АНДРІЙ ГРУЩАК: “СВОЄЮ ДОРОГОЮ ТРЕБА ЙТИ ДО КІНЦЯ”




АНДРІЙ ГРУЩАК: “СВОЄЮ ДОРОГОЮ ТРЕБА ЙТИ ДО КІНЦЯ”

Андрій ГРУЩАК читає “Тустань”. А ви?

Андрій Грущак у Бойківському Підгір’ї (й не тільки !) - ім’я досить відоме. Він - педагог, спортовець, журналіст, письменник, краєзнавець, фольклорист, художник-графік, громадський діяч. Член Національних спілок України - письменницької та журналістської.

Наша розмова нині не про літературу, а про Україну, якій він чимало прислужився наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років.

- Андрію, знаю Тебе як провідного журналіста і як, так би мовити, потужного письменника. Нині мова буде про Україну. Питання на засипку: що чи хто для Тебе Україна?

- Україна? Україна - це я. Україна - моя колиска. Україна - моє життя. Україна - моя Батьківщина. Не мислю життя без України-Батьківщини, нехай знедоленої, обкраденої, упослідженої... Словом, вона мені - Мати, а я її - син...

- Твій прогноз: що чекає на неї? Звичайно, в майбутньому.

- Є три можливі варіанти: або буде з Європою (звісно, якщо Росія, при нашому намаганні, відпустить), або буде в євро-азійському ветхому минулому (приклад є - СССР), або розпадеться на Малу і Велику - по річці Збруч (звичайно, як ми, українці, це допустимо). Можливо, наші сусіди і їх згодом подроблять... Є загроза відновлення в Україні феодального правління - коли необхідні рішення прийматимуть одноосібно, себто кількома особами із адміністрації президента.

- Як, на Твою думку, теперішня влада (вона, як знаєш, нелегітимна!) зможе щось гідне зробити для народу - бодай наприкінці своєї каденції?

- Нічого не зможе. Вона зможе ( у цьому вона - мастак!) ще значно “покращити життя вже сьогодні” лише собі. Це видно і неозброєним оком - через розпухлі офшори, через казкове Міжгір’я, через високі зарплати й пенсії, через гвинтокрили, через приватні банки, через захоплені ліси та угіддя, через надмірну мілітарну силу... Для правлячої верхівки народ - “козли”, отой, що спить. Народ мовчить, як ті воли, що їм за драбину трохи сіна кинули...

- Чекай-чекай, а влада, що при “кориті”, теж людям, як волам, “кидає сіна”?

- Аякже, кидає. Бюджетникам - два-три відсотки добавки до зарплатні. Пенсіонерам (найзлиденнішим, “низовим”...) - чотири-п’ять гривень. Хворим, калікам, самотнім - нулі... Правда, Азаров посполитим своїм ще й “дешевої” капусти і китайської гречки підкинув - їжте, холопи, аби вас роздуло!..

ęłęó

- А собі? Ну, влада ж.

- О, про себе ті, що з білої кості, дбають! Одна Верховна Рада чого вартує! Захмарна зарплата, захмарні пенсії, захмарні житлово-побутові умови. А от про медичне та курортно-санаторне забезпечення - мовчу. Такої уваги до себе не мали ані каліфи, ані князі, ані королі, ані царі, ані совєцька партноменклатура. Як чому? А тому, що вони “слуги” не для народу, а народ - для них. А що воно так - то й “коню понятно”.

 

- Хіба я не при пам’яті, щоб забути? Не забув, звісно. Вони, франци, тепер яскраві “звьозди” на небозводі України. У їхніх руках понад вісімдесят відсотків усіх фінансових потоків. Два-три щорічних бюджетів України... В їхніх руках - найбільші гіганти “сталінських п’ятирічок”: металургія, хімія, вугілля, нафта, золотокопальні, газ, курорти, пансіонати, заміські та прибережні зони, ліси та угіддя, весь Київ і навіть Крим.

 

- О, ще й як бояться! Їх чекатиме доля Ходорковського - з усіма для них наслідками. “Управляємая дємократія” їм, жлобам, покаже, де раки зимують!

- Європи, Америки теж бояться?

- А чого їм їх боятися? Вони будуть серед своїх - таких, як вони, багатіїв. Офшори - їхні, капітали - їхні, палаци - їхні. Яхти і літаки - їхні, - втікай, куди заманеться. Правда, з правовим захистом у них не все гаразд - за кордоном, звісно. Вони думають, що навіть та, з косою, їх не дістане..

. - Ну й вони, собацюри, збагатилися в Україні! Яким-таким чином?

 

 

- І що, нема на них управи? Ну, хоча б Президент?

 

- Смішний, яка управа? Смішний, який президент? Він-бо їхній ставленик. Затрати на виборчу кампанію Януковича собі повертають - з відсотками, прецінь. З так званого електорату здирають.

- Азаров де дивиться? Він що, сліпий?

- Ні, не сліпий, але він Гаранта окуляри носить... Обидва вони, як мовиться, дві пари кальош!.. - А хіба в тому уряді нема українців? Нащо свинство таке допускають? - Є, звісно, але їх мало. Щодо справжніх патріотів, то одиниці, решта - чинуші, котрі задля срібняків ладні й батька-матір продати... Скажи, як їм дбати за Україну, яку вони, ненавидячи, нещадно грабують? Такий самий стан щодо українців і у Верховній Раді, в Адміністрації Президента, в обласних центрах. Усі вони лише синьо-білими прапорами махають...

- Добре, але ми, виборці, їх привели до влади, ні?

 

- Ні, не ми, а вправне політичне шулерство Партії регіонів, сварка й розбрат у “помаранчевому” таборі, продажність “тушок”, великі гроші й наша дрімуча байдужість. Це були вибори без вибору - через закриті списки, “мокрі печатки” на протоколах, “каруселі”, голосування “на дому”, порушення найелементарнішого виборчого права. Іосіф Сталін колись учив: не важливо, як проголосували, головне - як порахували... От і порахували, фальшуючи, аж так, що Юлю Тимошенко на друге місце відсунули, а після коронації Януковича її до цюпи запхали. За ніщо запхали. Якщо, скажімо, вона повинна нести якусь відповідальність, то лише політичну, а далеко не кримінальну. Лише виборці їй - судді. У її діях, видить Бог, криміналу ні грама нема. Рятуючи Україну й Європу взимку від путінського свавілля щодо ціни на газ, Тимошенко по-державницьки поступила. А що мала робити, коли “бєлий мєдвєдь” на поступки не йшов? До речі, ціну на газ населенню не було підвищено ні на копійку. Що від неї ще треба? Правда, вона олігархам на горло наступила, вони забідкались, що дещо у прибутках втрачають. Юлії Тимошенко треба дати Героя України, а не за грати запхати!..

- Як гадаєш, її випустять?

 

- Ні, не випустять! Янукович Юлі боїться, як чорт ладану. Бо знає, що йому другої каденції, як своїх вух, не бачити.

- Він теж публічна особа. Свій електорат має - тож, може, переможе.

 

- Хто публічна особа - Янукович? Не смішись, чоловіче. Він трохи був публічним, коли від яйця падав... Йому до Юлі, як кролику до зайця. Вона, Тимошенко, і в 2010-ому перемогла, і в 2015-ому переможе. Звичайно, як котрась бестія її, невинну, з тюрми випустить...

- А, може, Янукович через Європу і Америку випустить?

- Ще раз кажу: не випустить! Він плювати хотів на “общєствєнноє мнєніє” в Україні і за її межами. Він скоріше свою “вотчину” здасть Росії, а не Європі. Вже здає... Суд над Юлею - то спланована спецоперація, розроблена тим же Януковичем і його єдинокровними “собратьямі” Путіним і Медвєдєвим. Треба було розгнівати Європу, аби затягти Україну в новий, тепер путінський, Союз, який клепається ударними молотками самоуправства і беззаконня. Для того ж не Юлю засудили, а Україну, аби вона суціль змосковщена була. І щоб, поглибивши руїну, ніколи піднятись не змогла.

- А що буде з Кіреєвим? Яка його подальша доля?

- Мабуть, загине у ДТП, бо він - небажаний свідок, носій компрометуючої інформації фальшивих слідчих, перестрашених прокурорів, нахабної Адміністрації Президента. Головний носій “кіреєвщини” - отого правового “проізволу” - сам Президент. І ніхто інший! А якщо він, Кіреєв, щезне, то всю вину звалять на мстивих бютівців. Отака правда, друже.

- А ще що Кіреєва може чекати?

- В кращому разі членство у Верховному чи Конституційному суді. Як за що? А за те, що він, Кіреєв, для правлячого режиму зробив стільки, як не зробили жодні спецслужби, ні міністр оборони, ні МВС, ні перелякані слідчі.

- Добре, а що буде з Юлею? У тюрмі, звісно.

- У неї така ж сама доля, як в Кіреєва... Її можуть убити. Дуже просто: світу запудрять очі, що вона, мовляв, своєю смертю померла... Хоч, може, ніхто цьому не повірить.

- Андрію, то нас чекає диктатура, чи як?

 

 

- О Боже, така безвихідь! Як нам з того пекла вийти?

- Єднатися треба, організовуватись. Любити себе і свою Україну. Шанувати предків і полеглих за волю, за Україну. Своєю дорогою, яку намітили, треба до кінця йти!

- Та ж ми нею йшли - і що з того?

- Еге, йшли, та не дійшли... Зупинилися. Щоби бути вільними, треба за неї, волю, боротися. Приклади є - в колишній і теперішній історії. Треба лише її знати і пам’ятати. А ще усвідомлювати, що ми козацького роду, а йому немає бути переводу... Відкинути непомірні амбіції й дике самоїдство.

- Та як її, ту Україну, здобути, коли, де не плюнь, вороги, вороги, вороги... Внутрішні, а ще зовнішні. Навіть президент Ізраїлю має щодо України свою “

 

 

- Ой, недостатньо ти тої петрушки навів, знаєш. Один популярний гастролер-бард для “глухонімих” і байдужих зізнається, що “Украина - моя кухня: здесь я ем”. А один сторож столичного стадіону висловився ще виразніше: “Украинской нации никогда не было. Нет и не будет!” (власне так, як колись твердив Валуєв, - гарний учень..). І далі: “Украинский язык - это искусственные химеры для расчленения и уничтожения Русского народа. Все украинцы - это Русские, или “бывшие” Русские, а Украина - Русская земля, оккупированная подонками, целенаправленно переплавливающими Русских людей в высосанных из пальца “украинцев”, а по сути делающих из них анти-Русских”. А один мудак-комуніст так сказав: “Україна - розсадник націоналізму. Царі не добили, то ми доб’ємо!”. Сволота, українською мовою сказав... Їм, дияволам, вторять російські шпигуни та українські зрадники-салоїди. Таких історик Ярослав Грицак назвав “дияволами при роботі”... Еге, справедливо і точно назвав. Як чому? Бо в Україні диявол найчастіше надягає мундир політика, мантію судді, форму міліціянта. Може, ні?

- Андрію, намалював Ти безрадісне сучасне для України. Хіба воно таке страхітливе?

-

А ти як думаєш? Для України нині, як висловився В.Яворівський на VІ з’їзді письменників, настав “божевільно складний і жорстокий час”. І це справді так, адже “наша Батьківщина переживає черговий трагічний період своєї історії. Ми - над прірвою”. Зубожіння, страх, зневіра приневолюють нашу душу до покори й рабства. І найтрагічніше: не маємо лідера, який би намітив нам перспективу нашого одужання та зцілення. Кацапи, кепкуючи, артачуть: “Хохлы погуляли на свободе - и будя! Теперь - на место!”.

- Як бачиш, знову нас у путінський союз заганяють. Через 20 років Україна опинилась у новій резервації - принизливій і ганебній. При владі неосвічені (із фальшивими дипломами, науковими ступенями) вороги та безбатченки, з непомірними інстинктами самозбагачення. І це наша трагедія, брате.

- Ти чув, що президент нову книгу в світ випустив “Опорт’юні Юкрейн”, англійською перекладена. Аж в Австрії, знаєш, видав.

- Знаю. Вона, книга ця, - купа зібраних чужих наукових статей, ба, навіть з німецьких видань “состряпана”. Виправдовуючи явного плагіата, Ганця Стеців-Герман, яка, мабуть, і склепала сю книгу, заявила, що “це Януковича різні люди (себто журналісти) розтягнули на цитати...”. І не фарисейство, га? Як розтягли, коли вони до рукопису майбутньої книги доступу не мали?!. У демократично-правових країнах за таке посадовці йдуть у відставку. А у нас? У нас повний розгардіяш - з вини влади, звісно. Україну по живому ріжуть!.. З мовчазної згоди Януковича українофоб Дмітрій Табачнік під виглядом так званої оптимізації освіти україномовні школи закриває, спільну українсько-російську історію пише... Тим більше, він, нахаба, ще й у підручники історії біографію Януковича впхав. Шкода, що нема в цих підручниках двох суттєвих автобіографічних розділів - “шапочное отрочество” та “жизнь на зоне”... На жаль, ніхто це господіну Табачніку не підказав. А варто було би! Може, за це б з міністра турнули... Можливо, за свої книги і Табачнік, і Янукович невдовзі стануть дійсними членами Академії наук, а також членами Національної Спілки письменників України. Отої спілки, яку радник-гуманітарій Ганця (ну, ота - з Колодруб, що по дорозі на Комарно!) має намір розпустити.

- Скажи, а Ти не боїшся так гостро виступати - у своїх творах, статтях, інтерв’ю?

- Друже, я ж не мавпа, що маю право лише по деревах лазити... Я - живий організм України. Я - від народу. Я - для народу. Україна Богом обрана моя земля. Я пишаюся тим, що я українець. Путінським сибірам я нині не потрібен. Йому потрібні ті, хто, наче кістка в горлі, стоїть на шляху до необмеженої влади. А по великому рахунку: йому Україна потрібна, бо, як він недавно висловився, “обе экономики - России и Украины - так крепко завязаны, что практически они друг без друга существовать не могут...”. От-так, вічний кріпаче! Боляче, звичайно, що чужорідний бульдозер Азарова-Януковича жорстоко згортає все, що з Україною пов’язане. У велетенську яму згортає, в небуття... Ворожа ватага вже нам і Україні амінь співає!..

- З усього мовленого я зрозумів, що Україна є обітованою землею лише для зграї займанців і пройдисвітів, а в Українській державі вже ніби немає місця українській людині, її мові, культурі, нашій єдності, нашій душі, нашій перспективі...

- Так, тут ти маєш рацію. Це видно хоча б із того, в чиїх руках в Україні інформаційний простір, скільки (аж 25 відсотків!) українського продукту на радіо і телебаченні. Це видно із того, що закриваються українські школи, видавництва, книгарні, бібліотеки. Це видно із того, що всі посадовці - або донецькі, або безбатченки. До того ж, неукраїнської (чи непатріотичної) крові... Нині існує загроза найдорожчому - існуванню Батьківщини! Звісно, це може статися, якщо будемо далі спати, якщо не заступимось за Україну, за Себе, за Волю, за Народ!

 

Анатолій ВЛАСЮК

незаперечну думку”. “Забудьте свою історію”, - повчає нас, українців, лідер жидівської держави, в якій існує Яд-Вашем, а молоді ізраїльські солдати присягають на руїнах Масади.

- Чого чекає? Вона вже є. По наших тілах гупають кийки так званих правоохоронців, невдоволених не впускають на мітинги до Києва, підприємців штрафують за “нанесення шкоди бруківці” (так, ніби регіонали свої намети не встановлювали), усіх страхають українським фашизмом... А наші перелякані душі трамбують катки беззаконня й сваволі.

- Ха, ніби ти не знаєш?! Спершу - розбоєм, потім - злодійством, згодом - прихватизацією всенародного майна. Одні ваучери (майнові сертифікати) для них чого варті! - стосовно збагачення. А ще розпродаж державних стратегічних об’єктів: заводів, фабрик, курортів, санаторіїв, зброї. Вони тепер мільярдами “ворочають”, а не, як народ, копійками. Надприбутки - собі, податки - мізер, зарплата - в конвертах, нужденним - дірку від бублика.

- Скажи, а вони не бояться Росії - ну, якщо Україна, не дай Боже, стане губернією путінського режиму?

- Та то, може, і так, але ти оминув олігархів. Ти що, забув про них?



Создан 12 мая 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником