ПРИВІДКРИВАЮЧИ ЗАВІСУ




ПРИВІДКРИВАЮЧИ ЗАВІСУ

 

 

 

У деяких моїх книгах фігурує один і той же образ - Ростислав Ількович Солопух.

Уперше він з’явився в “Долі” - у новелах “Мурло”, “Донос”, “Ювілей”, “Храм очистить”. Є він і в романах “Над прірвою” та “Знак орди”. Може, ще десь буде... А, либонь, не буде - забагато честі!

В основному цей образ - відповідь на антиісторичну, антинародну книгу “Барабський міст”, яку по-штурбацьки скомпонував один борзописець із Борислава.

У ній присутній літературний персонаж - Антосько Федунців, себто - я! Більше того, отой писака зобразив мене у вельми негативному плані: я - і пияк, і телепень, і злодій, і брехач, і альфонс, і клієнт дому розпусти, і донощик, і, головне, зрадник... Крім того, я і “клишоногий”, маю “виразне монгольське обличчя”... І звідки він, хрунь, оте взяв?!. Словом, усі негативні риси, що йому самому притаманні, приписав мені.

Щодо мого імені та прізвища - наче все сходиться: Антосько - Андрій, Федунців - це ім’я мого батька - Федір (Федунців Антосько...), а от село Волощани - це Волоща, моя маленька Батьківщина. Ось така, як бачимо, петрушка! Ну як, скажіть. після цього було не захищати себе?! Я, звісно, захищав, бо я зовсім не такий, яким мене показав коло-літературний писака у своєму романі. Захищав не тільки себе, але й тих, кого він, пасквілянт, безсоромно зневажив.

А тепер на часі привідкрити завісу щодо образу Ростислава Ільковича Солопуха. Хто він і звідки узявся? Це журналіст газети “Нафтовик Борислава” Роман Іванович Соловчук, він же редактор... Отже, всі тут великі літери цілком сходяться - у першому і в другому варіантах.

Р.Соловчук, 1949 року народження, газетяр, володар “Золотого пера” імені Ярослава Галана. Він, як і його патрон Галан, обпльовував і розтинав вояків УПА, весь український народ, вірою й правдою служив комуно-московській владі, насміхався над релігією, Господом Богом... Для нього, колишнього секретаря партосередку редакції, ще й сьогодні “подпольний обком” діє... І за давніх часів, і нині усе, що він коїть, шахрує во ім’я своєї кишені, сходить, як з “гуся вода”.

Прикриваючи свою підлу душу українською вишиванкою, яку часом надягає; регулярно запізнюючись, ходить до церкви. Це той, хто у своїх жорстоких опусах писав “так званий бог” (до речі, з малої літери!), хто обзивав вояків визвольних змагань “головорізами”, “сокирниками”, “гадюччям”, “бандерівським охвістям”, “фашистськими покидьками”, “збродом”, “мізерною купкою бандитів ”, “душогубами”, “лицарями ганьби і зради”, священиків - “касирами у божому домі”, служителів Церкви - “церковним букетом” і таке інше. Називав словечками, які почерпнув у кагебістських таємних словничках... Про це можна детально довідатись, почитавши збірник “Золотоперий підголосок” (Дрогобич, “Посвіт”, 2007 р.).

Про такого, як він, кажуть: де не посій, там і вродиться. У нього в Бориславі найвища пенсія: з доплатами понад п’ять тисяч гривень! Своїм урядуванням редакцію газети загнав у боргову яму - понад двісті тисяч... Й собі “заборгував”, кажуть, понад 120 тисяч гривень. Ото накерував!.. Як багато: уміє “промишляти”!

... І носить же Українська земля такого чухраїнця, для якого сите і заможне життя  набагато вартніше за людську порядність і святу гідність! Але чи варто тому дивуватися, коли він (як сам казав), “виховувався у сімейній парторганізації”, у хаті, де не було ні Біблії, ні образів. Напевно, і “Кобзаря” Т.Шевченка не було...

Втім, най буде суддею йому Господь Бог, бо лише він визначає міру гріховності тієї чи іншої людини!



Создан 12 мая 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником