Опус із совєтського нафталіну




Року 2014-го побачила світ 124-сторінкова книга Романа Соловчука «Прощення не буде». До неї увійшли його статті та памфлети 1975-1986 рр. та уривок із повісті «Грімниця» з газети «Нафтовик Борислава» від вересня-жовтня 1982 р. З її «гостро нафталінного» змісту склалося враження, що вона запізнилася з виходом принаймні на три десятиліття. Але перш ніж торкнутися змісту збірки, слід сказати хоч кілька слів про автора, бо його прізвище мало знане поза межами Борислава.

Так-от, Р. Соловчук закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка. Був заступником редактора і секретарем парторганізації редакції, майже три десятиліття – редактором бориславської газети. Далі мова піде не про його посади, а  публікації і, ширше, літературну творчість, яка привела його у члени Національних спілок журналістів та письменників. А ще точніше – про ідеологічний зміст тої писанини впродовж довгих років.

Нівроку плодовитий газетяр, редактор і компартійний «штик», Р. Соловчук обрав своїми провідними темами боротьбу наступальним словом з «українським буржуазним націоналізмом», «уніатством», а також контрпропаганду і пропаганду «радянського способу життя». Ідейним натхненником для нього послужив совєтський «полум’яний публіцист» і письменник Я. Галан, чиє запроданське життя врешті-решт обірвала сокира. Як це робив Р. Соловчук, яскраво видно з кільканадцятьох прикладів із його писанини.

Отже, зі ст. «Пам’ять того не забуде. Бійці ідеологічного фронту» (22.03.1975): «Над столом нахилився в задумі чоловік… Хоче на конкретних прикладах із свого життя розповісти їм (слухачам.-Авт.) про кривавий союз оунівських убивць і їх духовних покровителів – попів-уніатів»; зі ст. «Веління обов’язку. Бійці ідеологічного фронту» (31.07.1976): «Про що розповідати цим людям?.. Про реакційну діяльність церкви і сектанства, про зв’язки уніатів із українськими буржуазними націоналістами»; зі ст. «Пам’ять не прощає. Пост імені Ярослава Галана» (26.03.1977): «Активними трубадурами в лігві антикомунізму були і є українські буржуазні націоналісти, які вірою й правдою служать тим, хто й нині готовий розв’язати нову світову війну, принести горе й страждання мільйонам людей»; з «Розп’яття. Новела з життя» (27.04.1978): «Комуністи мене на ноги поставили, в колгоспі допомогли хату поставити. Діти в люди вийшли. А ікону зняла одразу ж після того, як на власні очі побачила живе розп’яття… Маленькі ручки прибиті цвяхами, а ноги скручені колючим дротом» (чи не в Р. Соловчука запозичили цю несусвітенну маячню заколотницькі «денерівці», «ленерівці» і путінська «переґеббельсена» московська пропаганда?-Авт.); зі ст. «Тривожна молодість. Про тих, хто поруч» (19.07.1979): «Майже всю зграю оунівців, поза двадцять чоловік, перебили (енкаведисти.-Авт.), тільки декому вдалося втекти»; зі ст. «Нехай і слід згорить ваш у вогні!» (26.12.1978): «Ставку колишні сокирники з банд українських буржуазних націоналістів та й деякі нинішні перебіжчики роблять на молодь… Вони ламали кості, виколювали очі та вибивали зуби… Один з бандитів, який чинив криваві оргії по селах, відбув покарання і став священиком, змінив обріз на хрест»; зі ст. «Дві такі різні долі. До 40-річчя возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі у складі Союзу РСР» (6.10.1979): «Багацькі вилупки, попівські синки, що позалізали у лісові схрони, що не день погрожували активістам»; зі ст. «Невідкупна жертва. Два світи, дві системи, два способи життя» (7.06.1980): «У важкий для нашої Вітчизни час він вступив у горезвісну дивізію каїнів – «СС-Галичина», в легіон убивць, готових рідну матір розіп’яти»;   зі ст. «Поклик. Бійці ідеологічного фронту» (20.11.1980): «Знову ожили уніатські церковнослужителі, коли нашу рідну землю топтали гітлерівські окупанти. Підняли голову колишні куркулі, панські посіпаки. Після визволення від фашистських зайд вони то й позалазили у схрони і, осінені попами-уніатами, чинили наругу над мирними людьми, вбивали жінок, стариків і дітей»; зі ст. «Мізантроп. На теми моралі» (31.01.1981): «В ім’я «самостійної» України душогуби (бандерівці.-Авт.)» убили близько двох десятків ні в чому не винних людей»; зі ст. «Тамарине джерело. Пост імені Я. Галана» (31.10.1981): «Ще не знає дівчисько, що після війни ось тут, по кучугурах, чигає смерть. Що повзає оунівське гаддя»; з памфлету «Пан Іван в «оборонцях» (23.02.1981): «Як бліді поганки, як колорадські жуки, плодяться сімейні комітети і спілки з колишніх бандерівців і теперішніх відщепенців-«дисидентів»; зі ст. «Катам прощення не буде! Народ таврує націоналізм» (14.04.1983): «Коли Прикарпаття знову стало радянським, колишні поліцаї, попівські і куркульські синки позалізали у схрони і щоночі виповзали, щоб сіяти смерть, завдавати шкоду народному господарству»; зі ст. «Народ пам’ятає, народ не прощає. Роздуми після зборів трудящих Борислава» (31.04.1984): «Коли справедлива кара – партизанська куля – знайшла попівського синка-вбивцю, за наказом оберката українського народу в сутані митрополита А. Шептицького ще один фашистський прислужник Й. Сліпий відправив молебень»; з памфлету «Вампіри в… «оборонцях» (27.02.1986): «Про що патякаєш, націоналістичний блазню? По твоїй розмові починаю впізнавати, якого ти поля чортополох – таки не хто інший, як годованець Бендери чи Стецька, або ще якогось Мельника чи Бульби, навіки проклятих народом»…

            Цитувати ще? Ні, вистачить! Подібні «перли» випирають з усієї «галанівської» писанини Р. Соловчука. Ось на якій тематиці, за допомогою яких мерзопакосних порівнянь, епітетів, метафор, гіпербол і т. ін. він заробив собі авторитет у комуно-російських покровителів як один з найнепримиренніших «розвінчувачів» ОУН і УПА, репресованої Москвою УГКЦ та її духовенства – «уніатства», «капіталістичної дійсності» тощо. За сукупністю «галанівських» публікацій їх автора удостоїли журналістського «золотого пера». Лауреатів цього «золота в чорній смолі» навіть серед львівської журналістської братії було лише кілька, не кажучи про «провінційних». Якби хтось порівняв їх із публіцистикою самого Я. Галана, міг би переконатись, що Р. Соловчук просто-таки буяв отруйним букетом публіцистичних матеріалів, спопеляючи ненавистю борців за волю України і багато в чому «переплюнувши» навіть свого ідейного патрона. 

            Справедливу та принципову оцінку його войовничій базґранині дав уже світлої пам’яті поет і журналіст, член НСПУ Євген Титикайло у контрпамфлеті «Нагорода за… вислужництво», надрукованому в часописі «Мій Дрогобич» від 22-28 грудня 2005 р. Там є, зокрема, такі рядки: «Скільки злочинів скоїли оунівці.., –  патетично, мало не по-галанівськи, вигукує Р. Соловчук. – Куди не повзли вони гадюччями, всюди сіяли драконові зуби». Оті «драконові зуби», а ще «зброд», «гадюччя», «виродки» переходять з одного соловчукового матеріалу до другого і так до безконечності. І переказувати їх нема сенсу – скрізь проглядає почерк кагебістського холуя, якого добре навчили прикривати підленьку душу вишиваною сорочкою. Ба, цією сорочкою пан Соловчук любить і тепер похизуватися».

            У період «пізнього Брежнєва» Р. Соловчук написав також повість «Грімниця», присвячену «боротьбі бориславських пролетарів за соціальне і національне визволення, за возз’єднання у великій братерській сім’ї радянських народів. Події в ній розгортаються в середині тридцятих років (ХХ ст.-Авт.), коли в тодішній буржуазно-поміщицькій Польщі особливої гостроти набрало двоборство непримиренних сил – пролетаріату і капіталу, нового світу зі старим». Казали, що повість уже стояла в темплані якогось видавництва і мала вийти до 50-річчя «золотого вересня 1939 р.» і що автор навіть встиг отримати за неї непоганий аванс.

Бурхливі події національного відродження, котрі увінчались проголошенням незалежності України в 1991 р., поставили на «Грімниці» хрест. Але, як мовиться, не пропадати ж добру! Через роки Р. Соловчук творчо переробив  свою «возз’єднувальну» повість на майже «націоналістичний» роман «Барабський міст». Сюжет «переробки» побудований на абсолютно нетиповому і хибному баченні паралельної боротьби члена КПЗУ з колишньої «Грімниці» та згодом «прифастриґованого» до нього в «Барабському мості» рідного брата і члена ОУН за українську національну ідею. Мовляв, «і одні, й другі виборювали волю своєму народові, хіба різними шляхами йшли до неї». З погляду історії у «Барабському мості» стільки ж правди, як на вербі груш. Адже переважну більшість «капезеушників», чия промосковська партійка лише перебувала в складі іншої лівої партії, складали неукраїнці, тоді як серед оунівців були майже стовідсотково українці. Тож це насправді не історичний твір, а пасквіль на нашу історію.

Чому тут надано так багато місця Соловчукові-«колишньому»? Кажуть, що було, те було і у далеч відгуло. Тим паче, що в спочилому у Бозі СССР і журналісти, і письменники, і всі інші діячі культури та мистецтва під могутнім пресом його ідеологічної машини мусили вдаватись до творів-«паровозиків» на прославу КПСС, її вождів, «мудрої внутрішньої і зовнішньої політики рідної партії» з метою отримати за це своєрідну індульгенцію, щоб навіть у вузьких шорах соцреалізму творчо існувати та розвиватись. Лише одиниці з них противились цьому пресові, через що подовгу «відпочивали» за ґратами залишкових таборів колишнього ГУЛАГу.

Якби Р. Соловчук хоч тепер знайшов у собі мужність публічно, принаймні зі сторінок тієї газети, через яку стільки років натхненно топтав і очорнював, рясно поливав словесними помиями непримиренних ворогів імперської Москви і водночас борців за волю свого народу, щиро покаявся перед Богом, власним сумлінням і людьми й справді став тим, за кого себе нині видає, то грець з ним! А то ж, бачите, далі носиться з історичним мотлохом у образі «борчині за незалежність України» КПЗУ, як, даруйте, дурень з писаною торбою!

Мабуть, не випадково з обкладинки книги «Прощення не буде» за читачами пильно-підозріло чигає «живіший від усіх живих» «батько Лєнін»! То на кого розрахована витягнута з совєтського нафталіну книга «Прощення не буде»? На наївних простаків? Забамбурених оковитою невігласів? Пришелепкуватих забудьків? А я закінчу це «слово з приводу» повчальним народним прислів’ям: «Чого мудрий стидається, тим дурний пишається». Скажете, не так?

 

Роман ПАСТУХ,

член Національних спілок

України – письменників,

журналістів та  краєзнавців



Обновлен 02 июл 2015. Создан 30 июн 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником