочку ту пропили Дикі гультіпаки. А оце, що согрішили, Вибачте, до ср.ки!..
ТРИМАВ МАРКУ «Ой, не буду пить ніколи! – Сень дав собі слово. – Може, трохи на Миколи, – І то буде кльово».
Як настало оте свято, Було незвичайно: Сень хоч випив забагато, Та ’му було файно.
78
На Андрія так напився – Аж вели до хати. То даремно, що божився, – Марку ж тре’ тримати!
ТАМ РЕМОНТ А начальник той, що треба, Він простий, неначе хлоп. Він, звичайно, вартий неба, Бо добряк він, а не жлоб.
В кабінет ідеш без стуку, Зразу сісти пропонує. Бере навіть на поруки, Про все дбає, усе чує…
– Та не може цього бути! – Галасує якийсь рот. – Хочу зараз в нього бути. – Ні, не можна: там ремонт…
НЕ ПОМОЖЕ І ВОРОЖКА Іван Торба – «патріот», Бо два дні в АТО відбув… Звісно, він не ідіот, Щоб про себе він забув.
Вже люстрацію пройшов: Вийшов чистим із води… Вище крісло він знайшов, Пан тепер він – хоч куди!
Хлопці гинуть за ідею, Бо велить так совість й честь. Їздить Йван той у Гвінею – Там рахунок в нього єсть.
79
Поки хаос в Україні, Іван торбу набиває. Все поглиблює руїну, Не гадає, що сконає.
Та прийде ота з косою, – Не поможе і ворожка. Мало він візьме з собою: Штири дошки, землі трошки.
ВІН НЕ ТАКИЙ Має клопіт Іван Жидик: Пити – боронь Боже! Як тепер він має жити? На ніщо не гожий…
Він ще дохтору докаже, Що той не правий. Будеш знати, тупий враже, Що я не такий.
Петро Фрицик йому каже: – Лишися війни! Аби бути тобі паном, Дохтора зміни.
ФАЙНІ ЧАСИ Були файні то часи, Коли грали на баси. А як грати перестали, То часи тоті пропали…
Часи наші, знай, пропали, Бо ми їх давно проспали. Щоб вернути ті часи, Кожен єдності проси!
80
Коли буде отак далі, Посадять нас всіх на палі. Часи файні пропадуть, – Нас у безвість однесуть…
ЛЬВОВЕ, ДЕ ТИ? Пасажир питає у сусіда: – Чи далеко ще до Львова? /Що сказати тому діду?/ – Трохи ближче від Кийо́ва… – Ну, то добре, буду спати. Як приїдем – розбудіть. – На увазі буду мати, – Й сам заснув умить. – Львове, гей, а де ти?!. – Йван давай кричати. – Я просив мене збудити. – Я хотів теж спати…
ПЕРША ОПЕРАЦІЯ Пацієнт хвилюється: В нього операція. Зле він дуже чується, Хоч і не кастрація…
– Вона в мене перша, – Каже медсестрі. – В лікаря теж перша Буде на порі.
НА ПОВІЙ БАГАТИЙ – Знаєш, а мені щастить, Ну, у тім коханні. Хоч воно – як мить, Наче тінь в тумані.
81
А кохають, що аж млієш, Кожна жінка – краща! З тою, тою – аж чманієш, – Не любов, а хаща… – О, тепер я знаю точно, Чом ти не жонатий: Кожну любиш поурочно, На повій багатий!
ВИНУВАТА НІЧ – Ні, не я тут винувата, Що впустила тебе, Гнате. – Я також не винуватий, Що впустила мене спати…
– Винна ніч, звичайно, Гнате, Що схотіла нас сховати… – А ще та солодка річ, Що приносить, Галю, ніч.
ЗРАДЖУЄ ЙВАНУ – Кохана, чого ти сумуєш? – Питає коханець кохану. – Покинеш, якщо ти почуєш, Що зраджую Йвану?
– Ти Йвана ще маєш? /Побий мене, небо!/ Не кину, як знаєш, – Відмовлюсь від тебе…
З ІНШОЮ ЖИВЕ – Каже одна льоха, Що муж тебе б’є. Б’є він лише трохи? Коли чарку п’є?..
82
– Ці розмови лишні, Бо то не нове. Він уже два тижні З іншою живе.
ДАМ ВСЕ, КРІМ СЕБЕ Приліз москаль до хати Й давай щось в ній шукати. Його питає мати: – Що ти, кірзаче, дати? – Нічого я не хочу, – Аби була моєю!.. – Щось ти не те торочиш, Не буду я твоєю! Я дам тобі, як треба, Усе, що дороге. Побійся, блудьку, неба! – Дай водку й піроги.
ПЕРШИМ БИВ – То, мамусю, Петрик бив, – Ну, отой сусіда. Й наді мною кпив, Мо́вив: «Ти – невіда…»
– Чом не дав ти йому здачі, А лиш сльози лив? – Я ж не був таки ледачий: Я ’го першим бив!..
ЧИМАЛЕНЬКІ ГРОШІ Водієві, як на лихо, Трапилась пригода: Засліпила його тихо Снігова негода.
83
На проїжджу він частину Виїхав невчасно І в якусь малу часину Збив авто негласно…
За це мусів штраф сплатити – Чималенькі гроші. Як дружині пояснити, Де ділись хороші?..
До ДАІ водій звернувся, Щоб розписку дали: Як грошей оце позбувся, – Не пропив, не вкрали…
ШКОДА ПСУВАТИ Петро купив си сім блокнотів – В твердих обложках і красивих. Усі вони були без нотів, – Купить такі його просили. Якось побачив їх сусід: – Дивуюсь я, повір: Всі чисті… – сусід зблід. – Шкода́ було псувать папір. НЕПИСЬМЕННИЙ – Депутат наш неписьменний! – Галасує Йван Теплій. – Він якийсь, ну, навіженний, – Він-бо скрізь якийсь не свій.
Людям бреше вже роками, Що підніме все село. Люди далі із торбами, – Ще такого не було!..
84
– Неписьменний кажеш, Йване? – Никодим питає. – Так казати, мабуть, рано, Він листи читає…
– Так, він, звісно, неписьменний: На мовчання захворів… Якби був він, знай, писемний, На листи б він відповів!
МАБУТЬ, ТАТО А школярик ще малий, Але вже мудрує… Йти до школи – не дурний, – Вчитель й не розчує:
– А Василько нині хворий, – Грубим голосочком. – То велике ваше горе, – Вчитель, як шнурочком.
Вчитель зно́ву мовить І знов не багато: – Хто ото говорить? – Мабуть, що мій тато…
НЕ ЛЯКАЙ Він клянеться у любові. Любка, звісно, мліє… – Пам’ятаєш ту діброву? Серце лебедіє…
– То було, знай, дуже сьлічно, І було, як казка. – Знай, кохатиму я вічно! – Не лякай, будь ласка…
85
МІГ БИ ОЖЕНИТИСЬ Нардеп будує мавзолей, Як вмре, щоб спокій мати. Не буде там трудів і фей, Не буде вже брехати…
Але в нардепа є біда: Кому грошву лишити? В коханні був, немов вода, А міг би ще пожити!
Жони не має, ні дітей, – Ну як тут не тужити? Самотній, наче Колізей… А міг би оженитись!
МАЛО ВЗЯЛИ Два Івани на рибалці Поплавки пильнують. Поруч з ними два мисливці Щось собі мудрують… Один каже сумовито: – Мало, знаєш, взяли. – Що, зайців? – Йван гордовито. – – Коньяку, щоб знали.
ЧОКОЛЯДКА Вгостив онук свойого діда… Та чоколядка, наче скарб! Як з’їв, то спав він до обіду, Мов виснажений раб.
Донька прокинулася рано І синові – в неласку: – Де чоколядка, милий Йване? Ти з’їв й мою ту частку?!
86
– Я нею діда пригостив, Бо ти про нього забуваєш. Я хочу, щоб він довго жив, А ти лише про себе дбаєш!
– Та чоколядка – то моя! Вона була, як цукор, біла. – Так, може, мамо, і твоя. Нащо ти чорну з’їла?
Та чорна була, знаєш, наша, Що ти учора з’їла. Така-то, мамо, каша. То правда: твоя – біла…
ЧИТАЧА СХОПИЛИ В місті скоїлась біда: Вбили автора роману. Поступала так орда, А також – омана…
Хоч містяни всі бунтують, Розкрить злочин – нема сили. Міліцаї їх не чують, – Читача схопили…
У ЛІТАХ – Ну, Секлето, го́дів скільки вже? – Лікар бабу знов питає. – Я подобаюсь… невже? «Видно, баба та не дочуває…»
– Ви про го́ди? Трохи є, ага. Звідки вни – не знаю. Знає це хіба Яга… Щодо хлопа, я ’го маю!
87
– Я також в літах, І жону я маю. – Ви ще – наче птах. Чи гуляка – я не знаю…
СЕБЕ НЕ БАЧИТЬ – І сонце має свій недолік! – Вигукує Матій Роману, – Не відгадаєте ніколи! – Я відгадаю! – то Лис Йван.
– Який? Як такий мудрий! За мудрого себе ти маєш? – Занадто, Ромку, ти марудний: Себе не бачить, знаєш!
САМ ПИШИ Лесь Мартович Василеві: – Напишімо одну річ, – Легше стане королеві, Тягар скинемо із пліч… Може, стане більш тямуща До усіх, що маєм, бід! Українців бідних – гуща, Де не глянеш – оден дід… А Стефаник лиш на те: – Знаєш, ледве дишу… Відпічну отам, в альто*, Сам пиши, я – підпишу.
ОТАКА ПОРАДА Закохався Тимко в Феську, – Що йому робити? Адже має він вже Леську, – З обома дружити? * Альто – альтанка (діал.)
88
А як мати те узнала, Ну, його ганьбити: – В тебе розуму немає, – Як так мож чинити?! Будуть з нас довічно кпити: А чи можна обох брати? – Як візьмемо їх до хати, Будуть нам служити! – Не по-людськи оце, знаєш, А що скаже влада? – Віз не їде, як не мажеш, – Отака порада.
ТРЕБА ОБМОЧИТИ Іван Хмара зізнавсь другу, Що вже кинув пити. Вже не стерпить ту наругу: Рідні будуть бити!..
І Сень Злива теж за те, Аби кинуть пити. – Може, Йваноньку, оте… Треба обмочити?!
МОЖЕ, ЛІЖКОМ Буде срібне в них весілля – Згодом, не сьогодні. Будуть гості і дозвілля, – Зви́чай то народний!
Оля мужа враз питає: – Як відзначимо той день? – Я ото іще не знаю, – Може, ліжком… – каже Сень.
89
ВАРИЛИХА Дід Тимоха – варилиха: Страви сам готує. Внук і доня, як на лихо, З нього ще й кепкують.
Дещо з цього, що готує, Навіть їм смакує. Та подяки він не чує, – Все чогось бракує…
Часнику отут немало, А також квасолі. І смердюче якесь сало, Мало тут і солі.
Часник хату засмердів, – Двері аж втворяють. Дід від злості посинів: Совісті не мають!
«Це знущання, – дума дід. – Не родина – лохи! Що їм дати на обід? Може, хрону трохи?»
90
Розділ третій АНТИПКИ НАПЕРЕКІР ПРОГНОЗАМ Доцент Марк Гольберг задля економії свого часу заганяв, наче овець, «українців» та «росіян» в одну аудиторію. І курив, курив...
Я пам’ятаю оту «шару», Як заганяв він нас в кошару, – Так зарубіжну нас учив, Від диму кожен сльози лив…
Наперекір його прогнозам Себе таки я сотворив, Дав облизня і тим пронозам, Котрі, як він, все проти рив.
НА ПОЗИЧКАХ ПРОЖИВЕМ Сходи, муже, до Луки, Позич трохи нам муки. Сходи, муже, до Тимка, Най позиче буряка. Сходи, муже, до Августи, Мо’, позиче нам капусти. Сходи, муже, до Мирона, Най позиче трохи хрону. Сходи, муже, до Марушки, Най позиче нам петрушки. Сходи, муже, до Тимка, Най позиче часника.
91
Сходи, муже, до Тараса, Най позиче трохи м’яса.
Сходи, муже, до Ганулі, Най позиче нам цибулі.
Сходи, муже, до Мокрини, Най позиче солонини.
Сходи, муже, до Надії, Най позиче нам олії.
Сходи, муже, ти до Олі, Най позиче трохи солі.
Сходи, муже, до Людмили, Най позиче тобі сили...
Сходи, муже, ти до «Гу́льби», Най позиче трохи бульби.
Сходи, муже, до Йолани, Най позичить нам сметани.
Сходи, муже, ще до Дори, Най позиче тої «Тори»...
Сходи, муже, милій серцю, Позич трохи того перцю.
Сходи, муже, до Олени, Може, має щось зелене.
Сходи ще до Катерини, Мо’, наділить нам малини.
92
Сходи, муже, до Яцка, Позич в нього баньика.
Сходи, муже, до братів, Позич трохи патиків.
Сходи, муже, до касьирки, Позич в неї трохи сьирки.
Сходи, муже, де діди, Бо нам треба ще води.
Сходи, муже, до Секлети, Най позиче нам церети.
Піди, муже, на аферу, Роздобудь ще нам паперу.
Ану, миттю до жидівки, Візьми в набар ще й горівки.
Заготуєш тото, Яцку, Буде файно в нашім мацьку…
Най надворі іде дощ, Ми варитимемо борщ.
Будем їсти, споживати І про себе лише дбати.
Живем нині без ідей, Бо не маємо дітей.
Не йди, муже, до Парані, Бо не вділить тобі пані…
93
Сходим, Хівронько, на дачу, – Там роботи – бий лежачу!
Не піду я, знай, на дачу, – Маю душу я ледачу…
Нащо дачі наш тендем? Ми із позички живем!
МУСИМ ПЕРЕБУТИ Мискоборців нині – гать гати! Про свої мацьки лиш дбають. В них ні краплі доброти. Всіх за лохів мають…
Статки, вілли, навіть яхти Їм вже спати не дають. Навіть гірші тої шляхти, Бо все рідне продають.
У крові всі їхні морди І зрадлива в них душа. Живуть пишно, наче лорди, Не попустять і гроша.
Та прийде ще час розплати За обкрадений наш люд. І будуть вони страдати, Як настане Божий суд.
В пеклі будуть всі горіти, Адже гірші від тих Юд, В пеклі будуть й їхні діти, Бо повторюють їх блуд…
94
Дарма тішаться роками, Що у світі не раби. Все ж не будуть вже панами, Як покличуть їх чорти.
…А Вкраїні вічно бути На зло путінській орді! Мусим горе перебути В своїм серці і в нужді…
БУДУТЬ ПРОКЛИНАТИ Нащо мову йому знати? Мав би лише статки. Вже тепер йому і мати Гірша тої сватки…
Батька теж він не шанує, Бо він – українець! Те мурло тепер мудрує: – Я іще не німець.
Так, не німець ти, мерзото, А помийний зрадник. Тобі милі лише злото І Москви порадник...
Ти не лицар, а негідник… (Що іще сказати?) У житті ти був невільник, – Будуть проклинати.
ЗЕМЛЯ НЕ ПРИЙМЕ Таки настане судний день – Той день очищення від влади, Яка прогнила, наче пень, Живе збагачення заради.
95
Де їй до того, що народ Живе, як на розпутті! Їм би побільше нагород Й похвал, що не по суті.
Їм би свій бізнес зберегти, А на державу їм начхати, В Верховну Раду щоб зайти Й мацьки свої напхати…
Машини, яхти, літаки – Їм світлий розум заслонили. І щоб народ, як батраки, Для них, пушистих, рвали жили.
Однак прийде ще час розплати. Що всі позбудуться всього. Прийдуть на поміч не пилати, Щоби народ добивсь свого.
А пекло буде – їх начало, Не Боже небо, зазвичай. Таких у нім буде немало, Що обдирали рідний край.
І будуть душі їх шкварчати В пекельнім колі боротьби. Будуть чорти їх поправляти У чанах вічної ганьби.
…Тремтіть, новітні олігархи, Бо кара буде вам, бігме. Вас не врятують і екзархи, – Земля вас, ницих, не прийме!
96
ЩОСЬ ТО КОЇТЬСЯ Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Я буду нині знову з вами, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Скажу я нині слово но́ве, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Немає волі, нема мови, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Над нами символ двоголовий, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Було б життя для нас вже нове, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Москва украла в нас основи, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. А Кремль віками лихословить, А хлоп все каже: то – дурне.
97
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Бува, причетний хтось до змови, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Горілку пити – то хреново, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. А стяги наші малинові, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Повії нині дуже кльові, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Ті депутати – безголові, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Оті всі плани не типові, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. А сни в дитини кольорові, А хлоп все каже: то – дурне.
98
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. В Росії – одні лиш вдови, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове Мої панове, щось страшне. Совєцька влада прийде знову?.. А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Потрібні нам нові обнови, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Життя настало для нас нове, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Наш Янек думає дубово, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Гарант готує підлу змову, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Москва кує нові окови, А хлоп все каже: то – дурне.
99
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. А Путін знов іде на лови... А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Свині немає, ні корови, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Хіба замало тої крові? А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Усі справи містечкові, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Повії дуже гонорові, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Оно кум наш ген у рові, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Оті свідки – ну, Єгови, А хлоп все каже: то – дурне.
100
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Не шумлять уже діброви, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Ми в Росії – таборові… А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Життя настало зовсім нове, А хлоп все каже: то – дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. УПА з’явилась на Покрови, А хлоп не каже, що дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Як будем жити ми хреново, І це, хлопці, теж дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Коли будемо безголові, То все у нас буде дурне.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Шануймо вічно праоснову, Бо це те коло рятівне.
101
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Як будем жити без любові, Біда нас, звісно, не мине.
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Як розірвем Москви окови, Тоді хлоп скаже: не – дурне!
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Єднаймось вчасно ми, братове, – І то, вкраїнці, головне!
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Над нами небо вечорове, – Буде так завше, не мине...
Ой, що то коїться, панове, Мої панове, щось страшне. Прямуймо разом до обнови, – Тоді все буде не дурне!..
Усе, що станеться із нами – Дамо усьому, звісно, лад. Будемо дома ми панами, – І тому буде кожен рад.
ПОСТУП – ВОЛІ СТЯГ Вже тої зради – гать гати У вищих сферах і в низах. Вже недалеко до біди, Що аж бере смертельний страх…
102
Страх за обкрадену Вкраїну І за знедолений народ. І за новітню ту руїну, Яку примножує той зброд.
Невже біда нас не навчила, Щоб буть господарем собі! Оно стоїть нова могила, Як спротив ворогу й судьбі.
Заради Чину та Ідеї Єднаймось, браття, назавжди. І не чекаймо ласки Феї, Бо це дорога в нікуди!
Най нас єднає давня слава – Франко, Шевченко, Лесі річ, Котрі боролись за державу Без зради тої й протиріч.
Гартуймо зброю до звитяги, Бо це один-єдиний шлях. Ми українці, а не маги, Бо поступ той – то волі стяг!
НАЙ ТАКУ ЗНАЮТЬ Тота Ганка клаповуха – Славна, знай, «майстриня»: До хлопів всіх слабодуха, В обіймах – богиня…
Хлопи липнуть всі до неї, Як ведмідь до меду. З дому їй несуть трофеї, Дорожчі від леду…
103
Хтось несе кульонську воду, Хтось жони труси. Хоч паскудний хтось на вроду, – Марно це: неси!
Багатіє та коханка Не лише на речі. Багатіє тота бранка На дітей, до речі.
Хто їм батько – вна не знає. Нащо їй те знати?!. Кого хоче – того має, Буде й далі мати.
Ота старість – хоч подія, Якось поховають... А як скажуть, що повія, Най таку хоч знають!
ГОВНО (Из цикла «Дыктатор») Балдеешь от крови людской, Балдеешь, что ты на верхушке. Сматри, какой ты крутой! Ты словно медведь на опушке…
Ужо ты тонешь в крови – В людской и невинной. Чужую жизнь ты не рви, Свою ты порви диковинно!..
Ты ад себе заслужил, Проклятье честного мира, Себя в говно уложил, Заглохнет твоя скоро лира…
104
Позор – твои миллионы, И проклят будешь всегда. К убийству ты склонен, Для мира ты – дичь и беда.
Тебя я теперь проклинаю За всех убиенных, себя. Конец тебе скоро – я знаю, Незносна будет судьба!
Чаво, ты прешься в цари? Они ведь от этой орды! Он – из косой… Сматри – То плата тебе за «труды»…
Харёк ты, знаешь, не царь, Обосран и подлый подонок. Ты – озверевшая тварь И глупый, словно теленок.
Ты будешь проклят всегда, Как то озверевшее падло. Планете ты ведь – беда, Фашизма ты – кодло.
Исчезнешь, как дым и роса, Исчезнешь, маленький гном. Жестока твоя полоса: В истории будешь говном!
…Ты спокоен выплодок бредовый? Души убиенных спать еще дают? Без тебя мы новый мир построим, А тебя, засранца, черти заберут!..
105
«БАРАБСЬКЕ МУРЛО»   Р.С. Жило-було одне Мурло І нами керувало. Скупе воно було, – Себе лиш пантрувало.
Грошву гребло – усе собі, За інших, знай, не дбало. Було продажне, далебі, Ціни собі не знало.
Йому комуна – просто рай, Бо завше при «кориті». Про себе, милого, лиш дбай, Білєт комуни – карта бита.
Для нього Бог – то вигадка одна, А церква – мракобісся… Комуна – радості струна, Воно нічого не боїться.
В його господі Лєнін на стіні, А у душі лиш купа злості. Ламало долі не одні, Без милосердя й млості…
Було і «Світло проти тьми», Була й УПА – «бандитська»… Клепало зрадницькі томи, – Москва ж до серця близько!
Та ось прийшли нові часи, Мурло – як новобранці!.. Патріотизму – не проси, І скрізь у вишиванці.
106
І знов керує так, як треба, – За Україну тепер вже! Згадало, видно, вже про Небо, Свою-бо душу береже. До храму ходить не на жарт, Аби гріхів позбутись. Даремно: той безбожний гарт Ніколи не забути! Пора іти на відпочинок, Але Мурло не з тих! Ні, не покине свій вже ринок, Інак зазнає збитків й лих. Таки турнули те Мурло Із крісла керівного. Всім радісно було: Не буде вже скупого. Сиділо б тихо те Мурло І ту б з косою ждало. Немало, звісно, нагребло, Але йому все мало… Йому б сто тисяч повернути – Отих, що само накрутило... Свою б ту фірму вже забути, В якій усіх дурило! Судами всіх тепер лякає, Щоб ще раз в крісло влізти. Скажу таке, нехай-бо знає: За ґрати б йому сісти! Можливо, там оте згадає, Як долю всім ламав. І що гріхів тих купу має, Як нелюдом він став…
107
Розділ четвертий ПОСЛАННЯ СУЩИМ (Вінок)
Князь Володимир: Росія, знаєте, не Русь, Росія – то Московія немита. Вона слизька, неначе гусь, Мета її: когось убити! Іван Котляревський: Моторні будьте, як Еней, Турніть московців: злі вони! Москвин нам не Мойсей, Ніяк не може без війни. Данило Галицький: Збирайте вотчину докупи, Як я колись її збирав. Інакше будемо у цюпі, Без волі і без прав. Григорій Сковорода: «Нє равноє всєм равєнство!» – Такий мотив москвина. Здолаєм Москви воїнство, Не згине Україна!.. Богдан Хмельницький: Не вірте більш Росії: Вона-бо терористка! Їй ще далеко до месії, Їй сниться чужа миска…
108
Іван Брюховецький: Простіть мені за зраду, Яку колись вчинив: Служив москвину-гаду, – Аби я був не жив!.. Іван Мазепа: Мої панове, не здавайтесь! Москва – то ворог наш, щоб знали. Немов колись та Січ, єднайтесь, – Щоб знов себе не звоювали… Олекса Довбуш: Гартуйте гостро топірці, Бо ворог той не спить. Життя – не папірці, Лиш волі щастя мить… Іван Гонта: Не може бути спілки із царем, Бо цар московський – нам могила… Лиш Україна – нам Едем, Лиш Україна – мати мила! Тарас Шевченко: Народе мій, ану до бою, Аби здригнулася Москва! Я завше буду із тобою, Щоби не вмерла булава… Пантелеймон Куліш: Гадав, сильніший за Шевченка, Бо в дечім помагав… Він – геній, сотниченко, – До волі закликав.
109
Іван Франко: Колись суспільність я долав І дарував «Мойсея». Ставай, народе мій, до лав, – Москва – зрадлива Фея! Борис Грінченко: Словник я вам уклав, – Отож шануйте рідну мову, Аби москаль її не вкрав, Як нашу давню праоснову. Василь Стефаник: Земля – найбільший скарб! Її шануй, немов зіницю ока. Без неї ти, мов раб, Як та сирітка одинока… Леся Українка: Москва кровавить Україну, Бо хижа та орда. Не допустіть нову Руїну, Бо буде знов біда… Пьотр Валуєв: Нє било вас. Нє будєт, Для нас ви – ком… Нікто вас нє рассудіт, – С ліца Землі сотрьом! Михайло Драгоманов: Я, як історик, літератор, Скажу таке, щоб пам’ятали: Москвин – злочинний агітатор, – Щоб Батьківщини ми не мали!..
110
Степан Руданський: А Катя Друга – то повія! Такої не знайти. Жорстокіша за змія, Прообраз наготи… Микола Костомаров: Кремлівці – звірі, а не люди, Їх лицемірству нема меж. Звичайно, всі вони від Юди, Від шовінізму – теж! Михайло Грушевський: Москва мене все ж підкусила – Повірив в федерацію. Хоча Вкраїна була мила, Пішов на парцеляцію… Нестор Махно: Мотався я по всіх усюдах, Із москалями навіть бився. Хоч були різні пересуди, Та українцем я лишився! Симон Петлюра: Не маєм права буть рабами, Бо досить нам неволі! Москвини – ветхі хами, Причинка до недолі. Микола Садовський: Вкраїна наша – не театр, Де можна грати різні бздури. Якщо відступим хоч на метр, То знай: слабої ми натури…
111
Іван Пулюй: Я Біблію вам переклав Разом з Нечуй-Левицьким. Хотів, аби народ мій знав, Що він є будівницьким!.. Борис Антоненко-Давидович: Свідомість нашу Кремль травив, Щоб нас, як нації, не стало… Народ мій – Сфінкс, бо жив, Спалахував, немов кресало. Любомир Гузар Нажив нечесно – не твоє, Бо цвинтар забирає!.. Вважай, що пекло в тебе є, А неба вже немає. Кирило Осьмак: Залізом будь і навіть сталлю, Щоб подолати злу орду. Он – бачиш? – вже провалля… Рятуй Вкраїну молоду! Євген Маланюк: А Сталін – бидло, кат. Всесвітній він убивця. Він чортові лиш брат, На нього кожен злиться… Дмитро Донцов: Державу мати – трудна штука: Не кожен зможе їй служити. То повсякденна тяжка мука, Та задля неї варто жити.
112
Володимир Винниченко: Сліпий я був, братове, – Москви ловив мотив. Чомусь не бачив змови, Що військо розпустив… Лазар Каганович: Да, мало я вас уложіл – В Українє і Кубанє. Хотєлось, чтоб нікто нє жіл, Подвласни билі Ванє… Микола Хвильовий: Чи не казав я вам таке: «Щоб буть подалі од Москви?!», А ви чомусь пішли в піке, Згорнувши рідні хоругви!.. Тарас Бульба–Боровець УПА для вас створив, Щоб аж трясли Москвою, Щоб українець нею жив І завше бравсь за зброю. Степан Бандера: Гартуйте знов свої ряди, Бо ворог наступає. А чи живи, чи пропади, – В вас іншого немає. Андрій Мельник: Чого було змагатися за владу, Якої в нас ще не було? Єднати варто всю громаду – І місто, і село!..
113
Іван Багряний: Я проклинаю Кремль, Москву, Які неволять нас віками. На нас напнули тятиву, Аби були рабами… Андрей Шептицький: Ісус Христос – наш утішитель, цар, Він є наш Бог – у тілі і в душі. Любить Вкраїну – то великий дар – Без зловживань і метушні. Мелетій Смотрицький: Граматику я вам уклав – Щоб ви були письменні, Щоб кожен з вас те знав, Що ми є незнищенні! Ярослав Галан: Я був засліплений Москвою, Я їй, як пес, служив… Тримався б краще гною... А краще б був не жив! Василь Щербицькаий: Я думки теж такої – У пеклі зрозумів: Я-бо кусочок гною, Бодай би був здурів! Василь Стус: «Борітеся – поборете!» – Шевченко нам це заповів. Якщо цього не зможете, Поможу з дальніх я країв…
114
Іван Дзюба: Москвин вбиває нашу мову, А нас всіх має за сміття... Не забуваймо праоснову, Аби не було каяття. Олесь Гончар: Ти свого роду не цурайся, Не піддавайсь на поклик Феї. У колі рідному єднайся, Пильнуй Собор душі своєї. Євген Сверстюк: Я, як філософ, вам скажу: Тримайтесь берега лиш свого. За вами з Засвітів стежу, Щоб не зробили злого. Василь Симоненко: Батьків не вибирають, Як і Батьківщину. Лише оті це знають, Хто любить Україну. Ліна Костенко Москві не вірте! – Молю вас і благаю. По-материнськи дійте, – Таку Вкраїну знаю. Левко Лук’яненко: Не можна вірити Росії – Вона несе руїну, Неволю, розбрат сіє, Рятуймо Україну!
115
В’ячеслав Чорновіл: За Україну я страждав, – Й не бу́ло тому ради. А як її я рятував – Мене убили гади. Анна Політковська Вкраїна – на краю могіли!.. Єйо убіваєт Москва, Єйо убівают дєбіли, Своя і чужая братва. Боріс Нємцов: Нє будєт вам покоя, Пока в Кремлє кнурок. Он хуже за ізгоя, Его коньок – курок!.. Проффесор Януковіч: Я і досі легітивний, Я і нині президент! Українці – народ дивний, Змарнували свій момент… Воладімір Путін: Убійца я і плут? І подлий я звєрьонок? Вєздє, вокруг все лгут, Что нелюд я, подонок… Філарет: Помісна Церква – наша сила. Єднаймо, браття, всі Церкви. Москва віками нас гнобила, Зведім докупи хоругви!
116
«П’ята колона»: Донбас – то наша мати. Його в обіду не дамо. Москву приємно мати, Вкраїну зразу продамо! «Опозиційному блоку»: Доволі нас дурити, Ви – покидьки доби! Ви хочте смачно жити. Не люди ви – жлоби! Петро Порошенко: Так, прагнемо Європи, Та олігархи не дають. А ще кремлівські копи Нам клопіт завдають. Вояки АТО: Дамо орді по морді, Хоч служба не Едем. Будем тоді лиш горді, Як тризуб – над Кремлем! Владімір Жиріновський: Кажісь, я – нєгодяй, І горьше, чєм дурак. Погібну скоро, знай, – Вєдь ожідаєт гак!.. Надія Савченко: Солдат я, а не вбивця! – Збагни нарешті, Путіне, мене. Ти – небезпечний кровопивця, Тебе шляк наглий не мине!..
Парафіяни церкви Іонанна Хрестителя. Посередині парох Ізидор Фок. У третьому ряду зліва – моя мати Ганна Грущак, у білій намітці, їй 13 років. Волоща, 1927 р.
Підготовка до вступних екзаменів. Дрогобич, 1963 р.
У Трускавці, 1961 р. А яблуні цвітуть... Волоща, 1955 р.
Квіти моєї молодості... Волоща, 1963 р.
Син з батьком Федором. Волоща, 1966 р.
На буреломі. Річка Бистиця, 1962 р.
Із побратимом по службі. Калінковичі (Білорусія), 1965 р.
Приречений на самотність... Дрогобич, 1963 р.
Горе-гітарист. Дрогобич, 1962 р.
День народження у мене... Дружина Наталія, автор, Іван та Оля Дорожовці. Дрогобич, 1975 р.
Піонерський табір «Супутник». Брюховичі, 1969 р.
Учні та вихователі у піонерському таборі «Супутник». Автор – п’ятий в останньому ряді. Брюховичі, 1968 р.
Милі моєму серцю волощанці, переважно – моя велика родина. Волоща, 1962 р.
Тарзан... Без Дженні і мавпи Чіти. Дніпро, 1976 р.
Христина Бунтій. Крим, 1966 р.
Вчителі – Ольга Минко, Катерина Редько, Ярослава Добрянська-Війтів, Марія Сахарова, Іванна Фок та учні 6-го класу. Волоща, 1948 р.
Письменники: Віктор Романюк, Михайло Левицький, Геннадій Мороз, Микола Нагірний. Стрий, 1970 р.
На змаганнях. На задньому плані – автор. Дрогобич, 1975 р.
Під час подружньої розписки. Наталя Гаркуша, А. Грущак, Тетяна Пінті та Геннадій Мороз. Дрогобич, 26.02.1972 р.
Катерина Стебельська (Кухарова), моя сестра, вчителька. Дрогобич, 1952 р.
А. Грущак та Ігор Романишин, Заслужений тренер України. Дрогобич, 1979 р.
Молода сім’я: Олечка, Наталя та Андрій Грущаки. Дрогобич, 1975 р.
Неоніла Гаркуша, донечка Оля та дружина Наталя. Дніпродзержинськ (Січеславщина), 1977 р.
На Дніпрі. Наталя, автор, донька Оля, тесть Віталій Гаркуша, Дніпродзержинськ, 1976 р.
Поети Ігор Нижник та Микола Турківський. Борислав, 2008
Донька Оля у дитсадочку. Дрогобич, 1979 р.
Внук Адріан та дідусь. Лази (Польща), 2003 р.
Донька Оля із внуком Адріаном. Лази (Польща), 1999 р.
Із внуком Адріаном. Лази (Польща), 2003 р.
Тетяна Дідух, Андрій Грущак. Інтерв’ю із Народним художником Зеновієм Кецало.
Ігор Сисин, педагог, тренер, автор багатьох статей та альбомів. Самбір, 2013 р.
Іван Швед, журналіст, «Нафтовик Борислава», «Вільне слово». Дрогобич, 2005 р.
Проф. Зореслава Шкіряк-Нижник, Ігор Нижник та його донька Людмила Лисенко із внучками Олександрою і Оленкою. Київ, 1998 р.
Викладач Василь Іванишин, поети Ігор Нижник та Михайло Шалата. Добрівляни, 13.04.2005 р.
Письменники: Віктор Романюк, Михайло Шалата. Дрогобич, 1998 р.
Федір Нечипор (Дідичів). Німеччина, 1943 р.
Мирон Стебельський. Викладач технікуму. Дрогобич, 1985 р.
117
ПРО АВТОРА
Побачив світ Божий у с. Волощі на Дрогобиччині, там же виколисався. Рано лишився без матері. Скінчив Грушівську середню школу, Дрогобицьку торгово-кооперативну школу, українську філологію Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка та студії військової журналістики (Мінськ). Вчителював у селах Зворі та Долішньому Лужку (Львівщина). Деякий час працював у вузі, в якому навчався, а також у ПТУ-54. Певний час був директором Стебницької СШ № 7, шістнадцять років пропрацював у добровільноспортивних товариствах профспілок міста Дрогобича, понад шість років очолював їх. У молодому віці пережив сімейну трагедію: померла дружина, залишивши трирічну донечку, для якої був і батьком, і матір’ю. З 1990 року – завідувач відділів національного в ідродження, правового виховання народного часопису «Нафтовик Борислава». Автор кількох тисяч статей, нарисів, репортажів, інтерв’ю, низки прозових творів, поезій, пісень, близько ста літературно-критичних статей. Був співзасновником та співавтором трьох номерів підпільного альманаху «Тустань» (1989-1990 рр.). Видав такі книги та збірники: «Волоща – отча земля» – історико-етнографічний нарис (2001 р.), «Доля» – новели, повість (2003 р.), «Колоски на стерні» – новели (2005 р.), «Над прірвою» – роман (2007 р.), «Берег любові» – пісні з нотами (2007 р.), «Історія Волощі» – шкільний посібник (2007 р.), «Золотоперий підголосок» – у співавторстві (2008 р.), «Чорний плагіат» – літературно-критичне видан
118
ня (2008р.), «Життя як свіча» – новели (2008 р.), «Знак орди» – роман (2009 р.), «Перевесло» – поезії (2010 р.), «Суголосся часу» – критика та публіцистика (2011 р.), «Трафунки» – життєві оповідки (2011 р.), «Слово про слово» (2013), «Волоща» – шкільний посібник (2013 р.), «Краплі» – поезії (2014 р.), «Над прірвою» – роман, у новій редакції (2015 р.), «Дощ» – поезії (2015 р.). Член Національних спілок України – письменницької та журналістської, член Всеукраїнського об’єднання «Письменники Бойківщини». Учасник Першого і Другого світового Конгресу бойків (2005 р., 2010 р.), двічі лауреат і тричі дипломант літературно-краєзнавчого конкурсу ім. Мирона Утриска (2005 р., 2008 р., 2009 р., 2012 р., 2015 р.), лауреат літературного фольклорно-етнографічного конкурсу «Бойківський світ» ім. о. Михайла Зубрицького, двічі дипломант Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Володимира Дроцика (2013 р., 2015 р.). Лауреат Благодійного літературного письменницького фонду Віктора Романюка (2013 р.). Нагороджений багатьма Почесними дипломами – як літератор і як громадський діяч. Його ім’я занесене у книгу «Золотий фонд Бойківщини» (2008 р.). Співавтор багатьох літературно-мистецьких збірників, антологій та альманахів, редактор численних книг поезій та монографій. Автор багатьох мистецьких оглядів.
119



Обновлен 01 июл 2017. Создан 14 авг 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником